Справжнім патріотом Чернігова називають Володимира Наталушка його колеги-художники. Церкви, парки і навіть пляжі на полотнах митця виходять дуже реалістичними. «Береги» — назва нової виставки митця, яка щойно відкрилася в залі обласного осередку Національної спілки художників. За вікном початок зими, а тут літо виграє всіма барвами. У виставковій залі обласного осередку Національної спілки художників тече літня Десна, сяє сонце і відкривається чудовий поліський краєвид. Володимир Наталушко презентує широкому загалу свою нову виставку під назвою «Береги».

Митець каже, що цього літа провів дуже вдалий пленер, плідно попрацював і от тепер йому є що показати шанувальникам живопису. На виставці також представлені і портрети, Володимир пише лише близьких людей, наприклад, дружину з дочкою. Є й багато архітектурних пам’яток Чернігова. Кожна картина зі своїм настроєм. Пронизана позитивом і легкістю. Володимир Наталушко в стінах спілки художників востаннє виставлявся чотири роки тому. А от проміжних виставок вистачало — і в Чернігові, і за його межами. Колеги Володимира кажуть, він не знає спокою, працює багато, є настрій чи ні. Тож ця виставка не остання за ліком, а скоріше чергова.

Джерело: https://m.gorod.cn.ua/news_78133.html

Володимир Наталушко, художник-живописець

«Художник, якого часто можна побачити за роботою з натури на вулицях міста»

Це була перша «Сповідь» в Чернігівському обласному художньому музеї ім. Григорія Галагана в той насичений подіями та враженнями знімальний день. Серпневий дощ та похмуре небо нагадували про те, що скоро осінь вступить у свої права.

Затишна будівля музею гостинно відчинила перед нами свої двері, залишивши позаду зливу, що розійшлася, тільки-но ми під’їхали. Коридори та зали музею наповнював шум та метушня підготовки до відкриття виставки, а навколо панували творчість та краса. Нас пригостили ароматною кавою і поки ми знайомилися з Юрієм Ткачем, директором музею, для нас підготували простір, котрий ми могли зайняти для запису програм.

Володимир Наталушко одразу здивував мене своєю творчою наповненістю. Він випромінював тишу та спокій. Професійний пейзажист, котрий натхненний природою рідного міста, рідної Чернігівщини починає малювати красиву Україну. Людина, закохана у свою країну. Людина, котра дивиться на Неньку-Україну по-дитячому віруючими та захопленими очима. Обіймає її дивовижно добрим серцем.

Як же шкода, що ми розучилися бачити красу. Що не помічаємо красу навколо нас, не вміємо бачити красу людських душ. Як прикро, що в метушні буденних клопотів, рутини, успіхів та поразок ми забуваємо про те, що красиве, чисте і Боже відновлює нашу душу, очищує її.

Хтось має нести цю красу Україні та українству. Хтось зобов’язаний говорити про це вголос, писати це на полотні та у віршах чи прозі, співати про це, ліпити із глини, вишивати… Хтось просто отримує від цього задоволення, а хтось присвячує цьому життя.

А наша країна й усі ми, як зріле громадянське суспільство маємо принципово ставитися до того, щоб посеред нас таких людей було якомога більше. Це може бути й просто захопленням, та коли посеред нас з’являються все більше і більше тих, для кого це сенс життя, Нація стає красивою та духовно багатшою. Адже саме для цього Господь дарував світові красу, аби ми вміли відчувати, розуміти, співчувати. Вміли любити, цінувати та берегти.

Нашу неймовірну, красиву, рідну Україну варто захищати та берегти. Наша реальність в тому, що наш давній недобратній ворог ненавидить нас за нашу генетику, культуру, силу та самобутність. Це скарби нашої Нації. Нам треба їх відшукувати, зберігати та примножувати. Це те, про що я вже чотири роки кажу у «Сповіді». Нам не можна втратити нашу генетичну інтелектуальність. Адже це стане втратою самих себе.

Культура, на яку у нас так часто не вистачає часу та зусиль, говорить до нас з кожного куточка нашої красивої землі. Говорить, як ніжна, любляча матір. Як символ нашого майбутнього. Кличе. Плаче. Обіймає душу. Не можна втрачати цю красу. Ні за яких обставин.

Володимир Наталушко дуже скромна людина. Людина, котра малює красиве місто. Маленький рай. Глибинну генетику. Батьківщину. Україну. І нехай його береже Господь. Нехай він пише красиві картини в рідному Чернігові, а щасливі та красиві містяни впізнають його та привітно вітаються при зустрічі. Я подивився в небо і сказав чи то Богу, чи то Україні: «Я дуже люблю тебе, Україно! Будь завжди такою прекрасною. Ти — наша душа».