[8
12]
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Pami i Sprawiedliwo - nr 9/2006
. .
Окремою структурою в ОУН вона стала тільки-но в лютому 1939 року. В 1940 р. в організації відбувся розлам на дві затято ворогуючи фракції, називані бандерівцями (ОУН-Б) та мельниківцями (ОУН-М) за прізвищами вождів, - Степана Бандери та Андрія Мельника. Тут виявилась доконечність створення в угрупуванні бандерівців нової структури безпеки. Тому, в 1940 р. на таємній зустрічі Степан Бандера і Степан Ленкавський створили Службу Безпеки ОУН-Б (СБ ОУН-Б), надаючи відразу її великі повноваження. Наприкінці 1941 р. референти СБ ОУН-Б вже існували при усіх організаційних колах. Кузнею кадрів для служби стали курси, організовані Німцями в Закопані у пансіонату «Стамара”. На курсах викладали відомі діячі бандерівці, м. і. Микола Лебідь, Микола Арсенич, Ярослав Старух та інши.
Першим шефом СБ ОУН-Б став Микола Лебідь, а з березня 1941 р. її очолив Микола Арсенич, «Григор”, «Арсен”, «Березовський”. Заступником в нього був В. Турковський, «Павло”, який був прихильником лагідніших методів провадження, аніж його зверхник. На Волині початкове шефом СБ ОУН-Б був Макар «Безрідний”, а з 1944 р. (1945?) Михайло Козак «Смок”. Крайовим референтом СБ ОУН-Б у Східній Галіції були почергово Григорій Пришляк «Мікушка” (1941-1944) та Петро Федорів «Дальнич” (1944-1945), який пізніше, в 1945-1947 роках, виконував керівні функції в СБ ОУН-Б в Польщі.
На початку головним завданням Служби Безпеки ОУН-Б було виявлення та поборення мельниківської фракції ОУН, операційне забезпечення похідних груп, що мали просуватись за наступаючою німецькою армією, а, також, створення структур СБ ОУН-Б на Східній Україні. Вірогідно, її справою м. і. була ліквідація мельниківських діячів в Житомиру – Омеляна Сеника та Миколи Сциборського.
В 1941-1942 роках головним напрямком діянь СБ ОУН-Б було: викриття совіцької агентури, збір інформації про можливі німецькі репресії стосовно ОУН-Б та протидія ним, «нейтралізація” ОУН-М, виявлення польського підпілля та внутришній контроль в ОУН-Б.
Структура Служби Безпеки була тісно пов’язана зі структурою ОУН. Керівним осередком була референтура СБ Головного Проводу ОУН. Референтури СБ існували при крайовому, окружному, надрайоновому та районовому проводах. При кущах (найнищих клітинах ОУН, що обіймали кільки сіл) діяв інформатор СБ. Структура ця, однак, підлягала певним змінам, - у деяких справах йде мова про обласні референтури (розташованих між округою та краєм) та підрайонові.
Засадничо референтура СБ ОУН-Б складалась з двох напрямів: розвідувально-інформаційного та поліційно-слідчого. При них існувала так зване довідкова ланка, яка займалась збереженням документів. В першому сектору мала бути одна жінка, яка, навіть, могла бути його шефом. Розвідувально-інформаційний сектор займався збором інформації на усі теми, які були у полі зацікавлення організації, перш за все, стосовно діяльності совіцьких органів безпеки. Справи, які вимагали провадження слідства, спрямовувались до другого сектору.
Поліційно-слідчий відділ займався пошуком, арештом, утриманням під вартою та допитами осіб, підозрюваних у співпраці з ворогом, а також виконанням вироків смерті. Нехватка кадрів швидко привела до того, що обидва сектори злили в одну референтуру СБ ОУН-Б, що виконував усі ці завдання.
До складу референтури входили: керівник, один або кільки його заступників, один або два слідчих, секретарки, бойовики та архівіст. Варт пригадати, що в 1943-1944 роках, коли мав місце найбільший розвиток СБ ОУН-Б, на декотрих теренах структури цієї формації нерідко були більш розбудованими. На Волині референтура СБ ОУН-Б за криптонімом «ПІвніч” мала розвідувальну, контррозвідувальну, слідчу, поліційно-виконавчу секції та окремі підвідділи для боротьби з розвідувальними совіцькими, німецькими, польськими та мельниківськими службами. До завдань СБ вище районового рівня також належав контроль за діяльність нищих клітин СБ ОУН-Б.
