...нехай нині його душі, де б вона не була, стане світліше, затишніше і радісніше...

***
І день прийшов, дощем підперезавшись,
Вмостився сивим дідом на поріг.
В зіницях - осінь - та, що буде завше,
В долонях - сльози, наче оберіг.
Питай його - не скаже ані слова,
Жени його - на крок не відійде,
Краплина лиш з долоні випадкова
Впаде на листя букове руде...

Р.В.

Воскова осінь тане в твоїх руках,
Скапує листям, котиться по щоці.
Тане примара місяця-мідяка
В біло-туманнім вранішнім молоці.
Шепотом-тремом плутані линуть сни,
Губляться в травах, в срібних очеретах...
Янгол світанку сонячний і ясний
Нишком цілує сонні твої вуста...

***

У молитовнім шелесті трави, Урвавши слово, душу не вірви,  Бо прийде ніч глибока і стрімка. Вона не дасть схилити голови,  Втекти не смітимеш, бо не втечеш живим,  А ще ж на саван днів не насукав. І, доки в темряві не блисне сивина, Шукай, визбируй потойбічні письмена -  Загублені прадавні молитви. Збереш до титли, та біда одна: З кишень дірявих древня таїна Верне до онімілої трави.

***

Нема пророка в своїй вітчизні -
Простуй в чужу.
А, втім, Всевишній, уже по тризні,
Зітре межу.
Хто жив у Бозі, хто тлів при чорті,
Хто звідав світ -
Усім човптися в одній когорті
Біля воріт.
Хто ж мовив слово, хто ніс в долонях
вогонь свічі,
Єдиний знає: Петро, спросоння,
Згубив ключі.

 

***

Може, трепет цей зоряний віщий:
З опівнічних тривожних небес
Гляне місяць, блідий, мов небіжчик,
І утне поминальної пес.
А з посохлого древнього древа
Вийде діва, нага і сумна...
Тільки й вчуєш як десь металево
Обірветься твоя струна...

***

Втретє зійде вогонь з кремнієвих небес,
Не відступи на крок, не відведи руки.
Звержено нині тих, що стерегли тебе,
Мчи тепер, дикий, в ніч, поміж вітрів дзвінких,
Блискавкою проший зблідлих вишень табун,
Морем босоніж йди, тільки не охолонь:
Мусиш горіть вогнем, тим, що з небес добув,
Доки впадеш дощем в чашу ЇЇ долонь.

Ця ніч така солона і прозора,
Збігає по щоках за миттю мить.
Стою в вікні - свіча короткозора -
Поміть мене, тонесеньку, поміть,
Почуй хоч слово з тих, що проречу я,
Й полиш згасати в безвісті пустель...
Заплющу очі й, гаснучи, відчую:
Крізь мене в небо яблуня росте...

Вишневих снів у пригорщі нарви
І, доки ніч по ринвах видибає
На шовколисте плетиво трави,
Знайди кресало в хмарах дощових
І запали зорю над небокраєм.

При світлі тім поглянеш догори -
Збагнеш по кому казяться вітри,
Та тільки ночі вслід не обертайся -

Впадеш, уп*явши погляд в небеса,
Аж на повіках виступить роса
І сни червоно витечуть крізь пальці...