Вєрочка. Експерти біжать із корабля

Дзвінке, прямо-таки наелектризоване повітря в Офісі президента вранці вівторка. Сніг за товстим броньованим склом вікна в кабінеті президента ліниво відблискує, а всередині, у жарко натопленому приміщенні з дизайнерським ремонтом, відбуваються «суцільні нерви».

Килимовою доріжкою, розстеленою від дверей і до темно-коричневого величезного столу, бігає президент України. Він одягнений у свіжу білу сорочку із закатаними рукавами та чорні штани. Приталений піджак, недбало кинутий на високу спинку стільця, намагається сповзти.

За дальнім кутом столу для нарад сидить Вірочка і палить, дивлячись у вікно. Вірочка одягнена у чорні легкі штани та сіру меланжеву футболку. Навколо тонкої талії пов’язана синя фланелева сорочка. Волоси розпущені та падають красивими лінивими локонами.

Чути, як у приймальні убирає і, як зазвичай, щось наспівує собі під ніс незмінна прибиральниця Адміністрації президента баба Люба.

Володимир (хватає зі столу новенький тринадцятий айфон і починає щосили тиснути на екран): Та що це за херня! Де всі мої дзвінки? Де мої телефони? Де моє все?
Вєрочка: Так це ж новий апарат, Володимире Олександровичу. Старий ви вчора після суду в серцях еее… уронілі.
Голос із приймальні: Який «уронілі», доню? Він його зі злості об шафу росхуярив, от лазію уламки досі збираю!
Володимир (продовжує мучити телефон): Та як подзвонити? Мені Венедиктову треба терміново! Вєра, наберіть Федорова, хай прийде і мені цей, як його, отой, для інавгурації та безпеки…
Вєрочка: … авторизації та безпеки. Еппл ай-ді.
Володимир: Так, цей хепі анді підключить! Бігом!
Вєрочка: Володимире Олександровичу, давайте я краще сама підключу. А то Федорову щось не щастить останнім часом з безпекою.
Голос з приймальні: Бггг.
Володимир (кидає телефон на стіл): Давайте! А краще зі свого наберіть Генерального прокурора! Наразі я їй розповім… що це за підготовка, що це за бекання на суді, що це за показуха, ну хто так працює взагалі?
Вєрочка (безневинно): Ви?
Володимир: Що?
Вєрочка: Я кажу – ви каву будете? Сьогодні з молоком, я про запас закупилася, картки ж введуть.
Володимир: Які картки? Досить! Досить цих ваших шпильок! Що там Венедиктова?
Вєрочка (дістає нову тонку сигарету, притискаючи телефон плечем до вуха): Не бере трубочку око государеве. Чи може нового голову ДБР набрати?

У приймальні лунає скрип дверей, кроки, тихі голоси. Настирливий аромат «Шанель-Егоїст» проникає, здається, навіть через прикриті двері.

Голос з приймальні: Олексій прийшов, заяву на звільнення приніс. Приймати?
Вєрочка: Олексій приносить заяву на звільнення до Офісу президента… Дежавю якесь. (голосно) Що за Олексій?
Голос з приймальні: Так Арєстовіч же ж.
Вєрочка: Мда… Експерти біжать із корабля. (Голосно) Нехай на столі залишить! Сподіваюся, цього разу він не надушив папір?
Голос із приймальні: Та якби ж! Він тут ще щось про базові обіцянки розповідає!
Вєрочка (голосно): Обіцянки не бери, бери тільки заяву! Обіцянок у нас і так повний Офіс.
Голос з приймальні: Гаразд! (тише) Та на стіл, на стіл клади, куди ти її тулиш?

Голоси у приймальні стихають, концентрація парфуму падає, стає навіть якось вільніше дихати. Начебто процес, кінець якого був неминучий, закономірно завершився очікуваним результатом.

Володимир: Ну що, додзвонилися?
Вєрочка: Майже…
Голос з телефону: Де-бе-ер!
Вєрочка (кладе телефон на стіл): Олексію Олександровичу, вас президент. Ви на громкой.
Голос з телефону: Ееєе… ви додзвонилися до державного бюро розслідувань. Ваш дзвінок дуже важливий для нас. На жаль, зараз всі слідчі зайняті. Залиште ваше повідомлення, і ми обов’язково оголосимо вам підозру.
Володимир: Еее… не зрозумів?
Голос із телефона: Ну що ж тут незрозумілого? Я ж говорю – ваш дзвінок дуже важливий для нас…
Вєрочка (натискає “відбій”): Мда. Такого ще не чула.
Голос з приймальні: Бггггг.

Нарешті зі стільця падає піджак.

Володимир (червоніє від злості): Та що це за херня, а? Трубку не беруть, морозяться, працювати не хочуть… де їх понабирали?
Вєрочка: На конкурсі. Прозорому та чесному. Ще комусь дзвонити?
Володимир: У суд! О, і точно! У суд зателефонуйте!
Вєрочка (посміхаючись): У Вищий Конституційний?
Володимир (обрадовано): Так! Цьому, як його…
Голос з приймальні: Тупицькому?
Володимир: Так, Тупиць … Стоп, якому Тупицькому? Що ви таке несете? Я ж його звільнив!
Вірочка: Не звільнили, а скасували указ про призначення. Це якби людина купила квиток на потяг, приїхала б до Львова і пішла пити каву, а Укрзалізниця скасувала б квиток. Ось приблизно так.
Володимир (зло): Ось знову ви загадками кажете!
Голос з приймальні: А я зрозуміла!
Володимир (падає на широченне крісло і стискає голову руками): Усіх звільню, всіх. До чортової матері. Два з половиною роки посадити не можуть. Ні, немає у нашій країні професіоналів.
Вєрочка (легко підіймається та підходить до вікна): Насправді є. Але вони зайняті, вирішують по-справжньому важливе завдання.
Володимир (мрачно): Яке завдання може бути важливішим, ніж посадити цього вашого Порошенка?
Вєрочка (милується ранковим містом): Війна із Росією. Вже вісім років як. Чи не помічали?