хочу сюда!
 

Torina

34 года, овен, познакомится с парнем в возрасте 34-52 лет

Заметки с меткой «чорнобиль»

At

At

Пам"ятай!

От имени бывших жителей ныне покинутого города Припять, обращаемся ко всем пользователям сети Интернет: форумчанам, блоггерам, участникам интернет-сообществ, случайным прохожим - всем, кому не безразлична тема Чернобыльской катастрофы. На срок с 25 по 27 апреля, в 25-ю годовщину чернобыльской катастрофы, замени свою аватару на огонек свечи! Покажи, что ты Помнишь!..
авки можна взяти тут http://photo.i.ua/user/2884987/222780/ Просьба ко всем, кто решит поддержать данную инициативу, перепостить это сообщение в собственных блогах и на форумах, участниками которых Вы являетесь. С уважением, Администрация сайта г. Припять. www.pripyat.com

В память о Чернобыльской катастрофе мы приглашаем всех присоединиться к независимой и некоммерческой инициативе и стать участником Культурного Марафона «Помни», который состоится с 22 по 28 апреля этого года.

[ відеокліп на пісню А. Челентано! ]

Роковини Чорнобилю

Як мені житиСеред людей?Бога гнівити,Тішити себе...Думкою – отрутою,Земною спокусою,Силою неправедною,Душею пустою...Знати, що ніхто не чуєЙ не розуміє,І ніколи того стануНе збагне...Приспів:Я давно не видів щастя,Коло мене люди плачуть,Їм нічого не порушує безумства думок...Я живу як усі, світа білого не бачу,Мене б’ють по лиці й пізнають на вулиці!Іноді мені здається, що невдовзі минеться,І я пробуджуся в іншому світі,Щасливий,Заспокоєний,Вродливий, закоханий,Ясний усім, впевнений в собі. Рибу в річках,Кохання в очах дівчатВижу я, сучкар від сучкаІз древа Чорнобиля...Ховаюся в натовпіУ великих містах,Лишаюся сам-на-самВ ефірному просторі...

Чорнобиль. Згадати ВСЕ!

26 квітня 2011 року виповниться 25 років з тих пір, коли в Україні відбулася масштабна техногенна катастрофа сучасності - аварія на Чорнобильській атомній електростанції.

У 1986 році вночі 26 квітня на 4-му енергоблоці станції в результаті серії теплових вибухів був зруйнований реактор.

Це трагічна подія в житті кожного Українця. Співтовариство «ВАРТА» просить долучитися до акції «Згадати ВСЕ» та додати до аватарки тематичну стрічку!

Реквієм

Ось який запис зроблено у моєму щоденнику 20.04 1986 року:

«Зараз роздасться грім!
І весь світ заллється сльозами!
Він очиститься від пороху,
і знову народиться у чистоті новий світанок».

Не знаю, що саме спричинило цей запис: певні атмосферні умови, тодішній стан душі чи завдання написати сценарний етюд (саме тоді я навчалась у інституті), але побачивши нещодавно цей запис, я трохи збентежилась. Бо 26.04.1986 року світ таки залився сльозами від вибуху Чорнобильської атомної електростанції, а от чи очистився від пороху, не відомо.

Після закінчення інституту, у 1989 році, я влаштувалась працювати на Українську Знак пошани студію хронікально-документальних фільмів. Саме ту кіностудію, творчий коллектив якої першим відгукнувся на події в Чорнобилі. Адже одразу після вибуху в Зону терміново вирушила знімальна группа на чолі з режиссером Володимиром Шевченком, щоб навіки документально закарбувати кадри жахливої трагедії. Було відзнято безліч унікальних метрів плівки. І на світ з’явився фільм «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів».

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%E2%80%94_%D0%A5%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D1%82%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D1%96%D0%B2

Цей фільм згодом (1988 року) було відзначено Державною премією СРСР. Але Володимир Микитович Шевченко не дожив до того дня, коли йому присуджували звання Лаурета, він помер від лейкемії. Так само, як згодом один за одним йшли у другий вимір інші учасники зйомок: освітлювачі, механіки, звукооператори, адміністратори… Пам’ятаю, як кожного дня, піднімаючись угору по вулиці Щорса на кіностудію, закрадалась підступна думка: невже і сьогодні висітиме некролог… Кожен із тих людей, хто помер від «чорнобильської хвороби», міг відмовитись від зйомок, він міг сказати, я надто ціную власне життя, щоб марнувати його, слухаючи, «як звучить радіація» ( у фільмі є епізод, в якому записано звук радіактивного випромінювання над реактором)… Але ніхто з тих, хто пішов із життя через ті зйомки, не відмовився від поїздки у Зону.



Сьогодні в Інтернеті поширена інформація, що власником фільму "Чорнобиль. Хроніка важких тижнів" є кінокомпанія Україна.
Неправда, фільм знятий на Київській студії хронікально-документальних фільмів. У мене записано інтерв’ю з одним із операторів фільму Віктором Кріпченком. І він мені відповів на запитання:

- Чому Ви там сиділи в реакторі по дві години?
- А що було робити? Треба було зняти кіно.