Референтам, себто керівником референтури кожного рівня, підлягали Боївки Служби Безпеки (БСБ), що лічили від 2-3 до 10-15 люди. Члени боївок охороняли референтів СБ, здійснювали арешти підозрюваних осіб, брали участь в допитах, виконували вироки смерті, проводили диверсійні акції, - самостійно або з УПА. Боївки були добре озброєні – мали 1-2 ручні кулемети, автомати, пістолі та по дві гранати на кожного члена боївки.
СБ ОУН-Б формувалась, принаймні теоретично, - самими кращими та найбільш перевіреними людьми. Вони мусили мати відповідні фізичні та психічні якості, та вміти добро поводитись зі зброєю. Від них вимагане безумовного послуху, м. і. для того, бо ж вони часто не знали причин виконання вироків. Кандидатів до СБ ОУН-Б вибирали з числа осіб з довгим стажем в ОУН, а їх відданість організації не мала бути чимось застережена. Вони проходили спеціальні курси, які тривали від одного до трьох тижнів, або 10 днів. Частина членів Боївок СБ пройшла вишкіл в офіцерській школі «Олені” УПА. Члени СБ відзначались кращою освітою, аніж інши пересічні діячі ОУН, хоча це не означає що була вона висока.
Більшість з них закінчила від 4 до 7 класів, і тільки нечисленні мали вищу освіту; в шерегах ОУН узагалі бракувало представників інтелігенції.
З метою підвищення рівня професіональній підготовки членів СБ, для них організовано різного роду вишколи, а також надаване їм письмові інструкції та вишкільні матеріали. Нерідко функціонери СБ ОУН-Б були відряджені на «практику” до вищих клітин організації, аби набувати там досвід на очі більш компетентних осіб. Були й зворотні випадки, - висилання досвідчених працівників в терен.
Щонайменше, від жовтня 1944 р. провадились спеціальні курси для слідчих. У курсі, організованому в жовтні 1944 р, брало участь 30 членів ОУН. На основі здобутих совіцьких, німецьких та польських матеріалів опрацьовано методику слідства, навчено, як провадити допити, застосовувати тиск психологічний та фізичний (тортури).
Надрайоновим керівникам СБ доручалось в часі інспекції та поїздок контролювати знання районових референтів; до їх обов’язків належало также неустанне поглиблення ідеологічного вишколу членів СБ та БСБ. В однієї інструкції читаємо: «Добиватись дисципліни, товариськості та дружби, бо ж коли цього не буде, тоді серед боївок наступить відчуження, за тим іде дезертирство”. Далі написане: «Венерічно хворих бойовиків не вільно карати смертю, належить їх лікувати. А як вже є на невиліковній стадії, а при цьому, ще й здеморалізовані, належить їх усувати”.
Важним джерелом збирання інформації для СБ ОУН-Б, - як й для кожної спеціальної служби, були агентурна мережа. Вона складалась з агентів, званих переважно розвідниками або контррозвідниками, та з інформаторів. Розвідників добирали з місцевій людності, або членів підпілля, й ними могли бути тільки люди довірені, ідейні націоналісти, що додержувались засад конспірації. Існувала така практика, що завербовані особи, складали письмове зобов’язання про співпрацю, з декларуванням м. і. переказування інформації про «усіх, хто виступає проти українського народу, ким би вони не були”. Текст зобов’язання пристосоване до рівня інтелектуального розвитку розвідника , й нерідко у ньому перелічуване, кого ж належить мати за ворога: комуністів, шпигунів, членів різних совіцьких організацій, усіх, хто вороже ставиться до ОУН. Більш освічені та здібні розвідники творили кількиособові розвідувальні групи, переважно на районовому рівні. Вимагалось, аби функціонери СБ ОУН-Б вели тих агентів, яких самі завербували. Йшлось про збільшення довіри між Службою Безпеки та тайними співпрацівниками, що покращувало результати агентурної роботи.
