ГОЛГОФА ОЛЬГИ БАСАРАБ - передрук

З інтернету: огляд українських медіа в Україні [для власного навчаня]

ГОЛГОФА ОЛЬГИ БАСАРАБ

слідком Першої світової війни став розпад імперій і утворення незалежних держав. Спробою створення української держави стали Українська Народна Республіка (УНР) та Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), акт об’єднання яких було проголошено 22 січня 1919 р. як відомо, ця спроба зазнала невдачі. УНР не витримала натиску більшовицької Росії, а українська Галичина вже у червні 1919 р. була за згодою Антанти окупована Польщею. 14 березня 1923 р. рішенням Ради послів Антанти її землі було остаточно передано Польщі.

Все це не могло не викликати українського національного спротиву. Однією з наймасовіших підпільних організацій стала Українська військова організація (УВО). Серед форм і методів її боротьби з окупаційною владою було ведення розвідувальної роботи проти Польщі.

У грудні 1923 р. польська контррозвідка викрила у Перемишлі групу УВО, яка вела розвідувальну роботу, а 9 лютого 1924 р. у Львові на квартирі О. Басараб – вилучено розвідувальний матеріал проти Польщі. Це була інформація про окремі полки, військові казарми, а також тексти німецькою мовою – Volkskrieg (Народна війна), у якому визначалися способи й тактика повстанської боротьби, та Lage Polen (Становище Польщі) – про економічне і стратегічне становище Польщі з коментарями щодо військових приготувань, планів військових казарм тощо.
Арештована 9 лютого О. Басараб мовчала, а 13 лютого була знайдена у камері повішеною. Її загадкова смерть не перестає хвилювати.
Слід відзначити, що у той час серед найголовніших підрозділів польського репресивного апарату була поліція. Кадровий склад її майже стовідсотково становили поляки. Навіть серед рядового складу інші національності складали не більше 0, 7%, а серед офіцерського – ще менше. Українці, особливо у місцях їх масового поселення, були небажаними. Серед інструментів діяльності поліції – фізичне насильство, жорстокість і катування, таємні агенти, так звані конфіденти, особливо при роботі з політичними ув’язненими.
Обставини обшуку Ольги Басараб, які призвели до арешту достеменно невідомі. Існує кілька версій: 1) польська поліція посилила переслідування студентів Українського таємного університету, а з О. Басараб мешкала студентка цього університету Стефанія Савицька;
) Василь Коваленко – колишній начальний контррозвідки Симона Петлюри, за яким стежила поліція, приходив до О. Басараб. На початку лютого 1924 р. В. Коваленко приїхав з Варшави до Львова й пішов на квартиру до О. Басараб по вул. Висп’янського. Агент доніс про це поліції й тому було призначено обшук, адже інших взаємин, оскільки Коваленко був наддніпрянцем, а обидві жінки – галичанки, на думку поліції не мало бути. До УВО В. Коваленка завербував А. Мельник. У літературі немає одностайного твердження чи була О. Басараб членом УВО. Відомо, що вона спілкувалася з Осипом Думіним – членом УВО, який час від часу зберігав у неї матеріали таємного характеру. Спочатку таємно від неї, а пізніше, як вважають деякі автори, О. Думін мусив утаємничити О. Басараб до справ УВО;
) поліція мала йти з обшуком до іншої Савицької, але помилково потрапила на Стефанію Савицьку. 8 лютого 1924 р. відбувся обшук у приміщенні часопису «Сільський господар», у зв’язку з цим планувався обшук у Н. Савицької, яка підозрювалася у причетності до Української Комуністичної Робітничої спілки.

У будь-якому разі 9 лютого 1924 р. о 6-й год. ранку відбувся обшук на квартирі О. Басараб та С. Савицької. Пізніше поліція стверджувала, що вона мали підозру до Стефанії, але надалі звинувачення Стефанії у належності до Комуністичної спілки не висувалися й не мали продовження. Тому таке твердження викликає сумнів. Під час обшуку з одягу в шафі випав пакунок, а у ньому – матеріали явно розвідувального характеру. Після ознайомлення поліції з цими матеріалами у квартирі було проведено повторний обшук, при якому було знайдено серед іншого лист від Романа Романовича з Берліна від 6 лютого 1924 р.

До в’язниці О. Басараб була доставлена 9 лютого об 11 год. На першому допиті вона повідомила, що про зміст матеріалів не знає і що їх залишив знайомий Іван Кучма – випускник Віденської політехніки. Точніші відомості про нього та адресу О. Басараб повідомити відмовилася. Пошуки І. Кучми залишилися безрезультатними, отже, він не був реальною особою.
На наступних допитах (про це свідчать копії протоколів) йшлося про попереднє життя О. Басараб, її біографію. 12 лютого – знову допит, за ним повторний ввечері, який тривав до 2–3 год. ночі. Ольга відмовлялася від будь-яких свідчень, повторювала, що попавшись сама, «інших в нещастя не втягне». В’язні чули слова Ольги: «пане, та не мучте мене» і стогін. Одна зі свідків, Єва Дидов, свідчила, що у в’язниці є камера для спеціальних допитів, з якої вночі й над ранком перед смертю Ольги чулися крики й стогони жінки. Свідок Брехер стверджував, що з допитів Ольга «не могла йти на власних ногах, шукали також мокрої простині, щоб її завинути» (с. 324, Дядюк М. Ольга Басараб-Левицька : трагедія 1924 року…).

