Сон Горбы Андрея 11 апреля 2006
« Собака, сосед,
потеря энергии»
Холод раздирает меня на куски. Зимою и не пахнет, весеннее – осенняя переменчивая дрожь по всему телу. Выйдя со своего большого дома, я замечаю пожар в сарае своего
соседа, возле которого стоит привязанный красивый конь. Про коня я забываю, а
вот горящий сарай как источник тепла меня привлекает. Перелез через забор,
подхожу к горящему сараю, и греюсь его теплом. Я вспоминаю, что у моего соседа есть злая собака, подбежав ко мне, она начинает кусать мои руки, которыми я отталкиваю ее нападения. Вцепившись клыками между указательным и большим пальцами рук, она раскусывает насквозь обе руки. Я чувствую боль. Резко подходит хозяин собаки, мой сосед, прогоняет пса, ругая его при этом..
Лысый в больших очках, похож на профессора, с двумя шрамами на лбу. Указывает
путь на кушетку, видом напоминающую стул у дантиста. Положив меня животом вниз, срывает с меня одежду и, делает разрез в 7 см, перпендикулярно позвоночнику в нижней части лопаток. Я чувствую горячий поток моей энергии и крови, хлынул с меня.
Проснулся очень слабым и истощенным. Кто-то пытался выпить мою энергию.
сон Горбы Андрея 13 апреля 2006
«Двойное убийство,
или смерть Султана»
Начало непонятное, место действие как во сне, персонажей двое знакомых, остальные нет. Бар, я и Жека В. (одноклассник и мой друг), с собой у нас курточкии две гитары, шумная компания не известных нам девиц вместе с нами. Оба выходим в туалет. По возврату за столик, не находим наших вещей, а находим труп мужчины. В голове стреляет мысль, подставы, мы уходим из кафе быстрым бегом, погоня и преследование
Вторая часть. Вокруг белое полотно, тишина церковная, без лишних шорохов. Под руку со мной идет не знакомая мне девушка, очертания не четкие, все размазано. Идем вперед в ту же белую пелену, впереди идет парень, под руку с девушкой, как и я.
Я узнал его, это знакомый, которого я не давно встретил, в старших классах мы вместе ходили на баскетбол. Все напоминает прогулку по парку девятнадцатого века, зонтики, шляпки, слащеные дамы, солидные джентльмены. На встречу нам с туманной - белой пелены «плывет» султан, под руку ведет девушку в синей парандже. У меня возник страх, что нельзя смотреть в глаза спутнице Султана, иначе он
заметит и отрубит голову большим изогнутым мечем. Ослушавшись внутреннего предостережения, первый парень теряет голову, при мне и моей спутнице, султан достал свой меч, парень встал сам на колени, Султан резким движением отсек ему голову. Я смиренно и спокойно пошел дальше.
Теперь пара на пару, я приближался к Султану. Снова таки я отвел глаза в сторону и припустил голову, не нарываясь на взгляд этой чарующей спутницы султана (сейчас я в маленьких сомнениях, я посмотрел на нее, или она на меня). Султан как нарочно перешел на ту сторону, куда я повернул голову. Я встретился глазами с женщиной султана, это произошло случайно, не по моей провинности. Но как я желал посмотреть в ее глаза, перед казнью парня, я немного ему позавидовал. Меня просто увлекла такая смерть и любопытство взгляда. Увидев умиление, и глубокое сияние в этих глазах, я застыл, и очнулся, когда моя спутница повела меня дальше, мы ускорили шаг. Султан заметил это, хотя девушка в парандже успокаивала Султана, говоря, что это вышло ненароком. Он не простил
Мои ноги сами подкосились, падая на колени, я готов был умереть, но так же я готов привести в исполнения и смерть Султана. Султан, размахнув большую стальную дугу меча пустыни передо мной, я уже стоял на коленях, и чувствовал суровость султана. Я воспротивился и выдернул меч с рук султана, началась необычайная схватка.
Звук стали встрепетнулся в голове,
в моих руках был меч его,
в его же кортик, снятый с поясницы.
Дважды я закрывал глаза,
и дважды он нанес удар кинжалом прямо в горло.
Я чувствовал журчание крови текущей вниз.
Мысль обезглавливания содрогала плоть мою,
но голова моя была на месте, а силы не ушли мои.
И вот мой клин скосил траву, и брызнула роса
Упала голова султана!
Девушки начали убирать тело Султана, суета внутри и
снаружи, за мной снова погоня, белая пелена рассеялась. Я почувствовал себя
очень маленьким, с секунду, как один пульс, пред глазам, промелькнуло детство.
