...

118.09.26, 03:50

Мене зачепило, бо я там їжджу на роботу.

218.09.26, 11:42

Хочеться тиші у душі....

318.09.26, 14:27Відповідь на 1 від Nech sa paci

Моє місто.... люблю його сильно і віддано..... Не проміняю ні на що, ні на які скарби світу....
Скільки доріг тут пройдено... лівий берег, правий... Воно дуже змінилося з плином часу. Змінилися люди...
Тих, що тут від народження, стало набагато менше.... Нові хвилі людей принесли з собою нові зміни. І не завжди в кращу сторону, на жаль...
Зачепило... бо рідне ріднесеньке. Найкраще для мене. Кожен куточок.
Моє місто. Люблю його.

418.09.26, 14:29Відповідь на 2 від Голубка

Хочеться тиші у душі.......хочеться....

519.09.26, 01:12Відповідь на 3 від Anne

Якби Київ був районним центром без пам'яток і всіх своїх красот, напевно, я міг би відносно легко переїхати в якесь інше місто. І то б щеміло серце. Але Київ занадто гарний, щоб отак просто...

619.09.26, 02:54Відповідь на 5 від Nech sa paci

За роки мого життя в місті побільшало метушні, людей, машин....І справа не в війні.
Я ще пам'ятаю вулиці Хрещатика, ..коли вечорами він ставав повністю пішохідним, і цим широким асфальтом можна було гуляти без поспіху, просто слухаючи шум листя. Пам'ятаю Хрещатик, де повітря пахло свіжістю після поливальних машин, а не вихлопними газами, і де з-під густої зелені ледь проглядалися фасади будинків. Тоді місто мало інший темпоритм — затишніший, розміреніший, де люди ходили «на променад», а не бігли у справах серед нескінченного потоку автівок.

719.09.26, 02:56Відповідь на 5 від Nech sa paci

Це була зовсім інша епоха київського простору. Зелені крони створювали живий тунель, який захищав від літньої спеки, а під деревами стояли легендарні ятки з морозивом у металевих креманках та квасом із жовтих цистерн. Головна вулиця була не просто транзитною артерією, а справжньою вітальнею міста, де сусіди зустрічали знайомих, а каштанове листя восени шаруділо під ногами без гуркоту шести смуг завантаженого трафіку.
Я ще пам'ятаю старі фонтани на центральній площі.......ті самі легендарні фонтани на тодішній площі Жовтневої революції (теперішньому Майдані Незалежності) з їхніми величезними круглими чашами та каскадами. Вони були справжнім серцем вечірнього Києва, біля якого призначали побачення, зустрічалися з друзями чи просто сиділи в прохолоді після спекотного дня, спостерігаючи

819.09.26, 02:58Відповідь на 5 від Nech sa paci

...спостерігаючи, як підсвічуються струмені води.
І це тільки про одну вулицю...
А скільки затишних дворів і двориків ..захованих у самому центрі, де час ніби зупинявся. Варто було лише повернути з галасливої вулиці під якусь арку, і ти опинявся в абсолютно іншому світі. У цих двориках пахло випраною білизною, яка сушилася на мотузках між деревами, старезними тополями чи кленами та обов'язково — міцно завареною кавою чи домашніми пирогами з відкритих вікон перших поверхів.

919.09.26, 03:01Відповідь на 5 від Nech sa paci

У кожному такому дворі було своє паралельне, неспішне життя:
Старенькі дерев'яні альтанки та столик, де місцеві чоловіки годинами запекло грали в доміно чи шахи.
Скрипучі металеві гойдалки, які пам'ятали не одне покоління київських дітей.
Незмінні пухнасті «господарі» — коти, що ліниво мружилися на капотах старих «Волг» чи «Жигулів» під каштанами.

1019.09.26, 03:04Відповідь на 5 від Nech sa paci

Ці двори на Рейтарській, Ярославовім Валу, колишній Горького чи Червоноармійській тримали на собі дух того, справжнього Києва. Там усі сусіди знали одне одного на ім'я, віталися здалеку і ділилися новинами, а вечорами з вікон лунали звуки радіоприймача або чиєїсь репетиції на фортепіано. Сьогодні багато з цих місць закриті кодовими замками, заставлені офісними машинами або взагалі перебудовані, але їхній затишок назавжди залишився частиною нашої пам'яті....
Як же мені подобалось блукати цими вулицями і вуличками, відходячи від центру й опиняючись кожного разу в новому чарівному місті...
Так, в Києві багато красот... музеїв...