Інформатори не повинні були поділяти націоналістичні погляди. Вистачало, що вони позитивно ставились до боротьби підпілля. Можна було їх вербувати, також приваблювати матеріальною користю, або змушувати до співпраці шантажем. Вони були поділені на загальнорайонових інформаторів (таких, що могли вільно пересуватись по усьому району), тих, які діяли на садибах районової влади, та працюючих в певних середовищах, що були в полі зору бандерівців (наприклад, серед вчителів, працівників клубів, сільських рад). Частота зустрічей працівників СБ ОУН-Б з агентурою була усталеною. Вимагалась однак, аби донесення з району до надрайону надходили щодекади, за 10 днів (5, 15 та 25 дня кожного місяця). Місцеві розвідники повинні були складати рапорти щовечора. Станичні (шефи клітин в селах) мали обов’язок того ж вечора переслати їх до підрайону. На їх основі підрайоновий комендант СБ повинен був ранком наступного дня вислати рапорт до району. У такий спосіб районовий комендант вже у вівторок мав би інформацію за понеділок. Та, вочевидь, це було єдине правило, реалізація якого з кожним місяцем становилась усе труднішою в міру наростання совіцьких репресій.
Також агентура поділялась на зовнішню та внутрішню. Зовнішня постачала інформацію про ситуацію в терену, починаннях комуністичної влади, планових та проваджених репресивних акціях.
Внутрішня займалась контролем у самій організації. Розвідники з числа членів ОУН мали доставляти СБ інформацію на тему інших членів організації, перш за все, ото тих, які займали керівники функції, з метою викриття потенціальній агентури противника, та перевірки, як виконані накази керівників. Належало звертати увагу на те, з яким заангажуванням виконують свої завдання члени ОУН, й чим вони керуються (ідеями чи, наприклад, матеріальною користю). Розвідники були зобов’язані до повідомлення про всякі випадки пиятики, виникнення інтимних зв’язків з жінками, і, навіть, про паління тютюну. Агентура СБ існувала також в підрозділах УПА. Показово, в сотнях «Нехуса” та “Макса» з лічбою 220 осіб, було аж 26 інформаторів СБ. У виняткових ситуаціях, за згодою керівництва вищого рівня, можна було вербувати агентів противника.
Інформація за темою ворогів «українського народу” та ОУН, а також злочинів, скоєних ними на Українцях, мала бути описана та архівована в добре прихованих місцях. З собою члени СБ повинні були мати єдине поточну документацію: решту належало переховувати в криївках.
Слідство, що його провадило ОУН, мало суворий характер. Дозволено застосування різного роду психічного тиску, звертання до сумління, обіцянки збереження життя взамін за зізнання. Застосовуване тривалі допити, розраховані на виснаження допитуємого. У другу чергу можна було вживати «методу третій степені”, себто фізичні тортури. Бити належало для того, “аби застрашити, а не для того, аби мучити» . Водночас дозволялось: «не можна бити так, аби об’єкт втратив надію на життя”. Коли, однак, «свідок, або підозрюваний мовчить, або бреше”, належало застосовувати биття без вагань.
Один з керівників ОУН, Степан Янишевський «Далекий”, признавав, що биття кийками було «масовим явищем”. Часто в’язням зв’язували руки, закладали за коліна, поміж них закладався кийок, а затим підвищене на двох жердинах та бите. Слідство належало провадити в спеціальних криївках, бо ж це давало ліпші результати, аніж на відкритому просторі. У кожному районі повинна бути підготовлена така криївка. До осіб, підозрюваних в співпраці з совіцьким спеціальними службами, зараховувались партизани, відпущені з в’язниць, та оті, які з’явились з повинною, а також члени партії та різних комуністичних організацій.
Скрупулезно також контролювались люди, які повертались з праці в Німеччині. За усе - підозрювані були, - принаймні в Польщі, - про агентурні зв’язки, члени різних сект, наприклад, свідки Ієгові, та ще з уваги на декларований ними пацифізм та відкидання з моральних причин боротьбу зі зброєю в руках. “Якщо, - читаємо в наказі від березня 1947 року – такі секти є в терену та шкодять, то належить їх ліквідувати, а головним чином їх провідників. Робити це […] тихо, аби себе не деконспірувати та не звернути на нас увагу чужоземців [йдеться про вирішення проблеми свідків Ієгови з США – G.M.]”.
