Адекватною відповіддю на свавільно-злодійські дії російських силових служб в Криму весною минулого року, було запровадження світовим співтовариством спеціальних санкцій. У березні 2014-го, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія й держави Європейського Союзу припинили інвестиційну та військову співпрацю з Росією. Формальною причиною вимушених економічних санкцій було оголошення промосковськими чинниками в Криму, що статус півострова визначить несанкціонований Україною й наднаціональними інституціями “референдум”. Підписаний Путіним, після незаконного дійства анексійний указ, спричинив передбачені міжнародними угодами та домовленостями  дії проти причетних до окупації осіб. 17.03.2014, США та ЄС оголосили список офіційних осіб, котрим заборонили в`їзд, на їхнє майно й рахунки було накладено арешт, а фінансовим установам та приватним кампаніям країн підписантів, було заборонено підтримувати будь-які стосунки з внесеними до списку та організаціями до яких вони приналежні. На початку, список європейських бюрократів налічував лише двадцять одну особу (здебільше кримські держслужбовці, російські депутати і військові), а американський доповнився російськими високопосадовцями. 27.03.2014, Генеральна Асамблея ООН абсолютною більшістю голосів (100 - за, 11 — проти, 58- утримались, 24 — не голосували) прийняла резолюцію, котрою підтвердила визнання територіальної цілісності України й не визнала так званий “Кримський референдум”. Варто врахувати, що дев`ять країн Євросоюзу були проти введення санкцій, ще дев`ять — (щоправда, ці не з числа ЄС) їх рішуче засудили, а кілька країн визнали дії Росії в Криму “актом агресії”.

В списку перших, хто вдався до дієвого остракізму, були Організація економічної співпраці та розвитку (OSCD), НАТО, Європейський Союз, Рада Європи, Європейська організація з безпеки аеронавігації (Eurocontrol), а “Велика Вісімка” (G-8) повернулася до свого первісного стану (G-7). Суголосно з міжнародними інституціями, до санкцій долучилися Албанія, Болгарія, Німеччина, Ісландія, Латвія, Молдова, Нідерланди, Норвегія, Франція, Швейцарія, Швеція, Чорногорія, Чехія, Естонія та Японія. Прагнучи довести власну вагомість в світовій політиці, Росія вдалась до “зеркальної відповіді”, й оприлюднила власний список осіб “нон грата” з числа кількох американських сенаторів та їхніх помічників. Впродовж наступного часу, санкційні списки ЄС, США та Канади розширювались. Нині, вони охоплюють понад півтори сотні осіб (переважно посадовці, підприємці, військові, журналісти та політики). До Росії припинено постачання обладнання для розробки та добування газових та нафтових покладів, заборонено надавати довгострокові кредити банкам з державними акціями, припинено співпрацю з підприємствами та інститутами пов`язаними з оборонною промисловістю. Росію не запросили і на наступну зустріч "G-7" у Баварії (червень 2015 року). В квітні 2014-го її позбавили права голосу в Парламентській асамблеї Ради Європи, на що делегація відреагувала показовим демаршем й достроково залишила сесійну залу. У січні 2015-го бойкот продовжили, й російські парламентарі знову поїхали з Страсбургу.

Першим серед “потерпілих” від світових санкцій виявився "Добролет" - лоукостер "Аерофлоту", який повинен був забезпечити дешевий переліт в Крим й інші російські регіони. Ірландська компанія SMBC Aviation Capital відмовилася виконувати договір лізингу літаків, німецька Lufthansa Technik - технічно їх обслуговувати. Зрештою, західним компаніям заборонили поставляти устаткування і послуги для глибоководної розвідки і видобутку нафти, у тому числі на арктичному шельфі і сланцевих родовищах. Обмеження ЄС торкаються усього нафтогазового сектора, а США ввели санкції проти "Газпрому", "Газпромнефти", "Роснефти", “Лукойлу” і "Сургутнефтегаза". Оскільки такі санкції мають відкладений ефект, оцінити їх наслідки в галузі зможуть через декілька років. Показово, що до участі урядових чинників в справі боротьби з російською агресією в Україні, долучилися й приватні кампанії. Наприклад, ExxonMobil зупинила 9 з 10 проектів в Росії. З часом, деякі санкції були незначно ослабленими, на що українська громадськість реагувала з обуренням. Приміром, 31.01.2015 США дозволили операції по оплаті телекомунікаційних послуг між американськими компаніями і мешканцями Криму.

Російська відповідь санкціям була асиметричною. 06.08.14, Володимир Путін підписав указ про введення продовольчого ембарго на імпорт молока, м'яса, риби, овочів, фруктів і горіхів з країн, які ввели санкції проти Росії. 20.08.14 з-під санкцій вивели безлактозне молоко, харчові біологічно активні додатки, у тому числі вітаміни і спортивне живлення, мальків риби і насінний матеріал для картоплі. Оцінки аналітиків про наслідки ембарго були неоднозначними. З одного боку, це шанс російських сільськогосподарських виробників (зобов`язалися заповнити полиці крамниць якісними і корисними продуктами), з іншого - чинник, що спровокує зростання цін, оскільки попри вкладення в агропромисловий комплекс, різко збільшити виробництво продукції щоб заповнити імпорт (30% свинини, 60% молока) вони просто не зможуть. Незалежні політологи "оживили" забуті з радянських часів страхи перед порожніми полицями і одноманітністю асортименту, оскільки під заборону потрапили ковбаси, сири і делікатеси. Схвильованим громадянам відповіли валом заміток у російських ЗМІ про сировиробництво в Костромі, Якутії і Брянську, де нібито освоїли технологію продукування сирів згідно з італійськими рецептами. Згадали й про білоруських переробників норвезької сьомги, ввіз якої в Росію заборонено, втішали навіть "чорними схемами" доправлення товарів через країни Митного союзу й звісткою про вчинок Угорщини, котра порушивши солідарну політику ЄС у галузі енергетики, уклала угоду про будівництво нових атомних енергоблоків. Пошук джерел “вливань в економіку й заміни втрачених ринків збуту”, спричинив прискорення процесу зближення Росії з Китаєм. Його нинішня самодостатність (навіть попри її передбачену дочасність) для російських очільників перетворюється на вартий уваги й копіювання взірець. Нещодавно, стараннями Індії, Китаю, Бразілії, ПАР та Росії, в Уфі було ініційовано постання наднаціональних банків NDB й CRA, котрі покликані стати альтернативою Світовому Банку й МВФ. Початковий статутний капітал NDB становить 50 мільярдів доларів, але він може бути збільшеним і до 100 мільярдів. Злюмпенізований російський виборець починає вірити, що спілка з Китаєм надійно захистить його від “чергової західної кризи” й “тиску США”.

Внаслідок “війни санкцій” в Росії передусім постраждали окремі особи і великий бізнес. Заборона американським і європейським інвесторам і банкам видавати кредити “Ощадбанку”, “ВТБ”, “Газпромбанку”, “Россельхозбанку” і “Внешекономбанку” на термін більше 30 днів, спричинила зниження кредитування галузей російської економіки: від АПК до промисловості і фізичних осіб. Відсутність доступу до дешевих позик, падіння цін на нафту (енергоресурси - головний експортний продукт Росії), втеча капіталів в сукупності з іншими чинниками призвели до кризових явищ в російській економіці. Втім, санкції не були першопричиною стагнації, а швидше посилили її. Компенсувати збитки компаній що потрапили під санкції, в Держдумі запропонували рахунком бюджету. В середині жовтня 2014-го, в першому читанні був ухвалений так званий "закон Ротенберга" (на честь Аркадія Ротенберга, у якого в Італії заарештовані активи на 30 мільйонів євро). Формально, закон "Про компенсацію за порушення права на судочинство в розумний термін або права на виконання судового акту в розумний термін" покликаний захищати російських громадян від неправосудних системних рішень іноземних судів. У листопаді Верховний суд дав негативний відгук на законопроект, а в лютому 2015-го депутати Держдуми у черговий раз перенесли його розгляд на невизначений термін. Втім, держкомпанії що потрапили під санкції і без того отримають підтримку у рамках антикризової програми уряду. Приміром, "Роснефть" подала заявку на отримання 1,3 трлн. рублів з Фонду національного добробуту (частина резервного фонду Росії), а “ВТБ”, “Россельхозбанк”, “Газпромбанк” отримають фінансове вливання з фондів Агентства з страхування вкладів.

