Суспільство спектакля
- 21.08.13, 13:21
В суспільствах, що досягли сучасного рівня виробництва, усе життя виявляє себе як велике нагромадження спектаклей. Все що раніше переживалось безпосередньо, віднині відтиснуто у виставу...
Спектакль не молжна розуміти не як викривлення видимого світу, ні як продукт технології масового впровадження образів. Це скоріше світогляд, Weltanschsuung, що реалізувався у дійсності. Це бачення світу, що раптом стало обьєктивним.
В усій своїй повноті спектакль це одночасно і результат, і зміст існуючого способу виробництва. Він не є яким би то не було доповненням до реального світу, надбудовою до нього чи декорацією. Це наріжний камінь нереальності реального суспільства. В усіх своїх проявах, чи то інформація, чи то пропаганда, реклама чи безпосереднє споживання розваг, спектакль є моделлю переважаючого способу життя у суспільстві. Спектакль це повсякчасне утвердження вибору, котрий вже був зроблений у виробництві, не кажуче вже про наступне споживання. Форма і зміст спектаклю слугують повним виправданням умов і цілей існуючої системи. Але спектакль окрім того є ще і постійною наявністю цього виправдання, адже він заповнює основну частину часу, що переживається поза рамками виробництва...
Спектакль - це безперервне міркування, ода існуючому порядку, його похвальний монолог самому собі...Подивимся спектакль у вузькому сенсі "засобів масової інформації". Масс медія є найбільш поверховим і в той же час найбільш яскравим проявом спектаклю. На перший погляд ЗМІ втрутились в наше життя як просте обладнання для миттєвої комунікації, чергова зручність - однак це ноу хау обернулося справжнім Троянським конем, зі своїми егоїстичними цілями і думками про саморозвиток. Якщо вже так вийшло, що суспільні потреби епохи, в яку розвинулась така техніка, можуть бути задоволені за допомогою цієї техніки; якщо керування цим суспільством і контакти між людьми більше не можуть відбуватися інакше, як за допомогою миттєвої комунікації, то це тільки тому, що ці "комунікації" по суті своїй стали односторонніми. Концентрація "комунікацій" є таким чином, накопичення в руках владної еліти існуючих засобів, котрі допомогають їм продовжувати нав'язувати всім свій диктат...
Відчуження глядача і підкорення його об'єкту, що споглядається (котрий є продуктом власної несвідомої діяльності глядача) виражається наступним чином: чим більше він споглядає, тим менше він живе; чим з більшою готовністю він дізнається про свої власні потреби в тих образах, котрі йому підсовує пануюча система, тим менше він усвідомлює своє власне існування і свої власні бажання. Вплив спектаклю на діючий суб'єкт виражається в тому, що вчинки суб'єкту не є вже його власними вчинками, проте належать тому, хто їх пропонує.Ось чому глядач ніде не відчуває себе вдома - навколо нього суцільний спектакль...
Спектакль - це капітал, що знаходиться на такій стадії накопичення, коли перетворюється в образ самого себе...
Спектакль - це нескінченна опіумна війна, котра ведеться з ціллю знищити навіть в думках людей різницю між товарами та життєвими цінностями, між розвагами та виживанням. Звісно! Поняття "виживання" стає все ширше, туди включається навіть те, що раніше вважалося небувалою розкішю. Але якщо споживання виживання має постійно зростати, то це значить, що воно зобов'язане продовжувати містити в собі зайве...
Капіталістичне виробництво уніфікувало простір, тепер вже він не граничить ні з якими зовнішніми по відношенню до нього суспільствами. Ця уніфікація є одночасно і екстенсивним, і інтенсивним процесом вульгаризації та знеособлення. Накопичення товарів масового виробництва в абстрактному просторі ринку призвело до знищення всіх регіональних та митних кордонів, а також корпоративних обмежень середньовіччя, котрі забезпечували перед усім якість ремісничого виробництва; тепер це призвело до знищення автономнії і якості місць проживання людини. Сила усереднення та уніфікації виявилася тою самою важкою артилерією, котра мала знести усі китайські стіни...
Уся внутрішня логіка ідеології веде до появи "тотальної ідеології", як її визначав Мангейм, тобто до деспотизму фрагмента, котрий нав'язує себе у якості псевдознання завмерлої тотальності, як тоталітарне бачення. Це бачення вже реалізовано в сучасному нерухомому антиісторичному спектаклі. Однак ця реалізація передбачає також дезінтеграцію ідеології в усій суспільній системі. Разом із практичною дезінтеграцією цього суспільства має зникнути і ідеологія, ця остання нераціональна завада, що перекриває доступ до історичного життя.
Спектакль - це головним чином ідеологія, так як в усій своїй повноті він проявляє і окреслює сутність всіх ідеологічних систем, що полягає в зубожінні, підкоренні і запереченні реального життя. Матеріально спектакль є "вираженням розділення та відчуження між людьми". "Брехня, що уведена в нову ступінь" існує в самій серцевині спектаклю, в його виробництві: "одночасно з масою речей, як сніжний ком наростає...нова область чужих сутностей, котрим підкорюється людина". Це вища стадія тої експансії, що нацькувала потреби проти життя. "Жага грошей - це вища потреба, що викликана політичною економією, причому єдина її потреба" (К.Маркс "Економіко-політичні рукописи). Спектакль поширює на все суспільне життя принцип, який Гегель в "Йенській реальній філософії" називав принципом грошей, тобто "життя мертвого, що рухається саме в собі"...
