Нинішній, більш ніж незаздрісний, політико-економічний стан в Україні не сприяє розвиткові науки. Меркантильно-недалекий й загальмований в справі поступу примітивно-плебейським інтелектом люд заповзято стверджує, що справа пізнання власних минулого та історії не належить до числа сьогоденних пріоритетів. Ця насправді не нова, проте вкотре виряджена в шати «необхідності вижити в цей складний час» теза є не лише астрономічно далекою від дійсності, а і вкрай шкідливою. Воїн, котрий вимушено взявши до рук геть не учбову зброю, боронить терени Батьківщини від загарбників, рівно як й землероб, що, вмиваючись потом, наповнює крамниці плодами українського чорнозему, та зрештою й інтелектуал, котрий рятує мізки загалу від застою й деградації, окрім матеріального заохочення (себто заробітної плати) потребують й духовних мотивацій. Невблаганний у своєму плинові час, поставив вимогу повернути історію України в її дійсне і природнє русло. Знання і навіть гордість (але, звісно, що не пихата зарозумілість) за славні сторінки власного минулого, для багатьох є дієвим поясненням необхідності конкретних дій та вчинків.

Впродовж восьми тисяч років, терени України засіювалися артефактами та скарбами цивілізацій котрі стали підмурівком в справі формування українців. Проблема упередженого, а віднещодавна ще й довільно-безвідповідального трактування сторінок української минувшини, завдає великої шкоди справі осмисленого пошанування українцями власної ідентичності. Сучасним, і навіть прийдешнім історикам доведеться здійснити не один десяток наукових досліджень задля спростувань базованих лише на здогадках, а нерідко і на замовлених зовнішніми, або і формально внутрішніми, проте вкрай неприхильними до національної ідеї чинниками тез щодо походження та етнічної приналежності трипільців, скіфів (самоназва «сколоти»), сарматів та інших народів котрі мешкали на теренах нинішньої України задовго до початку відліку нинішньої ери.

Однією з (без перебільшення) славних сторінок праукраїнської минувшини, є період панування на її безкраїх просторах (від Причорномор`я до Лісостепу) у VII-III століттях до н.е. скіфів. В часи комуністичного свавілля й бездержавності, душі зацікавлених власною минувшиною труїли фальшивими байками про їхнє «індо-іранське коріння», а знайденим в скіфських земляних поховальних спорудах виробам з золота, бронзи й міді приписували грецьке походження (себто отриманими внаслідок торгівельних зносин з еллінськими поселеннями на Чорноморському узбережжі), або ж плодом підневільної праці нібито силоміць переселених у Скіфію внаслідок походів в Передню Азію майстрів. Авторами цих помилкових тез зумисне замовчувались факти помітної різниці хімічного складу золота, міді і бронзи в знаряддях вжитку котрі продукувались ковалями Еллади і грецьких поселень й тими, котрі дійшли до нас внаслідок археологічних пошуків з скіфських могильників. До останнього часу не оприлюднювались й висновки експертів з генеалогії котрі досліджували і порівнювали рештки похованих скіфських царів з генотипом нинішніх українців. Саме вони й дають підстави стверджувати, що скіфи (попри природній і закономірний для досить обширного ареолу проживання поділ на дрібніші підгрупи) були для території, котра відома нині світові як Україна, автохтонним населенням. Для авторів історичної фальші, визнати тезу активної участі скіфів в справі постання вже слов`янського, а, отже, українського етносу, й, таким чином, погодитись з фактом прямої спадковості українцями скіфів, означає руйнування упередженого, проте донині активно пропагованого міфу про «спільні походження та історію східнослов`янського народу», яким донині виправдовують кількасотлітнє силове утримання України в складі чужорідної імперії.

