Профіль

Титіла

Титіла

Німеччина, Готтінген

Рейтинг в розділі:

про сімю

  • 25.08.12, 19:20
чому в 21 столітті втрачається істина сутність сімї? мама+тато=дитина, така формула наразі втрачає один компонент, маму чи тата... чи то люди стали такі ліниві, щоб будувати повноцінну сімю, адже це праця і досить важко враховувати крім своїх ще інші інтереси. Чи то просто дотримуючись погляду " краще одна(один) хороша мама (хороший тато), ніж погана неблагополучна сімя" люди просто не дають дитині шансу мати тата і маму одночасно. Крім матерів без тат з дітьми, вже зявляються татки без мам з дітьми...
суспільство в гонитві за багатством, грішми та владою - просто немають часу на жінок чи чоловіків та повноціну сімю, діти - діти потрібні щоб комусь те все залишити... а сімя, для чого вже вона... таке враження, що ще років 30 (покоління сьогоднішніх новонароджених) взагалі перестануть одружуватись і заводити дітей в парі. дуже шкода.

буденне...

  • 01.08.12, 19:57
мущинчики милі, дорогі  - ну чого ви не миєтесь??? чого від вас смердить як не потом, то якимомь не зрозумілими ароматами, які просто не можливо не помітити??? ось їду в автобусі, ну і прям не можливо, так несмачно пахне, що прям хочеться вийти і пішком піти...
чому дівчатка і жінки перш ніж вийти, намиються, намастяться всілякими бальзамами та лосьйонами, надушаться і тіки тоді відкривають двері в світ?...
бувають виключення... бувають приємноароматні чоловіки, але ж більшість.... ну чого вас, смердючих, більшість?(((

про популярне сьогодні

  • 19.06.12, 20:55
якесь шалене бажання перемоги для нашої збірної!!! так хочеться, щоб ми довели, що граємо у чемпіонаті не тому,  що лише організатори, а й вміємо, можемо, і врешті доведимо це...  не знаю результату, розумію, що поразка також можлива, але дуже-дуже-дуже вірю, і вболіваю...
хоча - якщо поразка, то ні, вони не кривоногі, і не криворукі - просто так судилось, (хоча так завжди нам судиться) - судилось просто бути в масовці...
але ж ВІРЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮ!
ттт

отак і живемо)

  • 08.06.12, 09:35
десь місяців 10 тому, після невеликої сварки з чоловіком, вирішили ми в знак примирення купити попугая - ну купили, поставили кліточку, там прибирали і годували т.д...но наша птічка до рук не хоче йти, ну взагалі боїться і нас жахається...ну  приспічило, моєму чоловіку і захотів ще одного, думали а раптом другий піде, і наша пташечка візьме приклад з нього...
якраз...(((( кірм шуму, галасу і кардабелетів, які вони роблять коли літають, нічого немає.. до рук не йдуть, живуть собі разом і кусають нас коли їх чіпаємо....
але, одного прекрасного дня (вчора) ми побачили, що над вікном у нас звили гніздечко ластівочки)))) я то думаю чого в мене на підвіконні купа землі, після того як я його відкриваю...
ось так і живемо ми поки шестеро, нас двоє, два попугайки і 2 ластівочки - веселууууууха!!!!!)

ціна праці (((

  • 25.05.12, 22:50
чесно наболіло за цей місяць... наболіло те, що праця в цій країні вимірюється копійками... мізером...
знаєте, за яку ціну моя бабуся продала в селі картоплю, щоб не гнила???? 30 коп..за кг.. заробила 200 грн... серце болить за працю, яку вкладено в кожен той кілограм... 
стоячи, сьогодні на зупинці, та розглядаючи вітрину кіоску з пресою, звернула на книгу про трави, можливо, я б її не помітила, але ціна мене вразила... так книжечка не велика, сторінок 130-150... ціна книги - 2.50 грн... певно собівартість паперу та обгортки і друку дороще... та це все дурниці... людина, яка вклала душу в книгу (там був автор), вклав досвід та свою мрію... продає її лише за 2.5... найдивніше, що який дибільний журнал - де половина сторінок то реклама, коштує близько 7-15 грн...
мені сумно від того, що для когось 1000 грн. - це величезна прибавка до основної з/п, а для когось норма витрат на день...