Головним торгівельним партнером Росії (половина всієї зовнішньої торгівлі) є Європейський Союз. Російський прем`єр Дмитро Медведєв оцінив втрати ЄС від продовольчого ембарго в 40 млрд євро, але висновки Єврокомісії були скромнішими: лише 5 млрд. За рік товарообіг між Росією і країнами ЄС знизився на 7%, або з 842 млрд. доларів в 2013 році до 783 млрд. доларів в 2014 році (- 59 млрд. доларів), імпорт впав на 29 млрд. доларів до 286 млрд. доларів, а експорт з Росії знизився на 30 млрд. доларів до 497 млрд. Росія стала менше імпортувати з Німеччини (33 млрд. доларів - в 2014 році, а в 2013 - 38 млрд.), з Італії майже на 2 млрд. (близько 13 млрд.), з Франції на 3 млрд. (близько 10 млрд. доларів). Водночас, збільшився імпорт в Росію з Кіпру (43,6 млн. проти 42,7 млн. доларів), Румунії (2,2 млрд. доларів проти 2 млрд. доларів), Хорватії (422 млн. проти 392 млн.), подвоївся імпорт з Естонії (більше 1,6 млрд. доларів проти 788 млн.). Імпорт з США виріс на 2 млрд. доларів (близько 18,5 млрд. проти 16,5 млрд. доларів), а з Японії впав з 13,5 млрд. доларів нижче 11 млрд. доларів. Росія стала на чверть менше імпортувати свіжозаморожене м'ясо з усіх країн далекого зарубіжжя, знизився імпорт пташиного м'яса на 13,6%, мороженої риби на 16,2%, сиру - на 38,1%. Обіцяне путінським оточенням імпортозамінення насправді нереальне. Процес будівництва птахофабрики займає в російських умовах 2-3 роки, є неабияк затратним, а доступу до дешевих кредитів у аграріїв немає (проти “Россельхозбанка” введено санкції). Власне продовольче виробництво Росії залишилося практично на колишньому рівні, а ціни на продукти істотно виросли. Офіційні особи ЄС і США стверджують, що про відміну санкцій можна буде говорити тільки після зміни ситуації в Україні. 03.03.2015, Барак Обама продовжив санкції ще на рік. У Росії продовольче ембарго готові зняти тільки після відміни санкцій з боку ЄС, США і інших країн. МВФ і Всесвітній Банк припускають, що в 2015-му році санкції можуть бути зняті, але їх прогнози нічим окрім економічної доцільності не підтверджуються. 

Кремлівські чинники свідомі того, що Європа і США в зовнішній політиці керуються принципами. Вони не дозволяють залишати без санкцій авторитарні режими, що здійснюють агресивну зовнішню політику з метою списання усіх внутрішніх економічних негараздів на зовнішніх ворогів. Нинішній політично-економічний устрій РФ не здатний конкурувати з навколишнім світом. Сама ж система змінити себе не спроможна в причини деградації еліти.

Перемога Сполучених Штатів в справі “іранської ядерної програми” створює нові умови для розширення санкцій проти Росії. Ніхто не ставить під сумнів той факт, що нав`язані Україні “мінські угоди” насправді не будуть виконані в повному об'ємі. Ситуація на Донбасі у будь-який момент може перейти з уповільненої фази в гостру. Це означає, що у США і Євросоюзу завжди буде привід посилити тиск на Росію. Попередній раунд санкцій, безумовно, став украй негативним чинником для російської економіки, але поточні втрати насправді не спричинили стагнації російської економіки. Підхоплений українськими ЗМІ невдалий жарт Барака Обами про "розірвану на шматки російську економіку" став об'єктом кпин по обидва боки океану. Економісти та політологи США вже внесли на розгляд Сенату широкий арсенал нових санкцій, який реально задіяти. Сергій Гурієв, професор паризького Інституту політичних досліджень Sciences Po, в недавньому інтерв'ю телеканалу "Дощ" заявив: "американці і європейці вже попередили Москву, що наступне розгортання агресивних дій на сході України зіткнеться з санкціями нового рівня, які приведуть до катастрофічного розвитку подій для російської економіки". Економіст пояснив, що у США і ЄС є цілий ряд заходів, які, будучи практично безболісними для них самих, спричинять повномасштабну кризу російської економіки. Зокрема, в разі відновлення боїв на південному сході України, може бути запроваджено обмеження на залучення фінансування геть всих компаній і банків, а не лише кількох з вибіркового списку. Досвід минулого (зокрема й економічна перемога Заходу над “плановою економікою” СССР) дають підстави для оптимізму.

Нинішня ситуація, коли західні банки не дають у борг російським компаніям і фінансовим установам, сприймається як тимчасова. Розширення санкцій змусить великий російський бізнес переорієнтовуватися на отримання кредитів з внутрішнього ринку. Проте ресурси Росії є обмеженими. За таких умов, металурги і нафтовики знімуть вершки, залишивши ні з чим середній і дрібний бізнес, для якого вітчизняні кредити є у більшості випадків єдиним джерелом отримання інвестицій і поповнення обігових коштів. Ще один вагомий чинник - справа по збитому над Донбасом малайзійському "Боїнгу". Його підсумок вирішений наперед. Посол США в Росії Джон Теффт нещодавно в інтерв'ю "Московському комсомольцеві" заявив: "Ми знаємо, ми просто про це знаємо, що літак був збитий проросійськими сепаратистами”. Усі наявні витоки з матеріалів розслідування, яке ведуть Нідерланди, підтверджують слова посла. Малайзія і інші країни хочуть створення міжнародного трибуналу у цій справі. Якщо до цього долучаться родичі усіх двохсот з гаком загиблих, то вимоги матеріальних виплат реально заокруглити до декількох мільярдів. Позов поданий до суду Чикаго, і тамтешній суддя легко може накласти арешт на які-небудь російські активи в якості забезпечувальної міри. В разі задіяння цього та фірми ЮКОС позовів, Росія може не отримати ні цента за розрив контракту з Францією по двох вертольотоносцях "Містраль". Мільярди євро дістануться або акціонерам ЮКОСа, або родичам жертв авіакатастрофи.

Останнім часом відбувається процес зміцнення рубля. Провладні економісти на цій підставі стверджують, що криза вже минула, й в економіці починається налагодження. Насправді, лише базована на кремлівській пропаганді впевненість російського обивателя в майбутньому, рятує рубль від остаточного знецінення. Ситуація була передбачена ще в грудні. Після обвального падіння відбулась корекція, але в часи тріумфу російської політичної верхівки, криза почнеться із новою силою. Прогноз не був даремним. Згідно останніх даних щодо валового внутрішнього продукту, вже розпочалось падіння по всім позиціям. Якщо Центральний банк РФ припинить політику пом’якшення вимог стосовно нормативів (ЦБ фактично дозволив банкам РФ не дотримуватися нормативів), особливо нормативу достатності капіталів, то вся банківська система просто «ляже». Взагалі для економіки РФ вистачило б й одного “Сбербанку”, адже банківська система РФ останнім часом припинила виконувати свою функцію – кредитування економіки. В ситуації, коли є проблема браку капіталу, – будь який значний вивід депозитних грошей, наприклад десяти відсотків з банку, призводить до його банкруцтва. Цей процес починається не тоді, коли з банку вивели капітали, а коли в нього настає касовий розрив, і коли вкладникам не можуть повернути навіть кілька відсотків депозиту. Чим викликане тимчасове зміцнення рубля? Припливом гарячих спекулятивних грошей. Але ці “гарячі гроші” як швидко прийшли, так й швидко підуть (явище, котре в економіці нарекли “керітрейд”). Штатні російські політологи стверджують, що зміцнення рубля є наслідком проблем у долара, мовляв «долар не переживе 2015 рік». Проте, цю легенду нам доводиться чути ще з часів вже почилого СССР. Україна, економіка якої на жаль донині надміру (як для незалежної держави) пов`язана з Росією, також відчує на собі наслідки передбаченого і вже очікуваного російського краху. Ну що ж... Маємо стимул для праці. Рятуючись від не нами створених проблем, мусимо побудувати власну, реально самодостатню економіку.  

