З Днем народження рідна.....
- 24.08.11, 12:45
Тримайся все буде добре... ми будемо достойні жити на твоїй землі.
колись будемо. 
Останні статті
- зірка для тебе *
04.06.2014, 21:40 - я також хочу подарунки
31.12.2013, 13:48 - а ви працюєте 2 січня (хто не мав працювати)
23.12.2013, 18:21
Свіжі фотографії
наблюдізм...
- 28.06.11, 23:12
дивно, хоча це нормально для нашої країни, Закон про приватизацію було прийнято у 1992 році, а ось конституцію лише у 1996... і питання: Мож ми не те свято святкуємо????
свобода))))
- 12.06.11, 23:17
ЗІ усьо свобода настала! диплом здано! тепер дійсно лише доросле житіє без сесій та марного витрачання часу на перегортання зошитів і книжок =)
То ненависть пытается любить
Или любовь хотела б ненавидеть?
Минувшее я жажду возвратить,
Но, возвратив, боюсь его обидеть,
Боюсь его возвратом оскорбить. (просто файний віршик)
мама з рогами (слабким не дивитись)
- 06.04.11, 13:11
"Кожна жінка ма право на народження дітей, кожна жінка має право на народження дітей, кожна..." протягом хвилин 10 я повторювала це в голові коли побачила цю жіночку:
(Мария Кристена, мама четырех детей, проживающая в Мексики, превратила свое тело в "энциклопедию" татуировок. Причем последнее новшество – рога - она сделал без анестезии.) - http://www.segodnya.ua/news/14239084.html
А мамаша то з рогами!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!.. їй навіть не потрібно придумувати ким ляками своїх дітей, вони в неї певно БЕЗСТРАШНІ...
така собі історія про вазон
- 27.03.11, 13:30
Жив собі на світі вазон. Гарний такий, з лапатим листям. Не квітучий правда, але гарний. Сонечко світило на нього. Батьки поливали водою і давали добрива для душі. Хоч іноді було важко, адже підвіконня, на якому жив вазон, холодне, і часто йому був некомфорт. Але вазон хоч і був дуже емоційним, але намагався радувати всіх навкруги і пробував бути позитивним. Але іноді йому було дуже самотньо на своєму підвіконні.
Одного разу до вазона підповз червяк. Ох йооо, в цьому вазоні ще не було червяків! Я перший, я маю його завоювати! А вазон подивився вниз на червяка і подумав - ось воно! Я більше не буду тут один! Червяк сказав вазону - я люблю тебе! Але я буду любити тебе ще більше, якщо ти трохи поміняєшся, а то мені незручно біля тебе жити. І вазон сказав гаразд! Якщо ти мене любиш я все зроблю! І вазон мінявся. Вже не було в нього гарного лапатого листя - воно пожовтіло і повисло вниз. Більше не тягнувся він до сонця - червяк сказав, що сонце - зле. Вода, якою поливали вазон, заважала червяку і він заборонив вазону пити воду. Добрива нервували червяка, адже з добривами листя вазона знову починали зеленіти. Добрива теж були під забороною.
Я люблю тебе - шепотів вазон червяку, посміхався і був щасливий, тому що хтось був поряд. Вазон не бачив свого жовтого обвислого листя, сухої землі, вазон не бачив. що без сонця він перестав рости.
Вазон сказав червяку - я буду любити тебе, як би мені не було боляче, тільки будь зі мною.
Але червяк побачив, що вазон став зовсім змарнілим, і земля суха, і в горщику незручно рухатись, і тягнути вже з вазону немає що... і подумав - хм! нащо мені це нещастя! Піду собі новий вазон знайду. І сказав червяк вазону - я нічого не відчуваю до тебе. Ти ніхто мені.
І поповз геть.
І тоді вазон побачив себе збоку. Краплинки води закапали з його листя. Навіщо тоді це усе? Навіщо опале листя, жовте, а не зелене, навіщо відмовлявся від сонця, навіщо не пив воду і добрива, навіщо не потрібен?
Вазон подивився вгору. Напився проміння. Земля навколо вже не була суха. Жовте листя вазон скинув без жалю. І випустив паростки нового, зеленого.
Через деякий час червяк захотів повернутись. Ніде більше він не знайшов такого вазону. Але вазон більше не любив його. Вазон не подивився вниз на червяка і не пустив його у свій горщик.
Вазон зрозумів - щастя не в тому, щоб поряд був хоч хтось. Щастя - це коли поряд є рівний тобі. Такий що буде любити сонце і воду так як і ти. І не буде змінювати тебе так, як йому зручно.
миті...
- 15.11.10, 14:54
- Знаєш, доню, коли будеш сваритись з чоловіком і ображатись на нього, ніколи не розповідай мені причини непорозуміння...
