Питання Сократа про дружину і дітей

Був звичайний осінній вечір. Домашні розбрелися по своїх кімнатах. Я читала Сократа. Одне запитання мене приголомшило. Він питав: «Якщо буде пожежа, і можна врятувати лише когось одного, кого врятуєш – дружину чи одну дитину?»Всі чоловіки відповіли: «Дитину, звичайно». Сократ сказав: «А я врятую свою молоду дружину. Ми потужимо разом, і вона народить мені ще дітей. А якщо спасу дитину, то горе буде і мені, і їй. Вона своїм виглядом буде завжди нагадувати мені про трагедію. А сама дитина втратить і братів-сестер, і маму, а потім набуде мачуху, яка не зможе її любити як любила мама». Звичайно суперечки не вщухали довго.

Мені стало цікаво, що відповість мій чоловік. Запитала, не відриваючись від читання, він відповів: «Дитину. Всі врятують дитину. Вона беззахисна і… ну, не знаю, буду рятувати всіх, але якщо одну, то дитину». Я йому розповіла про Сократа. Він відклав газету. Ціле вечір ми обговорювали це запитання. Воно виявилося дуже складним.

Вранці обидвоє пішли на роботу, діти в школу і дитсадок. День у мене був насичений, про Сократа я не згадувала. Нагадав чоловік, увечері: «Я думав мене на роботі вб’ють сьогодні. У перерві, за обідом почав розмову про Сократа, поставив його запитання співробітникам. Відповіді були очевидними. Я сказав, що ввечері й сам так відповів, але зранку змінив свою думку, Сократ переконав своїми доказами» (для мене це стало одкровенням). За словами чоловіка всі перестали їсти. Почали кричати і доводити, телефонували друзям і народ підходив з інших відділів. Нарешті, покликали жінок з бухгалтерії, й ті теж почали одноголосно говорити: «З глузду з’їхав? Дружину поміняти можна на іншу. Дитина – твоя кров!». Порятунок прийшов у вигляді начальника. Той виявив відсутність всіх працівників на місцях в робочий час, примчав на голоси і розігнав несанкціонований мітинг.

Чоловік повернувся до роботи і виявив пенсіонера, свого колегу по службі, на робочому місці. Той в диспуті не брав участі, обід пропустив через свій трудоголізм, був неговірким старцем, на роботі мало з ким спілкувався. «Чого всі кричали щось? Премію скасували чи що?», – присів перепочити ветеран. «Та ні, тут виник філософський диспут…», – чоловік і йому поставив запитання. А дідок був сім’янин, до речі: з дружиною сорок років разом, три сини, кожному дім будував своїми руками, п’ять онуків, всі люблять його і приходять в гості.

***

Старий замислився: «І що, всі сказали, що дитину виберуть? А я би стару свою вибрав! Діти – гості в родині, виростають і розлітаються з гнізда. Так, люблять мене, і я їх, приходять в гості. Так, тільки кожен – відірваний шмат. А з бабусею своєю я і буду вмирати!»

Мудрість цього старого потрясла. Спало на думку: може тому у нас стільки розлучень, що ми не цінуємо сім’ю правильно. Можливо, головне не наші діти і заради них все? Може, всі будуть щасливі, лише коли батьки цінують одне одного понад усе?

Джерело Мережа.