                                                                                             Олесь Вахній

В березні 2012 року, в Києві постала громадська ініціатива (до якої мав честь бути приналежним і я) проти незаконного грального бізнесу. В часі закриття першої ігрової зали, ми звернули увагу на той факт, що працівники МВС вкрай розлючені нашими діями. Боротьба з нелегальним ігровим бізнесом їх не просто обурювала і злила. Виявилось, що власники ігрових закладів платили органам МВС за “непомічання” їхньої діяльності. З цієї причини, в часі подальших заходів ми просто нищили предмети якими здійснювались азартно-ігрові дії (себто ігрові автомати). Впродовж короткого проміжку часу, ми знищили кілька десятків розсадників цієї соціально небезпечної зарази. Після ліквідації 16.05.12. зали мережі “Євролот”, проти мене та ще кількох громадських активістів було порушено кримінальну справу. Згодом, в процесі спілкування із зацікавленими особами, мої (і не лише мої) підозри з приводу того що керівництво тогочасного столичного Управління МВС та Прокуратури отримували від власників ігрових мереж матеріальну винагороду знайшло підтвердження. Нагадаю, що 15 травня у 2009 року, постановою Кабінету Міністрів, згодом і Верховної ради, а згодом і Указом Президента, діяльність закладів де здійснюються азартно-ігрові дії були заборонені. На жаль, шахраї знайшли таку собі термінологічну шпарину, назвавши ігрові автомати «лотоматами», а азартно-ігрові дії «моментальною лотереєю». Проте суть від цього не змінилася: все це лишилося формою морального розкладу та розбещення співвітчизників.

2 липня Апеляційний суд м.Києва закінчив розгляд позивної заяви столичної Прокуратури на факт визнання мене, невинним у справі знищення майна і нібито пограбування зали ігрових автоматів на території Святошинського району у травні 2012 року. Абсурдність ситуації полягає в тім, що Прокуратура міста Києва, яка вхопилась за цю справу після того як вона розвалилась в районному суді, так не знайшла логічних аргументів на користь доказів моєї вини. Єдине чим “оперував” прокурор котрий підтримував обвинувачення, було посилання на свідчення інформатора МВС часів Януковича Микола Єременко. Сам Єременко, після зміни політичної влади внаслідок перемоги Майдану, з невідомих (щоправда, здогадуюсь яких саме) причин до судової зали не з’явився. До речі, як помічник народного депутата – заступника голови Комітету ВР з питань законодавчого забезпечення діяльності правоохоронних органів, можу стверджувати – ця особа в часи свавілля Януковича дійсно таки була добровільним інформатором. Його стараннями, в Управлінні МВС м. Києва донині зберігається інформація про діяльність громадських патріотичних організацій, проти мене особисто, проти керівників “Білого Молота”, тощо. Днями, я довідався що його ім`я є в списку осіб котрі свідчитимуть в суді проти звинувачених в убивстві працівників МВС Черняка та Гульвіченка. Такі ось українські реалії.

Перегляд наданих Прокуратурою відеоматеріалів неабияк посмішив і самих суддів, й патріотично налаштованих громадян котрі прийшли мене підтримати. Навіть після встановлення того факту що вони здобуті з суттєвим і грубим порушенням вимог чинного Кримінально-Процесуального Кодексу, в часі перегляду відеоматеріалу, суд так і не зміг визначити, на кого саме з майже трьох десятків учасників закриття зали ігрових автоматів, прокуратура намагається вказати як на особу котра вчинила дії в котрих мене звинувачують.

Коли надійшов час дебатів, прокурор дістав заздалегідь заготовлений папірець і з нього зачитав, з чого начебто підтверджується моя провина. Це також неабияк посмішило суддів. Але водночас і обурило. В данім випадку, прокурор керувався не здоровим глуздом, а бездумно виконував наказ керівництва. Сам факт виправдального вироку, вже викликає якесь неприроднє озлоблення в адептів постокупаційної, поскомуністичної, і геть не демократичної системи. Факти ж нахабного порушення вимог чинного КПК в часі формування доказової бази, як правило лишаються поза увагою. Це доречі і є однією з причин переповнення українських в`язниць насправді безвинним і бездоказово визнаним винним людом.

Нинішній тиск на суддів – дуже тривожний сигнал. Звичайно, на всі судді у нас ідеальні. Але на щастя, почалася тенденція, коли суди поступово стають справді незалежними від влади, зокрема від Прокуратури, МВС, СБУ, прем’єр-міністра, президента.

Хочу подякувати всім, хто вболівав за мене (зокрема і своєю присутністю в залі), хто інформував громадськість про перебіг судового процесу. В першу чергу хочу подякувати громадське об`єднання “Комітет Визволення Політв`язнів”.

Зрештою, мені приємно, що зміна ставлення суддів до замовлень Прокуратури та МВС, намагання більш об’єктивно розглядати ту чи іншу справу, нині справді існує. Хочеться, щоб цей процес продовжувався та поглиблювався. Лише так ми побудуємо цивілізовану державу.

Олесь Вахній

Мені не соромно зізнатись в тім, що від самих початків Майдану я не належав до числа його палких прихильників та бездумних ідеалізаторів. Гасла, котрими послуговувались так звані “ведучі”, були астрономічно далекими від здорового глузду й потреб українського народу. Учасників протесту переконували в тім, що лише Янукович (а згодом що лише він, та його найближче оточення) є єдиними ворогами нашого народу. Природні гасла “Україна для українців” та “В Україні по-українському” голосисті горлопани воліли не згадувати.

Зміна дієвих осіб на політичному Олімпі, жодним чином не змінила суті антинародної системи. Нинішні очільники, так само як і їхні попередники, переймаються гоном за особистим зиском. Доля окраденого і зневаженого народу їх жодним чином не турбує.

Наділені вмінням відрізняти полову від пшениці, від самих початків розуміли, що прийнятий ВР, підписаний її Головою та Президентом “Закон про декомунізацію”, постав не з причини усвідомлення необхідності самими депутатами, а з політичних мотивів. Прагнення ослабити Комуністичну партію (як одного з суперників й конкурентів в часі виборчих перегонів), нічого спільного з очищенням України від окупаційних символів не має. Проте навіть ця, недосконала ініціатива, є вкрай доречною для дезорганізованого і дезорієнтованого фальшивими псевдопророками українського народу.

Недосконалість нинішнього українського законодавства, рівно як й відсутність механізмів втілення в життя прийнятих Верховною Радою постанов та законів, змушує небайдужих до долі Батьківщини й співплемінників патріотів, бути принциповими в усих царинах суспільного життя. Хто окрім нас вийде на акцію протидії статевим збоченцям? Хто як не ми зорганізує толоку в забрудненому парку або лісі? І хто окрім нас очистить терени України від символів зневаги й винародовлення? Щира й нелицемірна любов до рідного народу зобов`язує кожного з нас бути принциповим. Навіть в дрібницях. Бо хто ж, як не ми?

В останні дні травня 2015-го року, мої карі очі вгледіли серед розвішеного на одній з яток підземного переходу київського Майдану Незалежності краму, схожі на більшовицьку “будьонівку” головні убори з зображенням червоної п`ятикутної зірки, та прикріпленими до них залізними значками з зображенням перехреснутих серпа та молота. Виявляється, гендлярів котрі здійснювали продаж, “Закон України про заборону комуністичної символіки” жодним чином не цікавив. Зізнаюсь, що факт продажу я відразу потрактував (ні, не неповагою до законодавчого органу), а актом цинічної наруги над пам`яттю мільйонів знищених сатанинським комуністичним режимом українців. Заручившись підтримкою очільників ВГО “Чесне Слово”, мені довелось вдатись до вилучення “символів тоталітаризму”.