Першим, хто істотно розширив знання українців про власне минуле в добу скіфів був Борис Мозолевський. Власними грунтовними археологічними дослідженнями він наважився кинути виклик нікчемним сповідникам «теорії міграцій народів і культур» і практикам кастрованої історії. Показовим є той факт, що відбулося це в часи бездержавності українського народу. Здійснена ним титанічна праця на ниві дослідження поховань скіфської знаті виявилася ще однією жилкою в справі поєднання штучно обмежених в знанні власної історії українців часів комуністичного тоталітаризму з власним минулим. Звичайно, Мозолевський вимушений був маневрувати, замовчувати (і, тим самим провокував сучасників до дослідження й витворення правильних висновків), але, знайдена ним пектораль, на якій вилиті з золота скіфи, антропологічно нічим не відрізняються від сучасних українців, донині вважається найціннішим в світі виробом із золота. Хіба для нас, українців, це не підстава для (ні, не пихи а) гордощів? Наші предки досягли справжніх висот, то невже ми не спроможні довести право називати себе їхніми нащадками?

Процеси котрі відбуваються в Україні піж сучасну пору вже карбуються на скрижалях історії як вихід з гнітючої і задушливої духовної резервації. Обтяжитись справою очищення агієвих конюшен української історії від неприродньої, штучно продукованої ідеології наважиться лише той, для кого переймання минулим, нинішнім буттям і шляхом в майбутнє не є пустопорожнім дзвоном або проявом самозакоханого себелюбства. Вчинки людини є проявом її внутрішньої сутності. Маленька свічка спроможна позбавити пітьми велику й не наділену вікнами кімнату. Після кількох перевидань «Скіфського степу» Бориса Мозолевського (а цей період розтягнувся майже на сорок років), українська наука не бачила (оскільки дійсно не мала) більш поважної, виданої друком праці, аніж та, про яку мені випала нагода написати. Науково-популярне видання «Містерії скіфів та Знахар Еллади» Миколи Гладкого та Катерини Сідіропуло без перебільшення є найповажнішим з часу проголошення незалежності виданням в царині дослідження української минувшини періоду скіфської доби. Зібраній ними та запропонованій на огляд кожному зацікавленому власною історією поважній колекції старожитніх культурних артефактів позаздрить будь-який музей в Україні. Складу кожного предмету (будь-то псалій, меч, горщик, золота нашивка, котел або прикраса) здійснено спектральний аналіз на основі якого дана відповідна характеристика, повідомлено про місце знайдення і побутове призначення. Факт визнання, логічного доведення, а головне наукового обґрунтування вже згаданої спадковості українцями скіфів, котрі попри відсутність власної писемності все ж становили потужно розвинуту цивілізацію, поглиблює історію України до двох з половиною тисяч років. Для українців це доказ спорідненості з територією замешкання, а для лихих недоброзичливців - гучний ляпас.

Великим недоліком «академічної науки» є замкненість. Оперування зібраним кілька десятків років тому матеріалом є формою тупцювання на місці. Завдячуючи «Містерії скіфів та Знахарю Еллади» українці отримали величезну нагоду розширити власні знання про своє минуле. Доречі, для Миколи Гладкого рік 2018-ий виявився напрочуд плідним. Згадана «Містерія скіфів та Знахар Еллади» є третім виданням, й згідно відгуків дослідників скіфської доби заслуговує на якнайширше поширення. Перші дві книжки, «Золоті хвилі Скіфії» та «Скіфські реліквії України» напрочуд швидко знайшли своїх поціновувачів. Нехай і третя праця стане духовно-моральним орієнтиром в справі пізнання власної стародавньої історії.

Олесь ВахнійИсточник: https://censor.net.ua/f3111361

Навіть в незаздрісні часи стагнації, втираючи породжений непосильною працею піт зі свого чола, або й кров, після лютої січі з поневолювачами, народи не втрачали прагнення до поступу. Невблаганний в своєму плинові час засвідчив, що суспільно пасивні, застиглі в розвитку спільноти (народи в цій справі не є виключенням) є позбавленими історичних перспектив. Неконтрольований ними зовнішній чинник розчинить їх в собі, і без найменшого докору сумління привласнить створене іншими. Таку геть непривабливу долю впродовж кількох століть пророкували українцям теоретики «злиття націй і асиміляторства». Дослідження української минувшини обмежувалося упередженим трактуванням часів Запорізської Січі та окремих періодів Русі.

