Звично вважати події квітня 1920 року початком радянсько-польської війни. Але насправді атака польських сил була лише продовженням бойових дій, розпочатих ще листопаді 1918 року після припинення Першої Першої світової.
Простір між кордоном Радянської Росії та Польщею опинявся у політичному вакуумі, який хотів заповнити більшовицький уряд, просуваючи на захід свої війська. Радянська 16-та армія вже 17 листопада 1918 року рушила слідом за німецькими частинами, що відходять, і 10 грудня вступила до Мінська.
Поляки Литви та Білорусі створили Комітет захисту східних околиць (КЗПО). У його загони вступали колишні солдати польських військ, що брали участь по різні боки фронтів у Першій світовій, і молодь, що не воювала.
Вони й звернулися по допомогу до уряду у Варшаві. Республіка Білорусь, використана як знаряддя більшовицької експансії.
19 грудня польський уряд наказав своїм військам зайняти місто Вільно (Вільнюс), на яке як на столицю претендувала Литва. Це було зроблено 1 січня. Червона армія 4 січня 1919 року вперше зіткнулася у Вільно із польськими загонами самооборони під командуванням генерала Владислава Вейтки. 6 січня польський гарнізон був вибитий із Вільно.
Експорт революції йшов успішно, оскільки Польща не могла надати суттєву допомогу загонам Комітету захисту східних околиць. Але після втручання Антанти з 5 лютого 1919 німецькі сили почали пропускати польські війська на схід. В результаті на початку лютого вони зайняли Ковель, 9 лютого вступили до Бреста-Литовська, 19-го увійшли до Білостока.
30 січня 1919 року польський уряд було визнано США, 24 лютого – Францією, 25 лютого – Англією, 27 лютого – Італією. Воно почало отримувати військову допомогу від країн Антанти, благо зброї у союзників після світової війни для відсічі більшовикам вистачало.
Поступово до середини лютого 1919 року виник польсько-радянський фронт річкою Неман. 27 лютого 1919 року було створено Литовсько-Білоруську Радянську Соціалістичну Республіку, чиє керівництво намагалося провести кордон із Польщею, але Варшава на переговори не пішла. "Проект Літбел" не вдався.
Чисельність червоної Західної армії оцінювалася в 45 тисяч осіб, проте після заняття Білорусі частина її боєздатних військ була переведена на інші напрямки, де становище РСЧА залишалося вкрай важким. Користуючись цим, наприкінці лютого польські війська форсували Нєман та почали наступ.
1 березня 1919 року вони зайняли Слонім, 5 березня взяли Пінськ. 17–19 квітня поляки увійшли до Ліди, Новогрудка та Барановичів, 19 квітня польська армія вступила до Вільно.
Червона армія в цей час так і не отримала істотних підкріплень, оскільки її головні сили були задіяні в боях із силами білих: на сході – Колчака, на півдні – Денікіна. Петрограду загрожувала Північно-Західна армія білих. На заході відступ РСЧА продовжувався. 28 квітня поляки зайняли місто Гродно, раніше залишене німцями. 4 липня вони увійшли до Молодечно, а 25 липня під польський контроль перейшов Слуцьк.
У червні після рішень Ради міністрів Антанти про передачу Галичині Польщі під контроль поляків переходить вся східна Галичина до річки Збруч. Галичину з центром у Львові було повністю зайнято перекинутою з Франції армією генерала Галлера, яка ліквідувала Західноукраїнську народну республіку.
У серпні Польща підготувала новий наступ, 8 серпня після шестигодинного бою польські війська захопили Мінськ, а 29 серпня 1919 був взятий Бобруйск, згодом утриманий, незважаючи на постійні контратаки загонів Червоної армії.
Затишшя на радянсько-польському фронті тривало до весни 1920 року, але з перервами. У січні поляками було взято і передано Латвії Двінськ (нині Даугавпілс) з його важливою фортецею.
10 березня 1920 року поляки несподівано захопили білоруське місто Мозир. Чотири спроби червоних відбити місто не мали успіху, незважаючи на використані для штурму чималі сили.
У квітні поляки виявили на фронті зосередження потужних сил Червоної армії, що перекидаються з Північного Кавказу та з Сибіру. Згідно з підготовленим до 10 березня 1920 року планом головкому Сергія Каменєва планувався наступ.
Ішло розгортання до 100 тисяч радянських військ, з артилерією та бронепоїздами. Це й викликало бажання лідера Польщі перервати негласне перемир'я та завдати противнику превентивного удару.
Повністю лінк у коментарі. Власне щось пояснює з вигляду незрозумілий наступ поляків у квітні 1920го.
