хочу сюди!
 

Наталия

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років

Замітки з міткою «тупикова гілка еволюції»

Енциклопедія тупикової гілки еволюції. Смертні колибєльні.

Не буду лякати товариство вампірами, вурдалаками та іншою нечистю, бо в російській культурі є щось набагато страшніше. Тому застережу від подальшого читання матусь, які мають малих дітей. Мені й самому уперше за час написання Енциклопедії зробилося не смішно, а моторошно.

Кожна мама у кожній країні співає своїй малечі колискові. Добрі, ніжні, інколи жартівливо-лякливі. Але в жодному фольклорі ваш покірний слуга не зустрів такого підвиду колискових, як «смертні». Саме так. Інакше, як ментальним пиздецем це і не назвеш. Тут очевидний збій на хромосомному рівні.

Бай-бай да люли!
Хоть сегодня умри.
Завтра мороз,
Снесут на погост.
Мы поплачем-повоем,
В могилу зароем.
 
- співала московитка своїй дитинці.

Спи, дитя моё мило,
Будет к осени друго,
К именинам третьё,
Седни Ванюшка помрет,
Завтра похороны,
Будем Ваню хоронить,
В большой колокол звонить.
 
– наспівував Ванюші його тятя.

Не мав ані часу, ані бажання занурюватися у глибини болотного фольклору, однак з’ясував, що у фольклористів не існує остаточної версії походження такої дитячої чорнухи. Одні твердять, що в такий спосіб від дитини намагалися відігнати нечисту силу, обдуривши її. Страшніше, але переконливіше виглядає друга версія. У бідній родині зайвий рот був дуже накладний, і тому добра матуся щиро хотіла його позбутися. На цю версію опосередковано працює ось така колибєльная.

Ой, люли, люли, люли,
Ты сегодня умри,
Завтра похороны,
На погост понесём,
Пирогов напекём,
Со малиной,
Со гречневым крупам,
Будем Шуру поминать,
Себе брюхо набивать.
Бай да бай,
поскорее помирай!
Помри скорее!
Буде хоронить веселее!

Ото празднік у родітєлєй, єтіть їх! Гляди, бражкою на славу відзначали!
Не думайте лишень, що всю цю моторошну хуїтєнь маленьким москалятам співали у темні часи Івана Грозного чи Боріса Годунова. Хрен там. У тамтешніх дєрєвнях такого штибу колибєльниє фіксували до кінця ХХ століття. Існує навіть точна дата фіксації: 1997 рік, села Нікола і Лядіне Архангельської області.

І ще – увага! «Смертні колибєльні», за даними їхніх же дослідників, фіксували по всій росії – в центрі, в Сибіру, на Уралі. Усюди, крім «южних рєгіонов», тобто… крім етнічних українських земель.

Роман Онишкевич

Енциклопедія тупикової гілки еволюції. Лєв Толстой.



Не буду вдаватися до аналізу творів "глиби", на якій стоїть міф про велику російську літературу. Просто кілька моментів із життя Льва Нікалаїча.

Дід пісатєля програвся, пропився і, як наслідок, повісився. Єйна бабушка вирізнялася нечуваним самодурством, зумовленим певним чином перманентними галюцинаціями. Брат "глиби" Дмітрій дуже не любив митися, натомість любив одягати на голе немите тіло плащ і в такому смердючому вигляді наносити візити до різних поважних осіб.

Лев увібрав у себе всі кращі родинні риси. У його кімнаті була прибита спеціальна планка, на якій він намірювався вішатися щоразу, коли втовк чергову селянку. Вішатися він, однак, відмовлявся, заміняючи кару смерті за своє моральне падіння самобмчуванням. Ішов до стайні і немилосердно пиздячив себе батогом, аж коні охуївали.

Перед одруженням Лев дав прочитати майбутній дружині Софії свій еротичний щоденник, від чого вона ледь не їбанулася і заявила, що є практикуючою християнкою і всілякими ізлішествами займатися відмовляється. Тобто давати буде тільки так, як давали її мама і баба.

Свічку їм не тримав. Що там і як було не знаю. Достеменно відомо, що після 13 дитини (кількох викиднів у Софії не рахуємо) на великого пісатєля зійшло одкровення. Він проголосив статеве життя гріхом, жінку - чашою гріха, після чого навідріз відмовився порати дружину. Гадаю, вона не дуже вже й вимагала.