За нетяжкі провини застосовувались так звані буки, себто биття буковими кийками від 10 до 50 ударів. За тяжкі провини каране смертю. Вирок виконувався через розстріл або повішення. Янишевський признавав, що декотрі провідники груп «відрубали голови своїм жертвам”. У розпорядженні щодо знищення розвідувальній мережі НКВД читаємо м. і.: «Ліквідовувати агентів усіма доступними методами, - розстріл, повішення, а також четвертування, з написанням на грудях «за співпрацю з НКВД””, однак, при цьому належить триматись правди, оскільки за невинні жертви будуть відповідати оті, що віддадуть наказ [ліквідації – G.M.].
Тіла забитих належало укривати, але, у випадках, коли особи були відомі місцевій громаді, можна була провести публічну екзекуцію, при цьому належало поінформувати, за що дана особа була скарана. “У таких випадках, - підкреслено, - абсолютно не вільно нищити тіла, за це є суворе покарання”. Вбрання арештованих та ліквідованих агентів не вільно було носити у тому ж саме району під загрозою деконспірації.
На початку СБ ОУН-Б дуже часто застосовувала відповідальність родини. Наприклад, 10 травня 1944 р. виданий був наказ ліквідації разом з винним усієї його родини. Тільки-но в травні 1945 р. Головне Командування УПА видало наказ, в якому йшлося, аби при «знищенні сексотів [тайних співпрацівників – G.M.] не ліквідувати членів їх родин. Можна конфіскувати, або руйнувати їх власність”. Однак, й пізніше доходило до ліквідації цілих родин, про що свідчать м. і. заборони, видавані СБ ОУН-Б. Наприклад, в 1947 р. пригадуване: «караємо тільки винних, дітей карати невільно. Тих, хто насмілиться карати дітей, наша організація приговорює на кару смерті без права реабілітації”.
СБ ОУН-Б могла видавати вироки смерті єдине «ворогам українського народу,” до яких зараховане «усяких комуністів без огляду на національність, Ляхів [Поляків – G.M.], усіх співпрацівників німецької поліції без огляду на їх національність, та тих Українців, які “співпрацюючи з нашими неприятелями, виступають проти наказів УПА і стараються розбити єдність українського народу”. В 1943-1944 роках , на початку 1945 р. СБ ОУН-Б ліквідовувала кожного поблизького Поляка. Один з керівників СБ ОУН-Б на Волині, Степан Янишевський, зізнався: «”Керована мною “CБ” брала активну участь в масовій ліквідації польської людності, у нищенні та підпаленні польських осель; у часи отої так званій антипольський акції було спалене багато польських сіл та в жахливий спосіб замордована велика лічба польської людності». В 1945-1948 роках ліквідовано, принаймні, тих Поляків, які в потенції співпрацювали з комуністичною владою, або чинно виступали проти українського підпілля та людності.
Право прийняття рішення про ліквідацію осіб, підозрюваних в контактах з ворогом, на практиці нічим не обмежене, мали районові референти СБ ОУН-Б. Надсилаєма до надрайонового референта інформація щодо виконаних вироках у ґрунті речі надавала йому єдине-но статистичні дані. Контроль за обґрунтованістю вироків був неможливим. Це вочевидь сприяло зловживанням, необґрунтованому застосуванню вироків смерті, та зведенню приватних рахунків.