«Треба знімати кіно» – ось дeвіз кінодокументалістів, і вони йшли і знімали безцінні кадри, які сьогодні запопадливі люди розтиражували і підраховують прибутки з їхнього такого неприбуткового ентузіазму...
Але чомусь ті, хто хоч раз потрапляв у Чорнобильську Зону, вже не могли забути побаченого.
У 1993 році я працювала асистентом режиссера у фільмi «Межа» Ролана Сергієнка. Фільм був присвячений творчості Миколи Бажана, і тому майже приклеєним у стрічці виглядає кінцевий епізод, у якому режиссер розповідає про хворобу дівчинки з Чорнобильської зони. Проте цей епізод звучить у картині, як Реквієм «епосі щасливого соціалізму», яку штучно створювали для жителів соціалістичного простору її керманичі, долучаючи до цього і митців, письменник Бажан серед яких. Поява цього епізоду у фільмі звичайно спричинена роботою Ролана Сергієнка над фільмами «Дзвін Чорнобиля» (1986—1989, 3 с), «Поріг» (1988), «Наближення до Апокаліпсису: Чорнобиль поряд» (1990) про Чорнобильську катастрофу, які створив Майстер до фільму «Межа». Взагалі, зйомки документальних фільмів про аварію на ЧАЕС стали майже авторським кредо Р. Сергієнка. Крім зазначених, він сфільмував такі картини, як «Чорнобиль. Тризна» (1994), «Сповідь перед учителем» (1995), «Чорнобиль. Післямова» (1996, авт. сц.). Ці фільми також про Чорнобильське лихо.
Колись мені хотілось написати дисертацію на тему: "Сталкерство українських документалістів у Чорнобильській зоні». Адже, погодьтесь, це стійка аналогія зі сталкерством. Тому що той, хто потрапляв у Чорнобиkьську зону на зйомки перший раз, вже не виходив звідти... У тих людей це вже було, як маніакальний синдром: піти у Зону і зняти побачене. Вони помирали один за одним, але йшли і знімали.
Наприклад, Віктор Кріпченко і Володимир Таранченко - оператори "Хроніки важких тижнів» - вони знімали фільм за фільмом, вони не полишали цього об’єкта, поки могли... Режисер Володимир Шевченко помер майже відразу після зйомок, а оператори об’єднались і робили фільми. У їхньому доробку такі фільми, як «Невиданий альбом» (1991), «Оглянься з осені» (1992), «До отчого порогу» (1997) присвячені Чорнобильській зоні і наслідкам катастрофи.
Так само режисер Георгій Шкляревський зняв ряд фільмів про Чорнобильську зону: "Мітинг", "Тінь саркофага" • «Таємничий діагноз» (1990), «Зона тривоги нашої», «Чорнобиль — роки і долі» (1996, авт. сцен.), «Зона — десять років відчуження» (1996), й інші. Значну частину з них він знімав із оператором Ніною Степаненко.
Майже кожен із кінематографістів студії "Укркінохроніка" долучився до зйомок фільмів про Чорнобильську катастрофу. Це і І.Гольдштейн, і А.Сирих, і Ю. Терещенко, і С.Буковський, і Л.Воронянська, і В.Піка, і В.Шувалов і багато інших [майже кожен (!)].
Кінематографістів у Зону тягнуло побачене: зруйнований реактор, обвуглений ліс навкруг реактора, писклявий пронизливий звук високого радіоактивного фону…
Але не тільки кінематографісти не виходили із Зони, раз потрапивши туди, а й журналісти, фотографи. У В. Кріпченка й В. Таранченка є такий фільм "Невиданий альбом" про фотографа, що майже жив у зоні і знімав безцінні кадри.
Взагалі, Чорнобиль вабив творців зображальних мистецтв із самого початку - від першого, закладеного каменю. Наприклад, в Архіві кінофотофоно документів є кадри кінолітопису, в яких зафіксовано риття котловану, закладення фундаменту, радісні обличчя будівників станції, урочисте відкриття ЧАЕС тощо. Архівні кіноматеріали налічують різнопланові сюжети у кіножурналах, розмаїті фільми, від науково-популярних і документальних до навчпьних.
Той самий В. Кріпченко знімав відкриття ЧАЕС і розрушений реактор після вибуху. Хтось, може, скаже: Парадокс!, інший – Збіг!..

Це сьогодні, коли Українське документальне кіно майже вмерло, той, хто сидів у зручних кабінетах і зміг використати вдало ситуацію, сколотивши собі такий-сякий капітал, може закинути нашим кінодокументалістам: Чому ви не торгувалися, коли усі хапали все, що криво лежить, треба було виторгувати долю для свого кіно.
Та, мабуть, не могли документалісти торгуватись у той час, коли кожен запопадливець хапав все, що криво лежить, бо треба «було знімати кіно»…

© Риженко Тетяна,2010
Страницы:
1
3
4
предыдущая
следующая