ось так живемо... 

1 - січень

  • 01.02.12, 13:19
ще  раз пересвідчилась що стосунки з зимою у нас не складаються. перші дні дратували своєю надмірною вологістю та брудністю. друга морозами мінус 15. 
ще одні стосунки з нашою країною також не ладнаються.. Зима то здасться через місяць другий.. А ось держава.... - це окрема історія. В нашій країні поняття біржа працевлаштування дуже розтягнуте. Перше що мене вразило - це кількість паперів, що необхідно  зібрати, добре - тиждень побігала, все знайшла. Далі, працівника з освітою та стажем роботи можуть влаштувати  лише прибирати вулиці.(говорю не лише про себе) І на кінець, допомога по безробіттю складає близько 700 гривень, але... готові? ця допомога не розрахована на те щоб людина жила, а для того, щоб мати за що шукати роботу - там проїзд, реєстрація в інших центрах по підбору роботи, друкування резюме і.т.д. 
любі мої живемо і співаємо!
чекаю на щось приємне та, нарешті, тепле.
Т.

Іронія долі 2)

  • 31.12.11, 16:13
IРОНIЯ ДОЛI-2

  "Щороку 31 грудня ми з подругами… Нi, до лазнi ми не ходимо, але ось вже майже тридцять рокiв поспiль, нарiзаючи олiв'є, дивимось свою улюблену стрiчку «Iронiя долi, або З легкою парою!». Якщо з такою регулярнiстю дивитися один i той самий фiльм, мимоволi починаєш вiдкривати в ньому новi i ще новiшi нюанси. А всi герої постають у досить неоднозначнiй сутностi.
  Наприклад, романтичний i зворушливий у своїй недолугостi Євгенко. Йому, здається, далеко за тридцять. Вiн - холостяк. Виникає цiлком слушне запитання: чому чоловiк у розквiтi сил до цього часу ще жодного разу не одружувався? Або вiн - бабiй, який, як кажуть, цiну собi не складе, або педант, вiд якого жiнки тiкають, мов чорт вiд ладану, або: ну, в нього не все в порядку по чоловiчiй частинi.
  Викликає пiдозру i те, що Євгенко здатен напитися до бiлої гарячки.
 А пам'ятаєте, з якою гримасою огиди вiн каже своїй новiй знайомiй Надiйцi: «Це не риба! Це що завгодно, але не заливна риба!» - i водночас апетитно їсть цю «гидоту» прямо з тареля? Можна лише уявити, якi кулiнарнi претензiї вiд буде пред'являти своїй майбутнiй дружинi! Якщо, звiсно, колись одружиться. Адже у нашого героя є матуся!
   <p>А матуся, варто зауважити, жiнка вольова, i навряд чи потерпить другу господиню в хатi. З ревнiстю i пiдозрою вдивляється вона в жiнок свого сина. Iнша на її мiсцi стрибала б вiд радостi, спостерiгаючи, як її синуля нарештi отримує своє щастя у виглядi нової «ленiнградської подруги». Але на її сором'язливе запитання: «Я, певно, здаюся вам легковажною?», матуся суворо вiдповiдає: «Поживемо - побачимо!»
 I не виникає жодних сумнiвiв, що дiйсно побачить: i не iдеально випранi шкарпетки, i пилюку пiд лiжком, i надто яскравий макiяж.
  «Нiхто не доглядатиме за мною краще нiж ти!» - каже їй улюблений син. Адже, проживши на свiтi бiльше тридцяти рокiв, вiн мов маленький потребує пильного догляду. Бiдна, бiдна Надiйка!…
Надiйку дiйсно варто пожалiти. Їй теж за тридцять, i вона дуже хоче замiж. Десять рокiв, за її словами, вона була «майже одружена», тобто дружиною на буднi - двiчi на тиждень. Простiше кажучи, руйнувала чиюсь родину. Звiсно, її психiка скалiчена такими от ненормальними стосунками з чоловiками. За таких умов можна i фемiнiсткою стати чи влаштувати шлюб за розрахунком. Що, власне, i робить Надiйка, зустрiвши респектабельного Iполита. Але дзуськи! На своєму складному шляху до щастя вона зустрiчає непутящого Євгенка. Спiльними зусиллями закоханi позбуваються своїх колишнiх партнерiв i з головою занурюються у вир нового кохання…
   Що далi?
   П'ять рокiв по тому…
   …»Со мною вот что происходит…», - спiває трохи облисiлий Євгенко. Надiйка у спортивних штанях пiд керiвництвом матусi прикрашає новорiчну ялинку, по черзi впускаючи на пiдлогу то зайця, то гiрлянду.
   Вона гнiвно дихає в бiк Євгенка, натякаючи тим на його гiтарно-капцеву бездiяльнiсть, i вiдсилає за вiником.
   «Если у вас нету тети…», - голоснiше бере акорд Євгенко, тоскно поглядаючи за вiкно.
   З кухнi доноситься запах риби.