Першим, хто істотно розширив знання про минуле українців (в данім випадку не є істотним, якою самоназвою послуговувались наші предки) був археолог-подвижник Вікентій Хвойка. Маючи за своєю спиною поважних меценатів з родин свідомих свого коріння і походження Терещенків та Ханенків, він першим на весь світ (восени 1897-го року) повідомив про віднайдену в українському Подніпров`ї найдавнішу європейську цивілізацію, що існувала в VI–IV тисячоліттях до н.е. Доказів того, що українці  є нащадками трипільців-землеробів постало більше ніж достатньо. Одяг, споживаний харч (пшениця, горох, ячмінь, просо), житлові будівлі (трипільські хати нагадують відомі українські мазанки), технології ткацтва, старші майже на три тисячоліття за ті, що вважалися найдавнішими в Європі горни, культура оброблення землі зокрема і праці вцілому. Вивчаючи археологічні пам’ятки від кам’яного віку до часів Київської Русі, Вікентій Хвойка довів, що населення на Середньому Подніпров’ї було автохтонним і незмінним.

Борис Мозолевський був наступним з плеяди подвижників, хто своїми грунтовними археологічними дослідженнями наважився кинути виклик нікчемним сповідникам «теорії міграцій народів і культур» і практикам кастрованої історії. Показовим є той факт, що відбулося це в часи бездержавності українського народу. Здійснена ним титанічна праця на ниві дослідження поховань скіфської знаті виявилася ще однією жилкою в справі поєднання штучно обмежених в знанні власної історії українців часів комуністичного тоталітаризму з власним минулим. Звичайно, Мозолевський вимушений був маневрувати, замовчувати (і, тим самим провокував сучасників до дослідження й витворення правильних висновків), але, знайдена ним пектораль, на якій вилиті з золота скіфи, антропологічно нічим не відрізняються від сучасних українців, донині вважається найціннішим в світі виробом із золота. Хіба для нас, українців, це не підстава для (ні, не пихи а) гордощів? Наші предки досягли справжніх висот, то невже ми не спроможні довести право називати себе їхніми нащадками?

Події, котрі відбуваються в Україні під сучасну пору, кличу трактувати дієвим доказом любові Творця Землі і Всесвіту до нашого народу. Війна на Сході і безугавні політичні баталії прикували до себе увагу обивателя, але все це дійство насправді є безглуздою і скороминучою суєтою. У світі існують речі вартість яких тяжко навіть зрозуміти, а тим паче, оцінити. Втомлений зневагою до себе чорнозем з власної ініціативи почав дарувати українцям докази автохтонності. Впродовж кількох останніх років плуги українських селян витягли з землі гідну подиву і захопленню кількість предметів часів скіфської культури. Казани, кінська збруя, зброя, прикраси. Господь дарує українцям доказ їхньої первородності на рідній землі. Лишається лише взяти, дослідити і пишаючись (але не чванячись пихою), довести всьому світові, що ми є нащадками творців великої культури.

Непоінформованому обивателю щораз складніше розрізнити, що є правдою і відповідає дійсності, а що просто думкою чи навіть спеціально спотвореною інформацією, яка з`являється в публічному просторі через політичні, економічні чи навіть особистісні причини. Нинішні «колекціонери виритих з землі предметів» збагачують власні «збірки» підробками, чим завдають іміджу України величезних збитків. Ігнорація здорового глузду й гін за славою уможливлюють постання астрономічно далекої від дійсності теорії «України як території кочівних мандрівок багатьох племен і народів». Насправді, дійсність є далекою від цієї, геть не наукової, тези. Історики віднаходять логічні пояснення причин чому один народ в різні часи вживав різні терміни задля власної самоідентифікації. Зрештою, генетичну особливість і менталітет неспроможні змінити навіть тисячолітній плин часу.