Викликаних головою ВГО “Чесне Слово” Володимиром Омельчуком “правоохоронців” того дня ми так і не дочекались. Щоправда повідомлення про факт реєстрації виклику на телефон Володимира надійшов справно. Ну що ж... Нехай недолугість і недієздатність (рівно як і нереагування на виклик) українських “правоохоронців” залишиться на їхній совісті. Проте гендляр (власник торгової крамниці де здійснювався продаж комуністичної символіки часів СССР) власними руками зняв з імітуючих головний убір залізні значки, й дозволив їх позбавити придатного для продажу вигляду.

Українці! Кличу вас до принциповості. Навіть в дрібницях. Бо як не ми, то хто ж?

Олесь Вахній

https://www.youtube.com/watch?v=Vy7uUn6kDp4

Кожен, хто обрав шлях боротьби з підлістю, брехнею і несправедливістю, рано чи пізно постане перед викликом втоми і зневіри. Лукавий зуміє вкласти в вуста знайомих й обивателів єхидні кпини, докори і закиди з приводу доречності вже здійсненого й доцільності залишатись принциповим й небайдужим в подальшому. Тим, хто постає перед цим нелегким вибором, нагадаю про зміст і сенс з`яви та буття людини в цьому світі. Кожному, хто отримав від Творця дар спромоги відрізняти полову від пшениці, є обраним для реалізації Його задуму і планів. Людина не прийшла в цей світ заради розваг й споживання. Кличу не забувати біблійної притчі про таланти. Той, хто їх збільшував - отримав винагороду. Ледачий — позбувся й того що мав.

16-го травня, київський люд насолоджувався гулянками з нагоди Дня Європи. Нашвидкоруч змайстровані павільйони в центрі міста, інформували про переваги європейських вартостей, над азійською нівеляцією людської гідності і дару життя. Гарна і потрібна справа. Що б там не казали, але українці є часткою європейської цивілізації, й чесноти пошани і поваги людини, її права та приватної власності, не є для нас пустопорожнім дзвоном.

На жаль, куций розум матеріалістів, в справі долучення до Європейських вартостей вбачає лише гін за матеріальним зиском і добробутом. Помиляєтесь, панове. “Не хлібом єдиним житиме людина, але кожним словом Божим”. (Лука 4:4)

Титанічні зусилля воїнів лукавого зобразити українців морально разкладеним і здеградованим людом, розбиваються як хвиля об камінь діями небайдужих до долі Батьківщини і ближніх патріотів. Близько 13.30. гурт української “Радикальної Молоді” (Kiev Radikal Group Kiev_Radical_Group ) керуючись прагненням довести, що чеснота гідності українцями геть не втрачена, розтрощили вщент табличку сталінському лакузі, садисту й вбивці Георгію Жукову на одній з тихих вулиць столиці. Вшанування окупанта є ознакою кріпацтва. Влада ж, чомусь не бажає чути голоси патріотів. Злосмердюче сичання моральних деградантів й наділених паспортом громадянина України чужинців, для неї виявляється важливішим. Ну що ж... Не чуєте голосу здорового глузду й вимоги патріотів? В такому разі ми самі доведемо, що саме український нарід, і саме він, є єдиним господарем в Україні.

Доказом наявності цілого пласту проблем зі здоровим глуздом в українському суспільстві, є поведінка працівників Деснянського райвідділу міліції м. Києва. 14-ох учасників демонтажу кам`яної брили затримали разом з пасажирами в громадському транспорті. Працівники територіального відділення міліції куди доправили затриманих рейсовим автобусом, з якогось дива охрестили шмат граніту з надписом й вигравіюваною пикою “пам`ятником історії та культури”. Буває. Вилікуємо і їх.

Того ж дня, інший гурт небайдужих до долі Батьківщини патріотів, звернули увагу на заклад (який сухою і малозрозумілою мовою бюрократів, охрестили “малою архітектурною формою”). Вихідці з постсовєцького Узбекистану, здійснювали в ній жваву торгівлю кебабом, шавермою, чебуреками, та іншими, не притаманними європейській кухні імітаторами продуктів харчування. Як і личить цивілізованим європейцям, до Оболонського райвідділу міліції м. Києва, про підключену без дозволу до електромережі малу, й насправді геть не архітектурну будівлю, було подано скаргу шляхом телефонного дзвінка. До честі працівників Оболонського РУ ГУ МВС в м. Києві, на факт продукування без належного дозволу мучно-м`ясних виробів, вони відреагували з належним розумінням і без зайвих суперечок. В лічені хвилини, двері “МАФу” належним чином опечатали, а самих вихідців з Азії доправили до райвідділу. Ось так. Нехай Державна Міграційна Служба з`ясує, яким саме чином вони потрапили до України, а працівники МВС дослідять причину відсутності необхідних дозвільних документів на факт здійснення торгівлі.

Годиною пізніше, на виклик патріотів, вимушені були реагувати працівники Подільського райвідділу столиці. В крамничці з продажу східних солодощів, співвітчизник вже затриманих “кебабників” на Оболоні, здійснював продаж наркотичної суміші “нацвай”. Громадським активістам він доводив, що пакети з травичкою він вживає виключно самостійно, й ніколи нікому не продає. Якщо так, починаю розуміти причини недоразвитості узбецького народу.

Для не наділеного гідністю, совістю й самоповагою люду, дії патріотів видаються чимось радикальним і незрозумілим. Співчуваючи деградантам, вимушений з прикрістю констатувати той факт, що байдужість мільйонів насправді дорого коштує Україні й українцям. Вороги й недоброзичливці змушують вести нас боротьбу з наслідками на власній території. Замість наступу ми захищаємось. Прикро звичайно. Але подолаємо.

Олесь Вахній

Невблаганний в своєму плинові час, ставить перед людством свої вимоги і умови. Деморалізована під сучасну пору сатанинськими ліберальними ідейками людська цивілізація, щороку і навіть щодня постає перед нелегким вибором. Що має бути наріжним і головним чинником в справі вибору керунку до дій? Чеснота моралі, чи прагнення отримати безліч дочасних чуттєвих насолод?

16-го квітня, протореним ще в серпні 1991-го року виродком з савєцького КГБ Борисом Пуго шляхом, полинули до пекельної прірви душі його послідовників Олеся Бузини, Олега Калашникова та Сергія Сухобокова. Кількома тижнями раніше, не зарости пекельному шляху до місцини в котрій панує “плач і скрегіт зубів”, не дозволили діячі злочинної Партії Регіонів Михайло Чечетов та Станіслав Мельник, а ще десятьма роками до цього — лихої пам`яті очільник МВС Віталій Кравченко та його колега з “Укрзалізниці” Гергій Кирпа.

Згадана мною вище мораль позбавляє людину права радіти смерті (тим паче передчасній) навіть найпаскуднішого покидька. Але сумувати за людиноподібним лайном і поганню, зображати пісне і нещире співчуття рідним, та зрештою і зітхати з праведним полегшенням, нікому, ніколи і ніхто не забороняв.

Принципово відмовляюсь розуміти показове обурення геть не поважних панів Порошенка і Яцнюка, котрі довкола без перебільшення бажаних мільйонами українців смертей здійняли нікому не потрібний галас. Для чого вимагати “якнайшвидше і прозоре розслідування вбивств” Бузини і Калашнікова? Варто зрозуміти, що справжня причина спричинивших смерті пострілів криється не “в особистій неприязні”, “журналістській діяльності”, чи “помсті за невиплату грошей за участь в замовних мітингах”. В дійсності, перехід до небуття песиголовців є наслідком очікування його мільйонами українців. Думки і прагнення мають властивість матеріалізовуватись. Очікуване і логічне за таких поведінки та трибу життя очищення нарешті відбулось. Доречність гігієни, і не лише тілесної, а й суспільної також, донині жоден науковець ще не спростував та не заперечив. Радіймо (але не зловтішаємось), українці.