   Надiйка впускає чергову iграшку i, збиваючи на своєму шляху стiлець, мчить на запах, пiдозрюючи найгiрше - риба перекипiла.
   - Яка гидота! - зловтiшно констатує матуся.
   - Ну що ти, ма! Це ж наша коронна страва! - iронiзує Євгенко.
   - Йди в баню! - вiдгукується роздратована Надiйка.
   - Дiйсно, синку, щось ти давно до баньки не ходив! - солодким голосом каже матуся.
   - Ви ж знаєте, що йому не можна! - заводиться Надiйка.
   - Поки що я тут хазяйка i мати свого сина! - вiдбиває удар матуся.
   Жiнки заводять свою звичну суперечку.
   Євгенко швидко накидає на себе пальто i вибiгає за порiг.
   Вiн бiжить крiзь легку заметiль, i душа його поволi розправляє крила.
   Вiдступають проблеми: не таким гострим здається питання, на яку роботу влаштувати Надiйку; чи варто прописувати її в квартирi, якщо у неї є своя; чи купувати музичний центр, якщо Надiйка мрiє про шубу з щипаної норки…
   Снiг мете, замiтає його заплутанi, непевнi слiди.
   Кiнець першої дiї…
   …»Я вижу мачту корабля - и вы на палубе…» - це вже спiває залишена наодинцi з собою Надiйка, поки свекруха на кухнi намагається врятувати залишки перевареної риби та нарiзає iнгредiєнти для олiв'є.
   Надiйцi хочеться чудес. Але чудеса не повторюються!
   …Надiйка пiд прискiпливим поглядом свекрухи понуро прасує штани чоловiка.
   - Двi «стрiлки»! - радiсно зауважує свекруха i тицяє їй пiд нiс ложку iз салатом: - А-ну, спробуй на сiль!
   Надiйка покiрно жує.
   - Ну, здається, все! - каже свекруха. - Салат готовий, заливна риба врятована. Я йду до сусiдки - вона вже стiл накриває…
   Свекруха йде.
   Надiйка бродить кiмнатами, передбачаючи повернення Євгенка. «Знову десь шапку загубить…», - з досадою думає вона.
   Вiд буденних думок її вiдриває дзвоник у дверi.
   На порозi - велична, монументальна фiгура, притрушена снiгом.
   - Дiда Мороза викликали? - весело питає фiгура.
   - Iполит!!! - сплескує руками Надiйка, приймаючи торбу з подарунками - тут i цукерки, i парфуми, i охайна золота каблучка з трьома смарагдиками…
   - А у мене тепер мерседес… - мiж iншим зауважує Iполит, допомагаючи зiбрати з килима залишки кухля, який розбила Надiйка.
   Потiм вiн лагодить кран, електрочайник, закрiплює скособочену ялинку. Надiйка вiдчуває неймовiрний пiдйом сил i вмикає чайник…
   Кiнець другої дiї…
   …Уже добре захмелiлий Євгенко бреде заснiженою вулицею.
   - Мужчина, ви загубили шапку! - долинає до нього голос, i тендiтна жiноча постать виростає перед його затьмареним зором.
   - О-о… - каже жiнка. - Та вам потрiбно випити чаю з прополiсом! I хто ж це гуляє взимку в домашнiх капцях!
   Їхнi погляди зустрiчаються.
   «Галя?…» - спалахує спогад у затьмареному Євгенковому мозку.
   -Женя!!! - радiсно вигукує Галя.
   Галя мiцною рукою пiдхоплює Євгенка i веде до себе - поїти чаєм i сушити його мокрi шкарпетки…
   …Рано-вранцi матуся повертається з посиденьок у сусiдки.
   Вона добряче вiдвела душу, обговорюючи недолугiсть Надiйки.
  У квартирi тихо. Красуня-ялинка виблискує золотавими боками вцiлiлих кульок. На столi бiлiє записка: «Поїхала назавжди. Надiя».
   Вхiднi дверi тихенько вiдчиняються.
   Матуся дослухається до метушливого шепотiння:
   - Як же ми про все це скажемо Надiйцi?
   - Елементарно! Поглянь, на кого вона тебе перетворила! Тобi потрiбнi дiєта, догляд, суворий режим…
   - Ма! - нарештi гукає Євгенко. - Надiйко! У нас гостi - я Галю привiв!
   Матуся урочисто виходить у передпокiй, розмахуючи запискою.
   - Бачиш, як все просто вийшло! - радiє Галина, скидаючи свою шубку на руки матусi.
   Вона одразу йде на кухню i енергiйно миє посуд.
   - Якщо я здаюся вам легковажною, - каже вона матусi, - можемо розмiняти квартиру!
   Євгенко засинає з посмiшкою на вустах…
   Надiйка та Iполит мчать у «Мерседесi» в своє улюблене мiсто на Невi…
   Галя починає прання i посилає матусю за пральним порошком…
   Легка заметiль першого дня нового року кружеляє за вiкнами.
   Диво сталося…
   …Хеппi енд." І.Роздобутько...
Нехай з вами трапляються лише дива, і всезавжди було на своєму місці! З наступаючим!)

