Протягом багатьох років Москва у різний спосіб намагалася реалізувати проекти на противагу колективному Заходу. Їх було кілька, і жоден із них не спрацював. Згадаємо ті з них, навколо яких, за задумом кремля, мали скластися вигідні для нього геополітичні розклади. 15 червня 2001 року у Шанхаї на платформі створеної у 1996 році "шанхайської п’ятірки" заснували організацію співробітництва, до якої увійшли Китай, росія і її, як висловлювався Олександр Солженіцин, "підчерев’я" - Узбекистан, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан. Серед завдань ШОС проголосили зміцнення стабільності та безпеки на просторі, що об'єднує держави-учасниці, боротьбу з тероризмом, сепаратизмом, екстремізмом, наркотрафіком, розвиток економічного співробітництва, енергетичного партнерства, наукової та культурної взаємодії.

Перші роки після створення в рамках ШОС спостерігалися активні процеси – проходили форуми, напрацьовувалися документи, в якості спостерігачів до організації долучилися Монголія, Іран, Індія, Пакистан. Дві останні у 2015-му стали членами ШОС, спостерігачами в об’єднані є ще білорусь, Афганістан, ціла низка країн виявила бажання бути її партнерами. До речі, Віктор Янукович у 2012 році ледь не втягнув Україну в Шанхайську організацію. З 2005-го по 2009-й в її рамках відбулося кілька антитерористичних навчань "Місія миру", де першу скрипку грали росія і Китай. Однак повноцінною безпековою організацією в регіоні ШОС,  так і не стала. Вона навіть не спромоглася разом протидіяти викликам тероризму. Це політичний дискусійний клуб, учасники якого при зустрічі скаржаться на недружній Захід і спільно надувають щоки перед телекамерами. Тому на сьогодні ШОС скоріше напівмертва, аніж жива. Жодна з її країн-учасниць не підтримала російську агресію проти нас. Китай зайняв позицію "зійтися посередині", інші просто мовчать.

Наступна геополітична ініціатива Москви – Євразійське економічне співтовариство (ЄАЕС), до 2014 року – ЄврАзЕс. Її мета – об’єднання у спільний економічний простір колишніх республік СРСР. Такий собі аналог Євросоюзу. Його створили у жовтні 2000 року 5 країн – росія, білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан. У 2006 році приєднався Узбекистан, але у 2008-му вийшов зі складу. Україна до 2014 року була в ЄврАзЕс спостерігачем. У рамках цього об’єднання у перші роки також було багато різних декларацій, угод, проте повноцінною політико-економічною альтернативою ЄС він так і не став. По-перше, занадто слабкі сумарно ринки країн-учасниць. По-друге, міждержавні стосунки між ними куди ефективніші, зайва надбудова лише заважала.

Третя ініціатива, в якій Росія прагне отримати домінуючу роль – Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ). Вона найстаріша, договір про її створення підписали у Ташкенті ще 15 травня 1992 року. Зараз до неї входять рф, білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Таджикистан. Узбекистан остаточно вийшов зі складу ОДКБ у 2012 році, встигли побувати в ній Азербайджан і Грузія. Але обидві країни відмовилися брати участь у російських геополітичних іграх у 1999-му. До 2020 року колективні сили ОДКБ були лише на папері. Життя у напівмертву структуру вдихнула росія, ініціювавши кілька спільних навчань. Останнє, "миротворче", відбулося у Татарстані у листопаді минулого року. Очевидно, вже тоді Путін мав намір втягнути союзників по ОДКБ у війну в Україні, яку він планував давно. Придушувати протести росіяни потренувалися і на казахах, котрі на початку року збунтувалися проти своєї влади. Та, як виявилося, лише білорусь, з якою у путіна "союзна держава" - геополітичне об'єднання двох злочинців - стала на бік росії. Інші учасниці "Ташкентського договору" злочинну авантюру путіна не підтримали. Ні військами, ні політично.

Тут не зайвим згадати, як Азербайджан показав членам ОДКБ, зокрема Вірменії, що рф нездатна їх захистити. Нещодавно азербайджанські військові зайшли в зону відповідальності російського "миротворчого" контингенту на території Карабаху і виставили спостережний пост. Москва у притаманному їй хамському стилі спробувала наїхати на Баку і отримала різку відповідь: "На території Азербайджану немає адміністративно-територіальної одиниці під назвою "Нагірний Карабах". Тобто Алієв послав росіян слідом за їхнім кораблем. І вони туди пішли.

Не важко спрогнозувати, що після поразок окупантів в Україні остаточно розвіється міф про "другу армію світу". І Москву з її апетитами посилатимуть все частіше. У тому числі й союзники по ШОС, ЕАЕС і ОДКБ. А щоб процес рухався швидше, Україна та її партнери мають активніше добиватися визнання рф державою-терористом. Чия стратегія спрямована або на захоплення окремих територій сусідніх країн і створення там сепаратистських анклавів. Або на поглинання таких держав, як білорусь, які самі відмовляються від суверенітету. Себто путін принципово нічим не відрізняється від своїх вояків. Тільки ті крадуть все, від трусів до унітазів, а він тимчасово відкушує окремі землі.

Днями трибунал у Гаазі почав слухання у справі про геноцид в Україні внаслідок російської агресії. З цього моменту фактично запущено процес міжнародного засудження путінського терористичного режиму. Трибунал може тривати довго, але це не біда, навпаки, судові засідання та їхнє висвітлення у світовій пресі не даватимуть забувати окремим політикам і цілим державам про те, що злочини росіян в Україні не мають терміну давності. І вести справи з кривавими вбивцями вже скоро стане моветоном навіть для країн-ізгоїв.