Зухвала за формою і українофобська та москвомовна за змістом писанина запроданця Олеся Бузини, вже ставала причиною звернення з позовною заявою до суду та биття його огидної пики. Відчула його голена маківка й малоприємний масаж внаслідок розбитої об голову пляшки. Не спинився, не вгамувався, проігнорував заклик до каяття. Притаманних цивілізованому суспільству методів протидії брутальному свавіллю виявилось недостатньо. Наслідки гріховної самозакоханості не змусили на себе чекати. В приватних розмовах (та і в інтерв`ю також) Бузина зізнавався, що його нібито “викривальні дослідження”, рівно як і аморального змісту поради, насправді були замовними. Справедлива (проте вимушена) реакція на них, а заодно і згадка про його в дійсності нікчемну особу, дарували збоченського змісту насолоду. Ну що ж... Прагнув стати центром уваги, радів світлинам на обкладинках гламурних глянцевих журнальчиків, хизувався хоч і дурною, але славою... Отримав по заслузі. Згідно оприлюднених свідчень свідків самого процесу ліквідації, від куль Бузина намагався захиститись долонями рук. Вертів ними як вітряний вітряк в годину сильного вітру. Руки якими на комп`ютері він продукував українофобські тексти, від куль не врятували. Не врятує його від пекла і панахида клириків Московського Патріярхату. Помахають кадилами, поспівають сумних псалмів, отримають матеріальну винагороду від скиглячої дружини, але все те лишиться без наслідку. Побожністю й дотриманням християнських чеснот за життя, нині вже покійний покидьок не славився.

Не матиме наслідку чин панахиди і для вже гниючих тіл справедливо проклятих виродків Калашнікова та Сухобокова. Їхні грішні й несповідувані душі також відразу полинули до пекла. Зрештою, хіба можуть отримати від Господа пробачення, а тим паче винагороду, істоти котрі ігноруючи здоровий глузд оселились поза межами теренів постання народів до яких вони є приналежними? Факт народження в родинах колоністів-окупантів, а тим паче цинічна і зухвала зневага українців-автохтонів таки заслуговують на кару.

Продукування й поширення в нинішній (нехай і формально) незалежній Україні, після більш ніж тристап`ятдесятлітньої окупації москвинами москвомовної літератури, є злочином і проявом сповідування сатанинського, нівелюючого людську гідність й національні ідентичності інтернаціоналізму. Сухобоков складав і публікував москвомовні статті в москвомовних газетах та журналах. Докорів сумління за участь в русифікації українців та зміцненні позицій “русскава міра” зрозуміло що не відчував. Ще більшу кількість злочинів супроти України та українського народу вчинив застрелений біля власного помешкання колишній савєцький офіцер Калашніков. Верещав про “вєлікую пабєду”, “уважєніє к вєтєранам”, “бандеравскую сволочь”. Протидіючи патріотичним середовищам в справі побудови націократичної держави, вдавався до послуг безпринципних найманців. 16.04.15. замовк навіки. Новітня приказка про Галана який доплювався та Гагаріна який долітався, знайшла логічне доповнення. Калашніков довиступався. Не ходив-би вражий сину, на геть нікому не потрібні мітинги, і не пашталакав-би несусвітніх дурниць.

Користуючись нагодою, ставлю за мету нагадати кожному деграданту-інтернаціоналісту зокрема, і всим чужинцям вцілому, котрі ігноруючи здоровий глузд й небажання українців жити разом з ними в Україні, продовжують проживати там, де їхнє існування не є передбаченим Богом і природою:

- Покайтесь, нешановні (принаймні нині) панове. Поверніть все що вкрали й силоміць забрали ви і ваші предки українцям, заберіть з собою лише вже вживану білизну, і мандруйте в ті частини планети, звідкіля ваші предки приперлись в Україну. На моїй землі ви зайві. Я очікую ваших смертей. Тікайте, і не чекайте, коли бажане стане дійсним.

Олесь Вахній

Події, що відбулись 25 березня 2015 року в і без того вкрай бурхливому житті України, політологи, громадські діячі і навіть аполітичні обивателі згадуватимуть впродовж ще довгого часу. Ще б пак. Того дня, прямо на засіданні уряду, в приміщенні Кабінету Міністрів, з дозволу прем`єр-міністра Арсенія Яценюка, працівники МВС пред`явили керівнику Держслужби з надзвичайних ситуацій Сергію Бочковському і його заступнику Василю Стоєцькому підозру у вчиненні корупційних дій. Застосувавши спецзасоби котрі стримують і обмежують можливість руху і дій (кайдани), ошелешених  оказією бюрократів доправили до місця проведення слідчих дій. Відразу після затримання, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков пояснив присутнім в залі членам уряду та журналістам причину показового (цю обставину він визнав відразу) затримання високопосадовців, та продемонстрував зібрані оперативно-пошуковими діями докази, котрі свідчать про збір незаконним шляхом коштів та їх розподілення. Згідно слів міністра, здійснювані затриманими державним коштом закупки паливно-мастильних матеріалів для потреб Державної Служби Надзвичайних Ситуацій, здійснювалися через приватну компанію, яка у свою чергу переказувала кошти на острів Джерсі, а вже звідти на рахунки затриманих. По виконанню корупційно-шахрайських валютних операцій, гроші переводилися на особисті карткові рахунки Бочковського і Стоєцького у Bank of Cyprus. 

Тверезий аналіз показового пред`явлення бюрократам-корупціонерам “Постанови про підозру”, затримання їх не на момент вчинення злочину,  а перед нарадою урядовців, є свідченням продовження розпочатого відразу після перемоги Майдану ще тимчасово виконуючим обов`язки президента Турчиновим процесу очищення влади від заплямованого співпрацею зі злочинним режимом Януковича люду. Для решти держслужбовців найвищого рангу, це показове, здійснене в присутності фіксуючих подію журналістів затримання, є непоганим психологічним чинником в справі стримання від розкрадання державних коштів. Дай Боже, аби якщо вже не безпосередні свідки принизливого (проте закономірного і справедливого) затримання високопосадовців, а лише їхні наступники зрештою усвідомили, що посади є лише формою служби народові, але жодним чином не методом особистого збагачення та задоволення гріховних себелюбських забаганок та амбіцій. Природню радість в справі очищення влади від злодійкуватого та зденаціоналізованого люду, дещо затьмарив факт використання мови вчорашніх окупантів працівником МВС котрий оголошував підозру. Ех... Ну чому б носіям нічим не пов`язаних з українською культурою та геральдичими традиціями п`ятикутних зірок на генеральських погонах, не вказати на їхню зайвість, шкідливість та огидність мовою ними ж окраденого і зневаженого народу?

На жаль, посаду тимчасового виконавця обов`язків керівника ДСНС посів вже помічений в схожих корупційно-шахрайських діях (а саме підкуп депутата ВР) радник міністра МВС Зорян Шкіряк. Безпосередньо знайомі з новопризначеним в один голос передбачають нерадісні наслідки поза сумнівом вкрай необхідної кадрової заміни. Перекази (точніше застереження) про схильність до надмірного вживання Шкіряком алкоголю та наркотичних речовин підкріплюються його зовнішністю, та нерідко й неадекватною поведінкою в побуті. Буде дуже прикро, якщо приказка про заміну шила милом знайде в цій ситуації своє дієве підтвердження.

Того ж дня (нагадаю, що мова йде про 25 березня 2015 року), Президент України Петро Порошенко задовільнив прохання Ігоря Коломойського в справі відставки з посади голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Зверненню Коломойського про самозречення з посади, передували бурхливі події. Першою в ній була розповідь (проте навряд чи вона була щирою сповіддю) про конкретні корупційні схеми і дії в часи свавілля Кучми та Януковича. Балакучість Коломойського викликали (навіть не невдоволення) а велике хвилювання в колі згаданих ним скоробагатьків. 20 березня приміщення офісу компанії "Укртранснафта" було захоплено озброєними й одягнутими в камуфляжну форму без розпізнавальних знаків. Силове захоплення приміщення виявилось пов'язаним зі зміною керівника підприємства. З`ява Коломойського на місці події, надмірна збудженість й як наслідок агресія стосовно не озброєного (на відміну від безпосередніх учасників атаки) журналіста, засвідчили наявність власної матеріальної вигоди в непрозорій діяльності підприємства, власником більшої частини акцій якого є держава. Спроба заблокувати діяльність інших, пов`язаних з діяльністю “Укртранснафти” будівель і об`єктів створеними коштами Коломойського збройними загонами (де окрім стрілецької зброї використовувались й броньовані важкові автівки), спричинили неабияке занепокоєння в суспільстві.  