- Чому, мамо?
- Бо ти його згодом вибачиш, а я вже не зможу....
прощання.
- 02.11.10, 17:44
«3 травня 1982 року. Привіт, мій золотоголовий янголе!… Коли ти читатимеш цього листа, мене вже не буде на сьому світі. Тільки не лякайся – зараз тобі цього не можна, ти ж прямуєш до лав нашої славетної армії. Я навіть чую, як стукотять колеса твого потяга. Не лякайся ще й тому, що все скінчилось, усе вже позаду й ніхто не здогадується, що у смерті «красивої та молодої» винен саме ти. Відтак заспокойся і спробуй дочитати цього останнього листа до кінця. Не квапся викидати його, як робив з усіма моїми листами. Я маю маленьке право сказати тобі ці останні слова і бути почутою. Я любила тебе. Я розумію, як ти боявся цієї любові – ти ж іще зовсім хлопчик. Що ти міг розуміти? Ти навіть не уявляв, що саме тобі випало це рідкісне щастя – мати при собі вірну, віддану й мовчазну істоту, яка служила б тобі усе життя. Навіть твої зради вона перетравлювала мовчки, майже радісно, адже розуміла, що ніхто у світі не кохатиме сильніше. Мине час… О, я знаю, я впевнена, мине багато часу і ти – дорослий та занудливий – з усього мотлоху своїх жалюгідних сорокап'ятирічних спогадів як найбільший, найяскравіший, найдорожчий скарб витягнеш саме цей: нічний, холодний під'їзд і зовсім змерзлу дівчинку, що вперше каже: «Я тебе люблю!» й зривається у ніч, як здичавіле кроленя. Ти згадаєш усе! Ти зрозумієш, ЩО пройшло повз тебе. Ти обов'язково згадаєш і те, як ця дівчинка годинами могла стояти під твоїм балконом й вимальовувати фарбою на асфальті перед будинком ті ж самі слова. Хто ще подарує тобі такі спогади? Упевнена: ніхто. У тебе буде банальне життя. Ти одружишся, станеш інженером чи будівельником, народиш дітей з якоюсь білявою куркою, питимеш горілку, як усі твої приятелі, сваритимешся з дружиною через копійку. А наприкінці цього безглуздого існування я прийду до тебе з небуття і змушу захлинутися цими спогадами – єдиними, справжніми, живими. Ти згадаєш усе – мої очі, руки, колір волосся, який тобі так не подобався (о, кляті білявки!) і те, що могло би бути між нами… Ти захочеш до мене – в цю суцільну темряву, в цей жах мого існування без тебе. Ти так просто сказав: «Іди геть!» І от я йду. Розуміючи, що ти – ніхто й ніщо, і те, що я до безтями люблю цю порожнечу. Якби я могла, я б знищила тебе. Але чи стало б мені легше? І я роблю простіше – треба піти самій… Читай, читай, мій золотоголовий, звертаюся до тебе з небуття, з-під двох метрів землі. І нехай твоє золоте волосся здибиться від жаху. Зараз я наповню ванну теплою водою… Потім візьму ось це гостре лезо… І думатиму про тебе. Я думатиму, що вбиваю тебе, мою єдину любов. Не бережи цього листа – якщо знайдуть, звинуватять саме тебе. А ти ж маєш добре прожити своє безтурботне життя заради цих спогадів про божевільне дівчисько на темних сходах. Ти ще маєш застогнати від своїх нездійсненних мрій. І розбити свою легковажну голову об стіну, розуміючи, що прожив своє життя марно й нецікаво. От і все. Ванна повна. Прощавай. Нехай твоє сумління спить. Як я… Твоя S.» Ірен Роздобутько "Ескорт у смерть"
власні базарні спостереження)
- 27.10.10, 22:58
а ви раптом не помічали вираз обличя чоловіка на базарі після слів жінки:
" А знаєш шо ше нам нада?"....
по лицю зразу видно - що все він прекарсно знає 
треба спати!
- 20.10.10, 23:35
інколи просто хочеться щоб тебе посто підтримали, навіть якщо це яякась дурниця - сказали що все буде добре і захистили від усіх думок.
так важко боротись за свою точку зору, і водночас так не хочеться, адже поряд з тобою повинні бути ті, які хай не підтримують ту точку , але хоча б і не кажуть що це дурниця...
це твоя мрія, яка в очах інши просто дурниця... аж сумно стає.
а взагаліто треба вже спати)
---
- 12.09.10, 15:30
""Що таке щастя? Це прямий ніс завдовжки від чотирьох до п'яти сантиметрів, не ширший ніж дюйм", - так починається мій щоденник майже десятирічної давності. Сьогодні я витягла кравецький метр. Виміри збіглися. А де щастя?" (с.)
