Я завжди думав, що я УКРАЇНЕЦЬ. Думав, поки мене не запитали "Яка втоя національність?" як яка, українець. а мені сказали "ДОВЕДИ". Ну як, я ж живу в Україні, в мене український паспорт, папа українець, мама українка. І я маю бути українцем. "Не факт" сказпли мені. що папа і мама українці в них було в паспортах написано, і в моєму свідоцтві про народження теж написано, що вони українці. "А в тебе в паспорті навіть ненаписано що ти громадянин україни"

я незміг довести, що я УКРАЇНЕЦЬ. Я ПРОСТО ГРОМАДЯНИН ДЕРЖАВИ УКРАЇНА, адже український паспорт тільки громадяни України можуть мати, хоча можуть маюти всі в кого гроші є. Як і коронований темношкірий король якось африканської держави який отримав наше громадянство.

Він же теж носить вишиванку і шаровари. То хто він, африканець чи українець?

А Я ХТО? І ХТО ВСІ ЦІ ЛЮДИ ЯКІ ЖИВУТЬ В ЦЕНТРІ ЄВРОПИ?

сигналізація джиесем, за рахунок мобільного обладнання. ну типу на телефон звонить додому і присала смс типу у вас вікно хтось відкрив. хтось користувався? може хтось у когось бачив, що можете сказати про її роботу?

варто ставити в офісі (магазині, дачі)? чи краще охоронця найняти?

ДЯКУЮ ВСІМ НЕБАЙДУЖИМ

СТБ довело своїм проектом "Битва екстрасенсів", що минуле і теперішнє можна читати. інформація записується.

а майбутнє читати можна? його можна змінити? Чи справді гадалка бачить майбутнє і його неможна змінити на краще?

що там каже східна філософія і консервативне православ‘я?

короче, вірить гадалці чи ні? 

красною стрілкою показано снаряд.

снаряд після дідриву. тримаю в руках.

тойже снаряд, що в руках тільки на землі

снаряд до підриву на землі.

19.11.2009 року о 14 год. 30 хв. групою піротехнічних робіт АРЧ АРЗ СП ГУ МНС України в Чернігівській області знищено  авіаційний снаряд калібром 37 мм часів ВВв. Під час обстеження місця виявлення ВНП було знайдено ще 1 авіаційний снаряд калібром 37 мм, часів ВВв, який також було знищено. 

   На місце знахідки снаряду з Чернігова прибула група піротехнічних робіт аварійно-рятувальної частини аварійно-рятувального загону спецпризначення ГУ МНС України.

   Ржаву залізяку вони ідентифікували як бронебійний снаряд, який без сумніву в землі пролежав з часів Великої Вітчизняної війни. Обстеживши ділянку металошукачем сапери знайшли ще один ідентичний боєзапас.

   Як розповів начальник групи спецпризначення знайдена «іграшка» була небезпечною. Снаряд сконструйовано таким чином, що вилетівши з гармати він якби знімається із запобіжника і при зіткненні з ціллю в нього спрацьовує заряд. Він надає снаряду додаткового прискорення для пошкодження броні на техніці. Так, при нахилі снаряда кінцем вниз міг спрацювати спусковий механізм, який би і підірвав заряд у снаряд.

   Після другої години дня сапери замінували знахідки тротиловим зарядом і підірвали. Вибух за гучністю був не сильнішим за постріл з рушниці, сапери говорять, що чим тихше бахнуло, тим якісніше вони виконали роботу.

   Під час другої світової війни подібні снаряди застосовували у 37-ми міліметрових гарматах як Німеччиною, так і Радянським Союзом. Німці зокрема використовували гармату PaK-35/36 (РаK - Панцерабверканоне). Її називали «військовою калаталкою», адже вона могла робити близько двадцяти пострілів на хвилину. Але для легендарного танку Т-34 вона була не надто страшною зброєю. Згадуються випадки коли танк витримував 24 влучання з цієї гармати і виходив з ладу тільки при прямому влучанні в основу башти. А це не так легко зробити по рухомій цілі.

   Радянська армія снаряди цього калібру застосовувала на автоматичних гарматах, які встановлювались на легких літаках. Вони, до речі, під час війни базувалися на аеродромі в Ічні. Злітна смуга розміщувалася в кінці райцентру поряд з дорогою, що зараз веде до Крупичполя. Цілком можливо, що снаряди «родом» саме з цього аеродрому, проте й не виключено, що з німецької «калаталки».