Факт з`яви в мережі Інтернет на новинарних сайтах полярних за висновками коментарів з приводу відставки Коломойського, вкотре підтвердив відсутність в Україні поважного аналітичного центру, та прикру і ганебну наявність запопадливих в справі виконання (зрозуміло що за немалу оплату) замовлень “політологів” й наділених посвідченням журналістів осіб. Одні помітили в справі відставки Коломойського “руку Москви” (згадка про якщо не відверту, то показову антипутінську позицію в справі конфлікту між Україною та Росією є доречною), інші стверджують, що до зрезигнування з посади Коломойського змусили мало не урядові чинники США, оскільки не безпідставно бачили в ньому непідконтрольну і непередбачену Конституцією потугу. Що б там в дійсності не було, українське суспільство відчуло небезпеку яка криється в існуванні непідконтрольних уряду збройних формуваннях. З вуст доступних до дещо втаємничених процесів депутатів, стало відомо про вже розпочатий процес перерозподілу власності в Україні. На формально приналежне Коломойському майно і підприємства вже зазіхають інші. Прикро, але урядові чинники в цій ситуації чомусь не проявляють належної розторопності. Здобуте (нагадаю, що Коломойський сам визнав цей факт) здебільше кримінальним шляхом майно навряд чи повернеться окраденим українцям (формально державі). Показово, що найактивнішими в вправі пошуку шляхів позбавлення Коломойського підприємств виявились інші магнати-мільярдери. Ситуація в взаємостосунках вкрай багатого люду не нова. Притаманна кровожерливим акулам схильність добивати і з`їдати ссавців власної зграї, знайшла адептів і серед людей. Захисти Господи Україну від їхнього свавілля в подальшому.

Не останньою, проте також важливою подією в справі очищення влади від підлого і злодійкуватого люду, було й оприлюднення 25.03.15. звістки про звільнення з посади прокурора міста Києва (в порядку виконання закону "Про очищення влади") Сергія Юлдашева. Носій непритаманного українцям татарсько-башкирського прізвища вже довгий час вдавався до показової протидії державотворчим процесам, й не гребував ініціювати непритаманне цивілізованим суспільствам порушення вимог чинного Кримінально-Процесуального Кодексу підлеглими. Нещодавно, депутат Верховної Ради Віталій Купрій повідомив громадськість про порушення Генеральною прокуратурою кримінального провадження за фактом одержання хабара та зловживання службовим становищем нині вже люстрованим прокурором.

Особисто мені, в справі звільнення Юлдашева провидіння дарувало нагоду досягти відновлення справедливості. Стверджую, що з цього приводу за першої ж нагоди дам свідчення проти його колишніх підлеглих, й вимагатиму максимального терміну позбавлення волі безпосереднім виконавцям злочинів. Непоінформованих й тих хто зацікавився інформую про суть справи. 17.12.14., суддя Святошинського районного суду м. Києва Васильєва, задовільнила клопотання про взяття мене під варту підлеглим Юлдашева, старшим прокурором прокуратури м. Києва Ковальчуком І.В. Згідно наданої мені ще в часі перебування під вартою депутатами Верховної Ради інформації, Юлдашев запевнив суддю Васильєву в цілковитому захисті в справі винесення упередженого і несправедливого вироку. Розглядаючи справу за фактом люстрації вбивці-прокурора Брянцева, підлеглий Юлдашева Ковальчук І.В. та суддя Святошинського суду м. Києва Васильєва К.О., зухвало проігнорували цілий ряд порушень вимог чинного Кримінально-Процесуального Кодексу які були вчинені в часі досудового розслідування. Посилаючись на непередбачені КПК докази, мене визнали мене винним у побитті й змушенні подати заяву про звільнення з органів прокуратури особи котра брала пряму і безпосередню участь в репресіях. Ну що ж. Прикро, що на зап`ястях чужинця й українофоба Юлдашева, як і на загребущих крадійських руках Бочковського і Стоєцького, не клацнули замкнені кайдани. Але всьому свій час. Розплати Юлдашев не уникне. Так само не уникнуть її й прес-секретарка прокуратури м. Києва Альона (показовий виклик природньому процесу українізації) Яхно, вже згадані прокурори Ковальчук та Брянцев, їхні колеги Асташкін та Кокоша. Тремтіть вбивці і вороги мого народу. Від кари не втечете.

                                                                                             Олесь Вахній     

Терміном „культура" прийнято окреслювати духовні та матеріальні надбання окремих народів зокрема і людства вцілому. Основою для постання визнаних цивілізованими систем світосприйняття і взаємовідносин стали Божі Заповіді й витворені упродовж тисячоліть та практиковані упродовж довгого часу норми побутової поведінки. Національні культури й загальнолюдські вартості формувалися на основі філософського осмислення позитиву і негативу, себто що є добром, а що - ні. Культура завжди закликала до стриманості, протидіяла вульгаризації та примітивному сприйняттю явищ, чуттєво-емоційному реагуванню на події й суспільні процеси.

Сучасну соціокультурну ситуацію в Україні визначають декілька тенденцій: 1)деідеологізація культури і ліквідація державної монополії на неї;

2) приватизація і комерціалізація;

3) зростання зацікавлення історико-культурною спадщиною (релігією і Церквою зокрема);

4) посилення культурно-комунікативної апатії, інтенсифікація "хатніх" форм культури;

5) посилення уваги та зацікавлення аудіовізуальними, видовищними формами дозвілля (телебачення, відео, мережа Інтернет);

6) значне зниження частоти відвідувань закладів культури і дозвілля – театрів, кінозалів, музеїв, бібліотек;

7) зростання проявів негативізму: наркоманії, алкоголізму, злочинності, корупції, здирництва, рейдерства, проституції, поширення порнографії, патологічних нахилів, тощо.

До числа принципово нових, пов'язаних саме з ХХ ст. явищ, належить виникнення симулюючого культуру феномена "масової культури". Даний термін постав і набув широкого вжитку завдяки американській соціології. Під сучасну пору ніхто не заперечує факт існування масової культури, проте розуміння і ставлення до неї вкрай неоднозначне. Цікавими з цього приводу є думки американського соціолога Б. Розенберга: "Чим є масова культура? Мерзенністю, нешкідливим заспокійливим засобом, або ж Благословенням Божим? Це - питання гострих дискусій, в яких ніхто не хоче поступатися... Навіть тепер, коли більшість з нас втомилася від полеміки, справа вирішення і визначеності тупцює на місці".

Явище "масової культури" є частиною більш загальної концепції "масового суспільства". Особливості нинішнього буття людства пов'язані з виникненням массового виробництва і масового споживання. Бурхливе зростання населення, особливо міського, збільшення середнього терміну життя, змінили саму структуру раніше роз'єднаного суспільства, а розвиток засобів масової комунікації призвів, уперше в історії, до його об'єднання в єдине ціле. Нинішня „масова культура" є популярною серед морально здеградованої і духовно обкраденої верстви, оскільки упродовж довгого часу в Україні свідомо і цілеспрямовано занедбувалися здобутки українців у багатьох царинах суспільного життя. „Масова культура" є комерційно успішною, а її елементи знаходяться навіть у кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової комунікації, розвагах, спорті і літературі. На противагу витвореній упродовж тисячоліть духовності, масова культура не передбачає філософського осмислення й стримування емоцій. Ці обставини нерідко стають згубними як для конкретних громадян, так і держав й національних спільнот. На думку філософа Ортеги-і-Гасета (ессе „Бунт мас") „масова культура" складалась як засіб підтримки соціально заданої ілюзорної віри в досконалість вартостей. Тим самим „масова культура" має на меті відволікти людину від розуміння реальних суті та змісту суспільних процесів. Вона повинна створювати стан заспокоєності, втримувати від самостійного осмислення власного життя і навколишнього світу, підміняти власні переконання індивіда готовими стандартами. Сукупність псевдоідей про світ створила псевдокультуру, і прийняла на себе функцію "фабрики мрій". На місце проблеми культури висувається проблема політичної влади, втримання у покорі "безформнних мас".