...Повсякденне життя, що підкорене спектаклю, шогодини нав'язує нам брехливу діалектичну свідомість і по суті, втечу від реальної діяльності. Все це направлене на те, щоб люди розучилися впізнавати один одного: завдяки галюцинаторній організації суспільства виникає помилкова свідомість, "іллюзія зустрічі". В суспільстві, в якому ніхто не може відрізнити одну людину від іншої, індивідуум вже не здатен усвідомити свою реальність...
...Свідомість глядача заточена в карцер вульгарного всесвіту. Цей всесвіт строго обмеженний екраном спектакля, за котрим і нудиться все особисте життя глядача. Тепер він спілкується лише з вигаданими співрозмовниками, котрі йому розповідають виключно про свій товар і про політику свого товару. Спектакль за своєю суттю є відображенням у дзеркалі. В центрі його позбавленних смаку декорацій знаходиться шикарно інкрустована дверь, через котру начебто можна втекти від всезагального аутизму. Та за цими дверима лише павутина та пил - нікуди через неї не втечеш...
Спектакль зтирає кордони між "Я" та оточуючим світом, шляхом деформації "Я", котре повсякчасть долає відсутність реального світу. Таким же чином людина, що опинилася у спектаклі, перестає відрізняти правду від брехні, з тої причнини, що усяка правда, що переживається, губиться за реальною присутністю брехні, що забезпечується самою організацією видимості...
Гі Ернест Дебор "La societe du spectacle"
11
Коментарі
Танк_
121.08.13, 13:33
Щось ти трохи того... завернув...
Lost_paradise
221.08.13, 13:41Відповідь на 1 від Танк_
Це не я, а Дебор. А що він не правильно написав?
Танк_
321.08.13, 13:47Відповідь на 2 від Lost_paradise
Може і правильно, але він просто сноб. І головний меседж цього опусу - дивіться, який я розумний.
Lost_paradise
421.08.13, 13:57Відповідь на 3 від Танк_
Судячи по життю самого Дебора снобом він не був, він взагалі терпіти не міг так зване "вище товариство" і "бомонд". А те що він викриває ілюзорну основу сучасного суспільства, так цим займались багато хто, з тих хто не підпав під чари "суспільства споживання" та ілюзії "демократій і свободи". Я також тоді сноб, бо не вірю в демократію і не вітаю суспільство споживання
uraha
521.08.13, 14:09Відповідь на 3 від Танк_
Здається уперше про це Шекспір писав."Весь світ - театр і люди в нім актори."Просто і зрозуміло.А тут якось зведено усе виробництва.Спектакль - це не капітал і ідеологія спектакль - це і є життя.Тільки одні люди фальшивлять а інші грають свої ролі чесно і натхненно.
Lost_paradise
621.08.13, 14:19Відповідь на 5 від uraha
Шекспір казав про життя реальне, тобто спекталь в реальному часі, а Дебор говорить про інше. Про віртуальний спектакль, який розігрує суспільство споживання, спектакль не людей, а образів і товарів, які намагаються втюхати споживачу і тому замінюючи реальний спектакль спектаклем віртуальним. Цю тему дуже добре розібрав в своїх працях також Бодрійяр. Там немає акторів, там є лише за виразом Бодрійяра "комбінаторика речей і товарів, котрі симулюють реальність". А цей спектакль і є ідеологія, це якби декорація до капіталізму та лібералізму, котра на відміну від інших ідеологій, прикривається начеб то тим, що немає ідеології, але суспільство ліберальнаої демократії і є ідеологія, причому в багатьох аспектах більш тоталітарна за всі інші ідеології
Танк_
721.08.13, 14:27Відповідь на 5 від uraha
uraha
821.08.13, 14:59Відповідь на 6 від Lost_paradise
Насправді можна відмовитися від надмірного споживання.Скільки потрібно людині у тім житті?Не так і багато вже.Правда завжди є спокуса і не завжди сила волі встояти перед спокусою.Думаю, колись людство знову повернеться до натурального виробництва.Люди зможуть самі виробляти потрібні їм речі а не купувати.Тоді зникне і суспільство продавців.
Lost_paradise
921.08.13, 15:26Відповідь на 8 від uraha
Про те ж і мова. Вистави підмінюють саму ціль суспільного життя і терміном виживання і "необхідного мінімуму" сьогодні означається, що колись було розкішшю. Це біг в нікуди за нічим, навіть технічний прогрес, котрий був колись ціллю підкорення простору, часу, космосу, сьогодні лише створення гаджетів, америкоси відмовились від космічної програми і сверхзвукового літака через те, що "нерентабельно" для споживання, біг на місці, як собака бігає за своїм хвостом. Але навколо створюється ЗМІ "ігрове шоу", яке творить ілюзію, що ми кудись рухаємось. В цьому сенсі Дебор і каже про спектакль, як життя, котре перетворюють на шоу та гонитву за безцільними штуковинами і цим підміняються всі сенси.
Гість: Phoenix 28
1021.08.13, 20:34
Очень толково!
Очень жаль, что суть описанной проблемы понимают ЕДИНИЦЫ