прохання: хто знає людину яка знається на снарядах 37мм передайте замітку. просто снаряд точно ідентифікувати невдається

                                                  Продовження

  – А батьки проти не будуть?

   – Не хвилюйся, зараз я сама живу. Проходь, можеш не розбуватись, тільки взуття витирай.

   В будинку була ідеальна чистота, якщо не враховувати зібганого в коридорі килимка. Ми зайшли у вітальню вона почала повільно розстібати ґудзики на своєму пальті. Маленькі пальчики ґудзик за ґудзиком опускались до низу, знову мене поманила за собою маленька родимка. Я підійшов і допоміг зняти промокле наскрізь пальто. Незадовго я сидів у м’якому кріслі яке навіювало сон. Він майже здолав мене, як з дверей, що вели до сусідньої кімнати, вийшла вона. Темно-синя сукня обняла її за талію і ніби оголила, показавши до непристойності чарівні форми. Вона протягла до мене свою руку і поманила за собою.

   – Давай, пішли, – впевнено сказала вона. Покуйовдила моє волосся і мило посміхнулася.  – Чого став, ходімо волосся сушити, застудишся.

   Я попрямував за нею як цуценя за своїм новим господарем. Із шафи в прихожій вона дістала махрового рушника і простягла мені. Сама ж полишила мене на самоті з думками, які просо перло із під мокрого волосся. Я з силою тер голову рушником і ніяк не міг збагнути що ж зі мною сьогодні сталося. Незабаром вона повернулася, від  неї доносився ледь помітний і тому ще захопливіший запах ванілі та печива. Простягнувши їй рушника мої пальці ледь торкнулися її білосніжної руки. Її шкіра була неймовірно ніжною, ніби бархатне полотно з ювелірної майстерні. Суворо глянувши на мене вона потім посміхнулась і кивнувши головою поманила за собою.

   Ми зайшли на маленьку кухню де неймовірно апетитно пахло свіжим печивом. З освітлення була лише маленька лампа під витяжкою газової плити, а тому кухня була в напівімлі.

   – Ну ось, знову вимикач зіпсувався, доведеться до сусіда завтра йти.

   – Давай я відремонтую, неси викрутку чи хоч ножа.

   Тупий ніж на цей вечір став моєю новенькою викруткою. Лише секундна маніпуляція і кухню осяяло світло. Вона з блиском в очах, червона як маківка, підскочила до мене і ледь торкнувшись губами моєї щоки сказала «дякую». В цю мить я ніби взявся за оголений провід, мене всього перетрухнуло. Лише пронизливий свист чайника не дав мені полетіти у небуття від почуттів.

   Ми сиділи за столом і майже мовчки пили з печивом чорний чай.

   – А я сама печиво пекла, мене мама навчила. Подобається, – із збудженням в голосі запитала вона, – що скажеш?

   – Просто супер, мама мабуть велика хазяйка. До речі, а де вона?

   Під дверима кухні щось зашкребло по підлозі, зненацька  двері прочинились.

Далі буде…

   Знайомство наше було чисто випадковим. Вона сиділа в кафе за сусіднім столиком і мляво, майже зі сльозами на очах, водила виделкою по тарілці із салатом. Навпроти стояла закоркована пляшка «Радянського» та два бокали. За годину мокрого та напівмертвого погляду дівчини на пустий стілець стало зрозуміло – він не прийшов.

   «Він не прийшов»! Тріумф! Така краля не може бути сама, тим більше із заплаканими очима. Я підсів до неї, запропонував своє праве та ліве плече для підтримки у скрутну хвилини. Вона перевела погляд на мене, кліпнула і мило посміхнулася. Велетенська сльоза скотилася їй на щоку. А потім ще, ще і ще. Я підсів ближче, несміливо обійняв її за плече.

   – Принцесам неможна плакати, заспокойся, все налагодиться.

   Сльози стали ще більшими, вона схилила голову мені на плече і обійняла мене почавши тихенько схлипувати. Та я вже цього не чув, запах її волосся просто звів мене з розуму. Від неї віяло літом, ніжністю… Ні! Я знаю, від неї пахло дівчиною, її чарівністю та цнотою. Ні, це не було кохання з першого погляду, з першого дотику – це був шалений і нестримний тваринний інстинкт. Я ледь стримував себе щоб не вп’ястися губами їй в шию як навіжений та зголоднілий звір. З розуму зводило її відверте широке декольте та маленька родимка, яка так безсоромно визирала з під краєчка білосніжного гіпюру. Вона була схожа на маленьку соковиту ягідку, яка так і просилася з’їсти її.            