Постання „масової культури" нерідко намагаються пояснити нерозумінням загалу „культури елітарної". Насправді, ця теза не відповідає дійсності. Хоровий спів, пошана гідності ближніх, повага старших, небайдужість до проблем оточуючих, замилування природніми явищами або витворами народних майстрів були часткою щоденного побуту багатьох поколінь всього народу. Вирішальною межею у визначенні масової культури є "ринкові відносини", які трактують окремі царини людського життя (зокрема мистецтво, науку, релігію) предметами споживання, підпорядкованими економічним міркуванням. Саме в цьому пункті масова культура назавжди розходиться з духовністю. Справжні художники зайняті внутрішнім процесом своєї роботи, а художника з царини масового мистецтва оцінюють за "продуктивністю", реакцією глядачів і, як підсумок, за прибутком або збитком. Оцінка масового мистецтва не пов'язана з його естетичним значенням, оскільки йдеться лише про ступінь впливу на аудиторію. Вивчення результатів впливу потребує значних коштів, а знання ринку є обов'язковим для її виробників. Характерною ознакою даного явища є циклічність: якщо що-небудь має успіх - відразу постає серія аналогів. До кола явищ що складають масову культуру належить частина популярно-розважальних жанрів (детективно-поліцейських, пригодницьких, мелодраматичних та комедійних романів, естрадної музики, коміксів і т.п.), яка відмічена печаттю шаблону та стереотипів, і є розрахованою на споживче, а не самостійне, творче сприйняття. Крім того, до нього належить значна частина продукції засобів масової комунікації (коли інформація втрачає об'єктивність, набуває комерційного забарвлення), певні явища в моді. Масова культура миттєво використовує всі технічні новинки. Справжнім зачинателем естетики масової культури був Голівуд. Незмірно розширила можливості маскультури з`ява телебачення та відео, завдячуючи яким неймовірної популярності набули так звані "мильні опери" - нескінченні телевізійні серіали.

Негативним чинником пов'язаним з масовою культурою, є зниження віку охоплених впливом засобів масової пропаганди, аж до підлітків і дітей. Могутнім каналом такого впливу стала комп'ютерна гра. Впадає у вічі різниця у змісті вітчизняних та американських і японських мультиплікаційних фільмів. Віртуальні сюжети формують у дитячій свідомості реальну модель поведінки та сприйняття навколишнього світу. Телеефір України переповнений мультиплікаційними стрічками в яких спотворюються добро і зло, пропагується відкрита зневага до батьків, рекламуються паталогії, стирання статевих меж, пропагандується окультизм, зневажається суспільна мораль. Найбільше негативного впливу на дитячу психіку демонструють у мультфільмах “Телепузики”, “Покемони”, “Маша і ведмідь”, “Губка Боб”, “Аніме”, “Сімпсони”, “Гріффіни”, “Футурама”, “Південий Парк”, “Шрек”. Серед молоді різних країн найпопулярнішим став складений виключно з музичних відеокліпів телевізійний канал MTV. Згідно висновків ряду аналітиків, у рамках масової культури розгортається американська культурна експансія в масштабах всього світу. Ряд країн - Франція, Італія, - намагаються на державному рівні припинити цей процес, але поки що без помітних результатів. Більш вдалими в цій справі є Польща, Фінляндія та Ірландія.

„Масова культура" жодним чином не пов`язана з духовними вартостями українського народу. Її деструктивний вплив проявляється в вихованні безвідповідальних, егоїстичних й не обтяжуючих себе жодними моральними рамками громадян. Усвідомлення її згубності зоов'язує дієво протистояти наступу примітивізму й вивищенню забаганок над здоровим глуздом й національними традиціями.

З-поміж кількох десятків   “модних”  нині  “молодечих течій”,  скінхеди завжди вирізнялись своєю  “неординарною та нестандартною”  для вкрай зматеріалізованого суспільства поведінкою.

Термін скінхед (skinhead) в дослівному перекладі означає  “шкіра-голова”, тобто “голеноголовий”. Виник цей неформальний молодечий рух наприкінці 60-их рр. минулого століття в нетрях британських робітничих кварталів як дієва форма протесту проти найрізноманітніших утисків. “Модні” (а значить і чисельні) та фінансовані наднаціональними середовищами анархісти-пацифісти (ідеологія котрих нівелює національні традиції та руйнує державні устої), неконтрольовані  мігранти з країн “третього світу” (котрі позбавляли автохтонів робочих місць й посилаючись на утиски в минулому відверто зневажали закони й традиції держави в котрій вони оселялись), рівно як і олігархічні клани, котрі ставлять за мету глобалізувати цивілізацію, стали головною мішенню для атак скінхедів. Зрозуміло що адептів “суспільства споживачів” шокували переважно примітивні за формою, але нерідко болючі й ефективні для окремо взятих кварталів або районів протести молоді з голеними черпами. В середовищі “скінів” прижилась нациська символіка й вітання. З часом, розрізнені й некоординовані гурти парубків почали (не без допомоги та порад співчуваючих патріотичним ідеям  “старших друзів” з числа різноманітних ультра-правих партій та об'єднань)  гуртуватись. Так виникли позбавлені єдиного керівного центру, але вже більш координовані організації  British Hamer Skins, Blood and Honor, та інші. На початку 80-их виникли й музичні гурти котрі шокували обивателів енергійною музикою в стилі “oj”.

 В Росії (де широкий загал завжди сповідував ідеї неприязні до  “інородців”)  зорганізовані скіноб‘єднання виникли на початку 90-их років минулого століття. Піонерами в цій справі були  “Объединенные бригады», та філіал “Blood and Honor”  (“Кровь и честь”). Найчисельніші скін-гурти зформувались в Москві, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді та Калінінграді. Видавались журнали  “Русский хозяин”,  “Под ноль”,  “Отвертка”. Неабиякою популярністю користувались пісні гуртів  “Коловрат”, “Редегаст”  й  “Русское гетто” (остання припинила своє існування після арешту вокаліста звинуваченого у вбивстві).

Перша згадка про українських скінів датована 1989р. Близько двох десятків юнаків (ще неповнолітніх, але вже доволі агресивно налаштованих щодо вічно немитих й розфарбованих в усі кольори радуги  “хіпарів”), дали “національно індеферентним” пацифістам жорстокий бій. Бійка в ценрі міста й тяжкі тілесні ушкодження в “потерпілих”  “патлачів”. Нині цим нікого не здивуєш, але на той час це була небуденна подія. Перехід до більш чіткого й скоординованого руху відбувся дещо пізніше. В 1994-96рр. відбулось об‘єднання двох національноорієнтованих панк-гуртів “ZDV66/1” та  “Скорбота”. Новопостале утворення отримало назву “Бульдог”. Їхній на початку російськомовний репертуар поповнився українськими патріотичними (переважно стрілецькими та упівськими) піснями у відповідній обробці. Одночасно почали виконувати й пісні в котрих заторкувались проблеми “засилля” чужинців  (пісня  “Іноземців з України геть”), та протестні пісні в котрих закликали протистояти  “масонському світу”. Динамічний рок гуртував сповідників ідеї  “захисту білої раси”.

В царині ідеології та субкультури, скіни становлять самодостатню й замкнуту структуру. Більшість є  “бійцями”, але існує й інтелектуальна еліта, члени котрої пишуть статті, видають літературу, поширюють найрізноманітнішими методами пропагандивні матеріали, зорганізовують концерти й навіть спортивні змагання з рукопашу. Це середовище не потребує формальної реєстрації в органів влади. Тут відсутній єдиний координаційний центр, немає так потрібних політикам  “офісів” та “партійного майна”. Все з чого складається рух – це ідеї. Кожна  “бригада”  автономна й не потребує керівництва ззовні.