Варто тут додати деякі описи ліквідації, 7 вересні 1944 р. у селі Клопот, район Мізоч, забито три родини, - усього шість осіб. На їх домах вивішені картки з написом: «покарані карою смерті за співпрацю з НКВД. Громадяни, не поводьтесь так. Хто зрадить, того не мине кара смерті”. 10 вересня 1944 р. уведений був голова сільської ради Грохолин-Ліс (район Богородчани) Федір Ряджук.. Наступного дня рано його знайдене повішеним побіля дороги. Мав він на грудях дві причіплені картки: »Усіх донощиків та провокаторів чекає така ж доля”, та «Український нарід карає за зраду”. 11 вересня 1944 р. на хуторі Круглес Тернопільської області, такого собі Марженка забито разом з дружиною та чотирирічною дочкою. В хати залишений був лист: «Смерть донощикам НКВД – ворогам народу праці. Смерть більшовицьким фашистам, імперіалістам та капіталістам. Марженко загинув не тому, що був Поляком, а за то, що був сексотом”. Рапорт НКВД про цю подію стверджував: »Марженко до агентурно-інформаційній мережі не належав”. Уніч з 1 на 2 грудня 1944 р. в Розвадові Миколаївського району Дрогобицької області, у селі Кривець : «зарізано родину Погоршкого в лічбі 3 осіб. На стіні дому зроблений напис: «Увага. За доносительство усім така ж ганебна смерть”, 24 грудня в Волі Висоцької забито 18 родин, залишені картки з написами: «За зраду українського народу”, «Смерть донощикам НКВД”. 11 травня 1945 р. у селі Осіновцях Ходорівського району ліквідована п'ятиособова родина, батько якої працював конюшим в районовому відділу НКВД. Партизани залишили напис «Хто ходить з НКВД, тої у землю зійде”.
У червні 1945 р. в інструкції ОУН-Б можна прочитати: «Масової ліквідації елементів, ворожих ОУН, не проводити. Бити тільки активних агентів НКГБ-НКВД”. Належало викривати мережу інформаторів у селі, а затим вбивати зв'язників, позосталих вже застрашити. Як це наразі надається, була це тільки теорія. Видання такої інструкції можлиао було зумовлено розмахом ліквідаційних акцій, що їх проводило підпілля.
Членів ОУН-Б на кару смерті міг приговорювати єдине тільки партійний суд. Судити їх міг тільки член ОУН в тому саме ранзі, скликати суд зась, - єдине тільки хтось, вищий на два ранги. На практиці, однак, СБ ОУН-Б мала майже необмежену владу. Як зазначалось в 1945 р. в одним з розпоряджень: »СБ посідає нічим необмежене право контролі праці усіх членів організації. Ніхто з членів ОУН-Б не має права втручатись в діяльність СБ. СБ є зобов’язаною до контролі, в який спосіб виконуються доручення та розпорядження, вищих органів ОУН”.
Умови партизанської боротьби не позволяли на провадження досить довгих процедур. Неодноразово ставало так, що слідство провадилось блискавично, а членів підпілля ліквідовуване за звинуваченнями, що викликали поважний сумнів щодо їх правдивості. Пропозиції, аби СБ ОУН-Б надати більшій контролі, не були прийняти. Зимою 1944р. у хвилю надходження фронту, появились інструкції, що наказували усім членам ОУН-Б співпрацю зі Службою Безпеки.
На переломі 1944 - 1945 років в шерегах СБ на Волині з’явилась усна манія переслідування. На початку 1945 р. у відповідь на совіцькі репресії, почато застосування там тотальних чисток. Їх ініціатором був волинський референт СБ ОУН-Б Дмитро Клячковський, а з половини 1945 р. його наступник – Микола Козак «Смок”, який вже раніше зліквідував близько тисячі партизанів з групи «Південь”, підозрюваних у зраді. З 1 січня до 1 жовтня 1945 р. «Смок” відкрив 938 справ проти членів ОУН-Б: 889 з них зліквідовано. Поведінка «Смока” довела до відходу від ОУН-Б краю «Одеса”, керованого Степаном Янишевським, а пізніше, навіть, до малої «домової війни” поміж людьми Янишевського і «смоківцями”.
Цю ситуації знакомите використали Совіти, здійснюючи ряд вдалих провокацій. Ось, наприклад, районовий відділ НКВД в Корцю (Рівненська область) з метою компрометації тутешнього провідника БСБ «Голуба”, сфабрикував лист, в якому визначено м. і., як мнимому агенту НКВД, завдання ліквідації «Жолудя”, шефа сусідньої боївки СБ. Агент НКВД підкинув фальшивку до дому господаря у селі Юзефувка, у якого часто бували люди «Жолудя”. Після знайдення листа «Жолудь” викликав до себе господаря , […] довго його допитував, побив до непритомності, а затим роззброїв банду «Голуба”, а самого «Голуба” розстріляв перед строєм як «сексота” НКВД».