Що стосується протоколів допитів, то як стверджує дослідниця Мирослава Дядюк, польські судочинці провадили роботу зі шліфування текстів протоколів. Вона зазначає, що зникли автентичні документи, які б датувалися 9–12 лютого 1924 р. Абсолютна більшість текстів збереглася у вигляді копій, засвідчених канцелярією апеляційної прокуратури. Протоколи складено польською мовою.

Важливих для себе відомостей поліція так і не змогла добути від О. Баараб. На 3-ю чи 4-у ранку 13 лютого вона була доставлена до камери. Один з наглядачів пізніше на слідстві твердив, що о 7.45 О. Басараб сиділа у ліжку й запитала про те, котра година. Коли наглядач заглянув через віконце до камери пізніше, то побачив, що О. Басараб ніби стояла на столі біля вікна. Відчинивши двері, він виявив, що жінка є повішеною на гратах вікна в’язничної камери № 7. Деякі в’язні також стверджували, що бачили це.
За законом про те, що трапилося, поліція мала насамперед повідомити прокурора, а також родичів. Натомість тіло О. Басараб було поспішно відправлено до Інституту судової медицини. Виникали також питання: чому ще два дні після її смерті приймалися передачі, чому її було поховано державним коштом, а не передано родині?
лютого 1924 р. польський лікар-експерт Сєрадський зробив розтин, при цьому протоколу складено не було. Лише 22 лютого після протестів українських організацій протокол було складено за чорновими записами. У ньому, незважаючи на намагання висвітлити все у вигідному для поліції світлі, лікар все ж не міг не вказати на сліди жорстоких побоїв, адже ексгумація, про яку йшлося все голосніше, могла б легко їх виявити. Існував також анонімний лист студентки медичного факультету, яка стверджувала, що була присутня при розтині. Вона писала, що тіло О. Басараб було покрито великими синьо-червоними пругами й ранами, й що вона не уявляла, що подібне може трапитися у демократичній Польщі.
Український часопис «Новий час» лише 14 лютого 1924 р. повідомив про арешт українців, у т. ч. О. Басараб. 15 лютого польські газети повідомили про трагічну подію у в’язниці – про самогубство Юлії Браски, у іншій газеті – Юлії Баравської. Ще ніхто не знав, що йдеться про О. Басараб. Однак відсутність сестри занепокоїла брата Ольги – Северина Левицького та сестру – Іванну. Лише, коли все стало очевидним, 21 лютого 1924 р. поліція подала скупі відомості про трагедію. Постали питання: чому було невірно подано прізвище? Відповідь поліції: щоб виявити спільників. Чому тоді не повідомили рідних? Українська громадська думка була одностайною: поліція закатувала О. Басараб, а повішення інсценізувала.

«Союзом українок», членом якого була О. Басараб, було опубліковано протести у пресі. 24 лютого у Преображенській церкві Львова було проведено панахиду за упокій бл. п. О. Басараб. На подію відгукнулися студентські громади, українські часописи. Депутати сейму звернулися до польського Сейму з запитом про тортури й катування у польських в’язницях, навівши приклад О. Басараб. 28 лютого відбулися збори українських організацій у Відні, протести у Празі, Берліні, інших містах. Родина найняла адвокатів – Володимира Бачинського та Степана Шухевича, щоб порушити кримінальну справу, вимагати ексгумації за участі лікаря Мар’яна Панчишина – домашнього лікаря О. Басараб. Вимагали допитати свідків, у т. ч. в’язнів, які сиділи поряд з нею. Після наполягань було призначено проведення ексгумації й дозволено адвокатам обрати на свій розсуд двох лікарів. Адвокати запросили Мар’яна Панчишина та Івана Курівця.

На 11 год. ранку 26 лютого 1924 р. на Янівський цвинтар прибули суддя Ангельський, прокурор, адвокати В. Бачинський та С. Шухевич, лікар М. Панчишин. Лікар І. Курівець не прибув. І. Гловацький – автор книги «Політичний судовий процес Ольги Басараб-Левицької та «басарабівців»… (Львів, 2004) пише, що не було враховано те, що ці лікарі погано переносили один одного. І. Курівець чекав, щоб за ним зайшли, оскільки не знав, де проводиться ексгумація, але за ним ніхто не прийшов. Це негативно позначилося на справі. М. Панчишин був добрим лікарем, але не мав великого досвіду у судовій медицині, що дозволило Сєрадському інтерпретувати ушкодження у вигідному для себе світлі. Хоча за результатами ексгумації М. Панчишин написав статтю до газети «Діло», висвітливши правдивий стан речей, тому газета була навіть частково конфіскована цензурою. Він писав, що бл. п. О. Басарабова мусила бути за життя бита в страшний і варварський спосіб.