Кілька років тому газетою “Столичные Новости” був опублікуваний об'ємний проте астрономічно далекий від дійсності опус в котрому скінхедів зобразили відвертими україноненависниками й “московською рукою”. Зрозуміло що метою такої упередженості було прагнення викликати в української громади зневагу й несприйняття ідей котрі сповідують скінхеди. Проте факти засвідчили що реальність інакша. Скінхеди свідомо ухиляються від втручання в брудні політичні перепетії. Одне з гасел скінруху  - “Вбий політика”. Споглядаючи на нинішню продажність й безпринципність діячів найвищих ешелонів влади - важко не погодитись. (Прошу не зараховувати мене до числа екстремістів). Водночас, ігноруючи безліч звинувачень й закидів, позірним патріотизмом й показовою пошаною до національної культури, скінхеди спростовують безліч закидів і звинувачень.     

Після атаки на  “синагогу Бродського”  (нагадаю що це відбулось в 2002р.)  правоохоронці вдались до несанкціонованих Конституцією й Карним Кодексом методів нейтралізації цього середовища. Ось як про це написав один інтернетсайт:

-Правоохранительные органы провели ряд мероприятий направленых на нейтрализацию скинов в столице. Многие лидеры и активисты попали под пристальный контроль. Кроме того, путем определенной работы соответствующих правоохранительных структур, среди них была посеяна вражда и противостояние.

До аналогічних дій вдавались правоохоронці й в 2007-08рр. Багатьох активістів скін-руху без жодних на те підстав затримували, й звинувативши в порушенні громадського порядку (зрозуміло що обвинувачення були надуманими) кілька діб утримували під вартою вимагаючи зізнаь у вбивствах або побитті іноземців та надання інформації про приватне життя та діяльність решти. Супроти багатьох було порушено кримінальні справи. Згодом, багатьох вироком суду було позбавлено волі, проте факт звільнення кілкьох прямо з судової зали (суд не знаходив в зібраних првоохоронцями матеріалах доказів причетності підсудних до інкримінованих їм злочинів) дає підстави стверджувати що хвиля репресій супроти скінхедів була справою замовною й цілеспрямованою. Водночас, правозахистники отримали чергову нагоду заявити що декларовані з високих трибун ідеї пошани гідності та «незаполітизованості» працівників МВС є далекими від дійсності. Щоб-там не було, але попри певний спад активності, говорити про занепад цього середовища в Україні недоречно.

Яким нині є цей рух? Прагнення узабезпечити себе від міліцейських репресій, багатьох примусило перейти до лав футбольних фанатів. Основне ядро середовища становить робітнича молодь, школярі, студенти. Але спримітизовувати явище зарахувавши їх до числа приречених маргіналів – передчасно. Варто лише поцікавитись й порівняти настрої котрі сповідують скінхеди з викликами часу котрі турбують наше суспільство. Приватних підприємців (власників кав‘ярень й дрібних ресторанів) лякає всепоглинаючий наступ  “Макдональдсів”  продукція котрих є суттєво гіршої якості та харчової цінності, але котрі завдяки дешевизні й шаленній рекламі витісняють їх з ринку послуг. І як їм не радіти читаючи повідомлення про потрощені шибки й поламані меблі в  «ресторані швидкого харчування»? Багатьох шокують жорстокі побиття і навіть вбивства іноземців-продавців з речових ринків. Але коли в часі розслідувань з‘ясовується що «секондхенд» «потерпілих» контробандно завезений до України - спічуття минає. На зміну емоціям відразу з‘являються запитання: яким чином низькоякісна продукція перетинає кордон, куди дивляться дільничі інспектори,  податкова міліція й комітет у справах захисту споживачів? Аналогічних прикладів можна привести чимало, але висновок один: влада сама, власною бездіяльністю, пасивним спогляданням на хвилюючі загал проблеми, неспроможністю вчасно відреагувати й чинно протистояти виникаючим негараздам, провокує незаангажовану до суспільних процесів молодь, активно (нехай і примітивними методами) братись за облаштування власного майбутнього..

                                                                        Олесь Вахній

Нинішнє буття майже на кожному кроці дарує докази надмірності інформаційного сміття та його деструктивних наслідків для українського суспільства. Штучно створені ще в часи окупації деграданти-обивателі (яких віднедавна перейменували в “пересічних українців”), мало не з перших нот впізнають блювотворні пісеньки “корчмарської (в оригіналі -“кабацкай”) лірики” та аморального скавуління гламурних істот невизначеної статі. З цієї причини, події котрі мають прямий і безпосередній вплив на розвиток суспільства, лишаються поза належної уваги загалу.

П`ятого березня, депутати Верховної Ради, хвилиною мовчання вшанували пам`ять генерала Української Повстанської Армії Романа Шухевича. Насправді, загал вже давно погодився з незаперечністю того факту, що реальними борцями за незалежність України були не песиголовці сатанинської Червоної Армії, а ті, хто зі зброєю в руках протистояв їхній злочинній ході шляхами України, Прибалтики, Білорусі і Східної Європи.

Того ж дня, “у зв'язку з порушенням пункту 27 частини 1 статті 85, статті 128 Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Верховна Рада України постановила визнати такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 7 червня 2012 року №4919-VI в частині обрання на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області безстроково Бурбели Юрія Сергійовича як таку, що була прийнята в порушення Конституції України”. Забудькуватим та неналежно поінформованим нагадую і повідомляю, що суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області, розглядав і з численними порушеннями вимог Кримінально-Процесуального Кодексу визнав винними громадських активістів Ігоря Мосійчука, Сергія Бевза й Володимира Шпару в зберіганні зброї й замаху на знищення шляхом підриву пам`ятника виродку Володимиру Леніну в м.Бориспіль Київської області.

Вдаючись до кривосуддя, Бурбела давав звіт своїм діям й чудово розумів що бере дієву участь в злочині. Запевнення керівництва СБУ часів Януковича в захисті й прагнення засвідчити лояльність режимові, були головними критеріями в його діях і вчинках. Скасувавши постанову про безстрокове призначення судді Бурбели на посаду, депутати звели нанівець всі його зусилля в справі запопадливості й гону за кар`єрним зростом. Дарма старався катюга. Та чи отримає він по заслузі?

Поінформовані джерела запевнили, що свавільні дії Бурбели в часі розгляду справи громадських активістів певно стануть причиною порушення проти нього кримінальної справи й пред`явлення обвинувачення найближчим часом. Не тяжко здогадатись, що Бурбела навряд чи чекатиме візиту слідчого. Втеча за межі України, рівно як і крок до пекельної безодні (принаймні так нещодавно вчинив інший виродок, кацап Чечетов) можуть врятувати його від злосмердючої камери слідчого ізолятору й праці в промисловій частині виправної установи. Дивно, але знаючи про це, органи досудового розслідування чомусь так і не вдались до превентивних заходів.

Незаздрісна, проте логічно передбачена доля вже згаданого виродка-окупанта Чечетова та запроданця Бурбели, є лише першим кроком в справі очищення українського суспільства від деструктивного людиноподібного намулу. Радіючи (але не зловтішаючись) нехай і вкрай запізнілою карою підлої погані, відзвітую перед українською громадою і про власний вклад. Найближчим часом, до відповідно-профільного комітету Верховної Ради планую подати скаргу на свавілля судді Святошинського р-го суду м.Києва Васильєву К.О. Остання, зухвало проігнорувавши чималу кількість порушень вимог Кримінально-Процесуального Кодексу та відсутність вагомих доказів, визнала мене винним в справі побиття прокурора цього ж району Брянцева. Того самого, який звинувачував в суді учасників акції “Україна без Кучми” (подія відбулась в березні 2001-го року) в порушенні громадського порядку.

Тремтіть негідники. Стріляйтесь або стрибайте з найвищих поверхів висотних будинків. На моїй землі ви зайві. Тому й не уникнути вам кари. Здолаю й покараю.

Олесь Вахній