Розуміючи, що глава сімейства потихеньку дається йобу, рідні викликали шанованого психіатра Григорія Россолімо, який встановив, що у Льва Нікалаїча "дегенеративна подвійна конструкція: параноїдальна та істерична".
Подальші мудозвонства Толстого описувати не буду - люди про це томи написали. Додам лише, що сучасні психіатри схиляються, що пісатєль страждав аффект-епілепсією Братца із супутніми ознаками істерії.

І чого, питається, дивуватися, що персонажі Толстого, особливо жіночі, такі припиздячені?

Роман Онишкевич

Енциклопедія тупикової гілки еволюції. Царь-колокол.

Про це диво ідіотизму знає багато хто. Однак без згадки про нього Енциклопедія була б неповною. Прототип Царь-колокола вилили ще за царя Боріса Годунова у 1599 році. Він провисів 50 років і тріснув під час пожежі.

Царь Алєксєй Міхайловіч вирішив перевідлити дзвін. З такою пропозицією звернулися до шанованого майстра Ганса Фалька. Німець оцінив масштаби роботи і погодився її виконати за 5 років і виключно з нової міді. «Хуй тобі в сраку,  а не 5 років і нову мідь!» – сказали майстру мудрі московіти і моментально знайшли своїх умєльцев Данілу Матвєєва із сином Ємєлькою. Ті підтвердили, що німчина – лох і дали зуб, що виконають роботу за рік і зі старої міді. До честі Матвєєвих, роботу вони виконали. Інша річ, що дзвін послужив лише два місяці і просто розколовся. Матвєєвих, очевидячки, люто пиздили і подальша їх доля невідома.

Дзвін взявся ремонтувати якийсь Грігорьєв. Свою роботу він виконав значно краще за попередників. Його дзвін наїбнувся з двіниці аж через шість років. Грігорьєва, очевидячки, немилосердно відпиздили і подальша його доля невідома.

1730 року імператриця Анна вирішила, що вона саме та, за правління якої вдасться вилити дзвін, який от точно не наїбнеться і не трісне. Царь-колокол, за задумом, мав важити 200 тон.
Спершу роботу запропонували механіку королівського двору Франції Жермену. Француз спершу розцінив пропозицію як жарт або знущання над його професіоналізмом. Згодом відмовився уже серйозно, не розуміючи, як таке одоробло має дзвонити і на хрена то все в принципі. І як водиться, найшлися нові тато з сином. Іван і Міхаїл Моторіни.

Але справа не заладилася одразу. На Іванівськiй площі Кремля викопали яму, в якій і планувалося виливати дзвін. Яму, річ ясна, освятив батюшка. Поки попи торжествували, вийшли з ладу дві печі, що плавили мідь. Поки ремонтували печі, загорілася машина для підняття форми дзвону. Форму довелося переробляти. Іван Моторін змушений був давати письмове пояснення того всього. Невідомо наскільки сильно його пиздили, але невдовзі він помер. Отцовскоє дєло продовжив синок. І у 1736 році справу було завершено – у світі з"явився найбільший дзвін! Правда, залишалася дрібненька херня: як це одоробло витягнути з ями і припиздячити на дзвіницю.

Поки найсвітліші мужі імперії думу думали, у москві трапилася пожежа, загорілися дерев’яні містки в ямі, внаслідок чого дзвін наїбнувся і від нього відвалився кавалок вагою в 11,5 тон. Моторіна-молодшого, очевидно, відпиздили, після чого нарешті резонно вирішили: а хуй з ним, з тим колоколом.

Майже сто років пролежав шедевр рускіх літєйщіков у ямі, нафіг нікому не потрібний. Потім його двічі намагалися витягнути інші народні умільці, але конкретно всиралися і кидали цю затію. Їх, звісно, пиздили.

Витягнули дзвін з ями аж у 1836 році, відпуцували та виставили на загальний огляд, як достояніє рускага духа. Тепер гордо показують усім туристам, які знизують плечима і подумки повторюють слава французького майстра Жермена: «А на фіга то все»?

Роман Онишкевич