У перших днях квітня 2018-го року теза спадкоємництва українцями етнобуття та культури скіфів збагатилася ще одним дієвим доказом. Ним стала науково-популярна розвідка справжнього збирача і поціновувача предметів скіфської культури Миколи Гладкого «Золоті хвилі Скіфії». Зібраній ним поважній колекції старожитніх культурних артефактів позаздрить будь-який музей в Україні. Складу кожного предмету (будь-то псалій, меч, горщик або прикраса) здійснено спектральний аналіз на основі якого дана відповідна характеристика, повідомлено про місце знайдення і побутове призначення. Зібраний в книзі матеріал про скіфський період історії української держави поглиблює пракорені історії і культури нашого народу на глибину до трьох тисяч років, та віддає належну шану нашим предкам.

Шляхетна справа дослідження і навіть відтворення власної стародавньої історії є великим стимулом задля подальшої боротьби за право бути господарем на власній землі. Життя варте того, аби за нього змагати.

                                                

                                                                                                 Олесь Вахній

Скіфська пектораль - найбільш сенсаційна, найбільш сакральна знахідка 20 ст. Скіфи як, наприклад, і кельти - є одні з найлегендарніших народів минулого, про яких складено сила-силенно книжок, досліджень. У всьому світі знають хто такі скіфи, а їх батьківщиною світова наука вже давно визнала - Причорномор'я. Так, саме в Причорномор'ї - від Дніпра до Дону проживали царські скіфи, скіфи-кочівники і скіфи-орії землероби. Це унікальна розповідь про золоту пектораль допоможе Вам відкрити браму безсмертя української культури. Бо археологія корисна тим, що дає підтвердження усім нашим здогадкам, археологія - це факти. Сьогодні ми поговоримо про один із таких фактів. Як Мозолевський її розкопав? Чи знаєте ВИ що курган Товста могила був ритий-переритий, і його не раз грабували чорні археологи, а за кілька годин до того як Борис знайшов її - мали остаточно підписати про знищення кургану - тодішлня влада всі такі поля розробляла тракторами, йшли різні пятилітки, хто більше посії і пожне- тому, сотні інших курганів, на жаль не вдалося врятувати, а разом з ним й інші сенсаційні знахідки. Отож, читайте. Стаття дійсно цікава і набита фактами + фільм про Мозолевського:

http://spadok.org.ua/starozhytnosti/skifska-zolota-pektoral-iz-tovstoyi-mohyly

Скіфи - ядро українського народу, родичі сарматів і прабатьки козацтва. Їх велич та могутність заворожує. Скіфи довгий час панували майже на всьому просторі Індоєвропи, а їх держава - Скіфія, простягалась від Причорномор'я до гір Алтаю. Скіфи увійшли в праісторію як одні з наймогутніших воїнів стародавнього світу. Складалася їх держава - з Великої та Малої (Царської) Скіфії. Остання простягалася майже по всій території України, практично один в один повторюючи її мапу XIX ст. Саме в Україні знаходяться кургани скіфських царів, Некрополь, зашифрований на пекторалі. Саме цю землю вони вважали своєю Батьківщиною.

Джерело: http://spadok.org.ua/skifiya/blog

Амазонки - так називають історики давніх войовниць, які з'явилися на просторах Скіфії у 3-4 ст. до н.е. Могильники цих кремезних дів знайдені по всій території України і Європи, а також Росії. Якого зросту були амазонки? Чи справді у них був звичай відрізати праву грудь? Чи мали амазонки дітей? 

Про усе це дізнаєтесь із чудової статті: http://spadok.org.ua/sarmaty/amazonky