Сноведіння Горби Андрія на 20 листопада 2005 року
Сьогодній
мій день народження. З восьмої ранку до пів десятого ранку мене поздоровляли із днем народження усі рідні та знайомі. День провів у підготовці себе та навколишнього середовища. Приготував рибу, курине філе, французькі грінки. Узяв водку та мартіні. Ввечорі до мене прийшов Євген Вишнивецький та Сашко Стрига, більш нікого я не чекав. Випили ми усе та десь о десятій поїхали в клуб „Шелтер” там ми підсіли до трьох дівчаток і балакали та танцювали. Випили ми ще не мало горілки. В ніч почав йти мокрий сніг, він
заліпив практично усе навкруги. Дівчаток підвезли на таксі, самі також поїхали по хатівках. Дивне відчуття коли я ліг спати, голова йшла обертом. Мені нічого не снилось, аж раптом такий дивний сон, такий приємний на відчуття та враження. Я його просто обожнюю і дивина я його пам”ятаю як зараз.
„Десь у полі, а наче в школі (усе як у сні вигадуються місце та подія) у мене в руці віник та я замітаю клас та ніби поле. Усим цим кирує наче вчитель наче директор на якого я працюю. Але я не поспішаю і роблю це з радісттю та задоволенням. Аж раптом мене ніби продають у рабстово (просто віддають на працю до інших людей я це роблю із задоволенням). Ми їдимо на машині по полю, та рабтом дує стрімкий вітер, небо темнішає, перед очима підіймається бурхливе тяжке та неспокійне море. Дивлячись на ці події, я залишаюсь спокійним і задоволеним. Море здіймається не вниз у скали а вверх дуже високо вверх. Воно наче не стікає з берегів, а затікає великими хвилями вверх та не повертається вниз. Я з двома „Чорними ангелами” котрі завжди стоять попереду, а я за їхньою спиною (ті хлопці з машини, армяшки тільки з маленькими криламиJ). Перетинаючи це море, або річку, або величезний став на якісь дощечки без двигуна, чи інших пристоїв вона несе нас по величезних хвилях, не перекидає. Попереду, куди ми пливемо, ніби маяк, ми плили наче до маяку, але чітко я не міг розледіти. Впродовж подорожі по морю мене вразило дуже велика кількість савців, особливо дельфінів, прям переді мною вони плавали зграями. Я вже не відчував присутності ні хлопців що були попереду, ні дощечки на якій я стояв, я відчував ходіння по воді. Всередені мене кипіло відчуття познання та дотику. Дельфіни скидалися і з кожною новою секундою їх ставало усе більше і більше, вони купами кружляли біля мене. Раптом разом з одним дельфіном тримаючись за його верхній плавець скинувся хлопець років 12. Я був шоковани та задоволений, мені також захтілось доторкнутись до дельфіна та покататись з ним. Доторкнувшись до води я погладив одного дельфіна за хвіст дотик розповів мені про його ніжність та задоволенність відчуттів (в житті я ніколи не доторкався до дельфінів). Раптом у воді я побачив щось значно більше за дельфіна (усе це відбувалось декілька секунд) мої очі бачили цей сон у темно синьому кольорі, сонця не було, але я відчував місяць, небо затягнуте, море та берег віддаль з обох боків. Я не розгледів те величезне створіння, але вступив на це. Це була істота, котра раптом винирнула із води через її дотик (я не пам”ятию чи був я босий чи ні, але відчув це через ногу). Винирнув величезний кит, на якому я протримався кілька секунд, він знову занирнув до моря, а я не втримавшись пірнув у море. Ні ні друзі мої котрі читають цей сон, я відчував радість та задоволення на протязі усього сноведіння і навідь коли я впав, то не відчув ні холода ні прикрого падіння. Я на далі насолоджувався своєю можливісттю постояти на киті та відчути море. Знову на ту дощечку мене підняли два чорняві хлопці-ангели, котрі мене узяли, вони завжди мовчки їхали зі мною увесь цей шлях. Коли я впав у море, я впіймав рибу розміром з пів руки, тримавши у правій рукі я рухався далі. Ми вийши на берег, я не відчував на собі одежі, холоду і мокроти. Свіжість та бодрість панувала в мені. Вітерець пестив мене всюди. Я узяв рибу та пішов. Та раптом чорняві хлопці попереду, котрі завжди мовчали забалакали зі мною.
-залиш рибу та ходімо з нами на верх
- але ж вона помре, а я хочу її покласти до акваріюму
- бачиш крапають каплі воді зі стіни, поклади її туди, а сам ходімо з нами
Я поклав рибу, до скали, на неї крапало по кілька капель. Риба спочатку була дуже схожа на камбалу, але тіло її було видовжене як у вугря. Після того як я її поклав до стіни з краплями, а сам відійшов за хлопцями, котрі підіймались по драбині наверх навісної скелі над морем, я побачив що риба почала перетворюватись з камбали на йорша. Голова її почала роздуватись та становилась більша за тіло, з кожною новою краплею вона стрімко росла у розмірах, я побіг вище. Мій сон кінчився”.