   – Проведіть мене, будь ласка, мені так самотньо.    

   Чи ж можна було відмовити? Ні, ніколи в житті. Ми йшли спорожнілим містом, осіння прохолода злегка остудила мій жар. Тишу пронизував тільки стукіт її каблучків, ніжки мілко дріботіли у нічній напівімлі. Зрідка проїжджали зустрічні авто, які освітлювали її. Вона, легко вдягнена, тремтіла і шукала тепла, я притулив її до себе. Здається вона відчула мій жар від почуттів.

   – Ти такий гарячий… Знаєш, а мені з тобою затишно. А я навіть не знаю як тебе звати…    

   Їй зі мною затишно! Як мене звати? Микола, Сергій, Юрко? Я не пам’ятаю! Хіба можна згадати таку дрібницю як своє ім’я будучи поряд з такою дівчино. Струнка, чорнява, вище середнього… Красуня, красуня яка безжально зводить з розуму.

   Ми йшли, я все сильніше і сильніше притискав її до себе. Рука весь час хотіла сповзти з її плеча на талію, а потім нижче, а потім знову піднятися вгору. І так до безкінечності…

   Здавалось ми йшли вічність через безодню темних нічних вулиць. Під ногами почало шарудіти листя, а потім монотонно зачвакало. Пустився останній осінній дощ, краплини повільно спускалися з її волосся, котилися по обличчю і вже було не зрозуміти – плаче вона, чи осінь за останнім дощем.

   – Ми прийшли, я вдома. Дякую що підтримав.

   Вона обняла мене, сильно-сильно притиснувшись до грудей. Своїми карими очима зазирнула мені в саму душу і витираючи тендітними пальчиками краплинки дощу з обличчя додала:

   – Ти змок, ходімо чаєм пригощу. Здається вдома печиво залишилось.

Далі буде…

вопшим я над цим годами працював

1( куди подівся артеківський скандал?

2( чому грип виник ?

3( скількох хворих карантинизовано ?

4( чому ми везем зразки в європу, якщо у нас закуплено лабораторії?

5( чому лише один козел відбування?  http://focus.ua/incident/77093

6(чому раніше не було оксалінової мазі?

Дивлюся я на оце все і бачу: якісь політичні жмуріки ґвалтували дітей, займались гомосексуалізмом. бучу підняли під небо. потім різко всі на грип поболіли і все стихло.змінились прероготиви.

Якось так випадково померлих на пневмонію (запалення легень) почали перевіряти на свиніячий грип. типу до цього люди від запелень не помирали і не отримували ускладнень скажімо на нирки.

далі. жодного прізвища померлих, ну типу з моральної точки зору. згоден. але де ці люди працювали, де прожиали? "на тернопільщині хворий помер від каліфорнійського грипу". шановні, де на тернопільщині? тернопільщина це що, одна вулиця?

так от, чому не ведуться пошуки джерела інфекції? особа Х померла від грипу, каліфорнійського. вона десь працювала. отже контактувала із 2-3 співробітниками. ну хоча б із охоронцем, прибиральницею, начальником відділу. + контактував із близькими. це ще + 2 особи і того 4. + користувався транспортом, відвідав лікарню, там лікувався. і того ланцюжок має в себе включити мінімум 10-20 осіб, які підхопиили вірус.

це арефметична прогресія. але чомусь на тернопільщині поодинокі випадки свинячого грипу і масові звичайного. ШАНОВНІ, НЕ КЛЕЇТЬСЯ.

памятаю, коли у класі із 20 учнів сиділо 10 і карантину не вводили. говорили мало хворих. що тепер змінилось?

і ще. чекаємо з нового року другу хвилю. з нею і другу хвилю карантину. вопрос. як діти здаватимуть тестування?

АГОВ! НАРОД! ЦЕ ЗВИЗДЕЦЬ, ЯКИЙ МАЄ БАГАТО ПИТАНЬ!

чому ніхто не цікавиться ними?

 і наостанок. я писав про можливе введення військоо стану і зрив виборів. з вуст журналістів СТБ прозвучала така інформація. типу, дослівно, який військовий запропонував увести надзвичайний стан.

шануймося браття!

Я непоняв, де смайл про грип? це млять актуально! всі блоги цим засрані, а смайла нема.

народ, даЁш смайл ГРВІ!!!