вразило

  • 27.12.11, 11:16
вдивляючись у кожне фото 2photo.ru, думалось, а раптом на ній мій прадід чи дід...звичайно там його немає... а раптом.. чиїсь ж дідусі там є... 
прадід залишивши четверо дітей, найстаршій було 9, та дружину, сівши на коня  - так і не повернувся...
дід пройшовши всю війну, отримавши безліч нагород та повернувшись - кожне 9 травня святкував так ніби це останнє 9 травня в його житті. 
які ж молоді хлопці, майбутнє яких залежало від кулі та долі... справжня зброя, невпевненість в "завтра" ...
Ну давайте же жити дружно!...  

Побачення без хепі енду.

  • 25.10.11, 15:00
у своєму житті (не дуже довгому)  я начулась про різні побачення. згадалось мені одне побачення моєї подруги. так як в неї була тиша на особистому, згодилась вона піти на зустріч з одним парубком. далі з слів моєї подруги
... було холодно, бродили ми по центру туди сюди після роботи. Розмова не складувалась бо з однієї сторони теми які я піднімала швидко заминались, а якщо ні то все одно я майже нічого не чула, адже він тихо бубнів та ще й розвернув обличчя в іншу сторону, щоб я взагалі нічого вже не розуміла. У підсумку лише угу, ага, та ти що на всі розповіді. І тут ми вирішили присісти. Ноги болять, в шлунку війна і помирає остання картоплина яку я з'їла на обід. Він як ні в чому не бувало запитує:
- Голодна?
О так, так, так хотілось мені кричати, хоча б каву випити в кав'ярні щоб трішки втамувати свій голод. Але тихо відповідаю:
- Так. я б не відмовилась щось з'їсти чи випити.
- Ну тоді що по домам? 
" у цьому місці я була  в шоці, не кажучи про подругу"
- Так по домам...
ЗІ побачення тривало 35 хв. , носило дружній характер, платить вона за себе завжди сама принципово.
Ну і закінчилось це все тим що він образився на неї, бо вона не хотіла більше йти з ним на прогулянку. Він так і не зрозумів що зробив не так.

я - є!

  • 25.10.11, 12:30
... я  знаю - нічого в житті не буває "просто так".
Дощ проливається там, де на нього чекають. А над кожною головою навіть у маленьких містечках - сяє своя зірка. Часом вона не помітна за товстим, запилюженим склом або на темному горищі зі щільно припрасованими дошками.
Але це нічого. Скло можна розбити! А дах - проломити власною головою. І вдихнути повітря на повні груди. Нехай це навіть буде єдиний ковток на все майбутнє життя! Важливо його зробити і, вдихаючи, промовити: " Я - є!" (с. Ірен Роздобудько " Гра в пацьорки")