СБ ОУН-Б мала своєрідний статус організації в організації. Її шеф Микола Арсенич практично диспонував приватною армією, завдяки якій міг почуватись незалежним від командира УПА Шухевича. Відпрацьована ним вертикальна система підпорядкування есбистів єдине тільки зверхникам по лінії СБ давала йому велику владу. Цього не змінював факт, що водночас референти СБ мусили складати донесення керівникам мережі ОУН-Б. На практиці Арсенич був людиною № 2 в організації. Анатолій Кентій приточує опінію про нього, де-не-де суперечливу: «фанатичній націоналіст”, «криштальова чиста людина”, «пишався авторитетом”, «безкомпромисний”, «впертий та мстивий”, «теплий та тактовний”.
Арсенич загинув 23 січня 1947 р. разом зі своєю дружиною, оточений в бункеру. По його смерті СБ керував Ярослав Діякон Мирон«”, «Дмитро”, який загинув 10 листопада 1948 року. Після нього шефом цілої СБ ОУН-Б вже ніхто не призначався. Улітку 1947 р. керівництво українського підпілля нагородило членів СБ наданням ним таких саме військових ступенів, які мали партизани УПА. Арсенич посмертно був номинований генералом контррозвідки.
Втрати, які українське підпілля понесло в боях з Совітами, справили, що з бігом часу члени СБ усе частіше були спрямовані до поточніої праці організації. Поодинокі референтури СБ ОУН-Б тривали ще до 1951 року, коли більшість вцілілих есбистів перейшла на керівні посади в підпіллі ОУН.
Діяльність СБ ОУН-Б викликала багато емоцій. ЇЇ починання суворо оцінили навіть учасники українського підпілля, наприклад, Максим Скорупський та Данило Шумук. Як слушно зауважує Анатолій Русначенко, збірна відповідальність, застосовувана СБ ОУН-Б знеохочувала до підпілля місцеву людність.
Однак, важко зрозуміти, на який підставі він водночас твердить, що в 1944-1945 роках, коли доходило до найбільших партизанських боїв, таки методи були «неунікнені”. З критикою СБ ОУН-Б не погоджується останній командир УПА Василь Кук. На його думку – «якщо не було би СБ […] гітлерівське гестапо, а пізніше чекісти, дуже швидко розконспірували та зліквідували УПА”.
Однак, як же видається, підтвердження: – чи та в якій степені, та на скільки, чистки, проваджені СБ, паралізували діяльність совіцьких органів безпеки, буде можливим тільки після відкриття оперативних матеріалів давній КГБ.
ҐЖЕґОЖ МОТИКА (1967 р.н.) – історик, дослідник польсько-українських стосунків . Автор м. і. книжки – Так було в Бещадах, Польсько-українські бої 1943-1948 (Варшава 1999). Науковий працівник BEP Інституту Національної Пам’яті Польщі та ISP Польської Академії Наук.
http://niniwa2.cba.pl/sluzba_bezpieczenstwa_oun_b.htm
Darmowy Hosting CBA.PL
Джерело: 19.09.2011.
http://niniwa2.cba.pl/sluzba_bezpieczenstwa_oun_b.htm
………………………………………………………………………………………………………………………………………………
(з польської мови переклав: А. Грабовський,)
08.10.2011.; Дебальцеве
За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.
При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.
Перекладач не завжди згідний з думкою автора/авторів і не відповідає
за фактичні помилки, яких вони припустились.
Коментарі
Богдан Бо
118.10.11, 18:23
У вас гарна інформаційна база, і я вдячний за ці документи.
Друкуйте ще і побільше. Не зважайте на негативний зміст - аби правда.
Війна є війна - бий своїх, щоб чужі боялись.
А якщо відверто - нам ще треба багато чого страшного дізнатись...
Ukraineць
218.10.11, 19:21
Знищення Сеника та Сціборського – ганебна сторінка
Zaremba
320.10.11, 11:05
на № 1
пане Богдане... через кільки тижнів може бути (якщо ніщо не завадить)
ще один допис/переклад того ж польського історика...
Zaremba
420.10.11, 12:10Відповідь на 2 від Ukraineць
і це болить Вам, пане Українець, й мене також, бо ж й я українець...
я як ми знищували/знищуємо один одного, то що ж зостається нашим любим братам/сусідам...