На перепоховання О. Басараб прийшло кілька тисяч людей. Відспівували отець прелат Куницький та вісім священників. Співав студентський хор.

Дослідники останніх днів життя цієї мужньої жінки вважають, що відсутні судово-медичні дані, за якими можна було б встановити чи О. Басараб вчинила самогубство, чи його інсценізували. Згаданий І. Гловацький вважає, що це самогубство (с. 130, Гловацький І. Політичний судовий процес Ольги Басараб-Левицької та «басарабівців»…). Перенісши жахливі тортури, приниження, О. Басараб, будучи рішучою і вольовою людиною, прийняла таке рішення. Не хотіла допустити, щоб Кайдани, Гофмани, Смольницькі, яких вона ненавиділа за наругу над всім українським, знущалися над нею.
Слідство, відкрите за фактом смерті українки, велося мляво. Справа так і не була передана до суду. Військова поліція активно зайнялася виявленням спільників О. Басараб, які подавали їй інформацію військового характеру. Її фото були розіслані для упізнання. Підозри падали на канцелярських службовців та колишніх українських офіцерів. Слідство намагалося довести наявність розгалуженої націоналістичної шпигунської організації на території Польщі, зорганізувавши справу «басарабівців».
Трагедія О. Басараб стала трагічним прикладом становища поневоленого українського населення Галичини, зловживань польського уряду, абсолютного безправ’я українців на всіх рівнях, коріння якого у мороку бездержавності.

Для тих, хто бажає докладніше познайомитися з життям та подвигом Ольги Басараб, радимо таку літературу:

. Літопис нескореної України : документи, матеріали, спогади / відп. ред. Я. Лялька ; АН України, Інститут українознавства. Кн. 5 : Лялька Я. С. Ольга Басараб та її доба : документи, матеріали, спогади, біогр. нариси / Науково-дослідний центр історії національно-визвольних змагань України. – Львів : Галицька видавнича спілка, 2007. – 1248с., [44] арк. іл.
. Бежук О. М.Громадсько-політична діяльність Ольги Левицької-Басараб : автореф. дис. ... канд. іст. наук ; НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича, Ін-т народознавства. – Львів, 2010. – 16 с.
. Бежук О. М. Громадсько-політична діяльність Ольги Левицької-Басараб : дис. ... канд. іст. наук / Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. – Л., 2010. – 204 арк. – Бібліогр.: арк. 166–204.
. Незабутня Ольга Басараб : вибране / ред. І. Книш. – Вінніпег : Організація українок Канади ім. О. Басараб, 1976. – 240 с.: іл.
. Гловацький І. Ю.Політичний судовий процес Ольги Басараб-Левицької та «басарабців» : історико-правове дослідження / М-во внутрішніх справ України, Львів. юрид. ін-т. – Львів, 2004. – 207 с.
. Чопик Г. З. Українська розвідниця Ольга Басараб. – Львів : Галицька видавнича спілка, 2005. – 32 с.: іл.

Статті:
. Дядюк М. Ольга Басараб-Левицька : трагедія 1924 року // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, державність : зб. на пошану проф. Юрія Сливки / НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – 2000. – Вип. 7. – С. 320–334.
. Миронець Н. Ольга Басараб // Українки в історії. – К. : Либідь, 2004. – С. 139–143.

Н. Стрішенець,
заступник Голови Жіночого
Товариства ім. Ольги Басараб
та Олени Теліги
Розмістив: KatSick Дата: 25.10.2013

Дивіться також зв'язані новини 23.10.2013 - ЗНИЩЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВЯТИНІ
21.10.2013 - ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ОЛЬГИ БАСАРАБ(ФОТО)
18.10.2013 - КИЇВСЬКА «ПРОСВІТА» ПІД ЧАС ГІТЛЕРІВСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ
15.10.2013 - ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ ОЛЬГИ БАСАРАБ
13.10.2013 - У КИЄВІ ПРЕЗЕНТОВАНО КНИГУ “СТО ОБЛИЧ САМОСТІЙНОЇ УКРАЇНИ” (ФОТО)

Немає коментарів. Чому б Вам не залишити свій?

Джерело: 26.10.2013.

http://kmoun.info/news/view/984.html

передрук для особистого користування:

А.Грабовський; Дебальцеве 26.10.13.

Zaremba

ГОЛГОФА ОЛЬГИ БАСАРАБ - передрук

Останні статті

Коментарі