«Тетяна Федоритенко (у дівоцтві — Галковська) народилася у Чернігові. Вона говорить, що у звичайній родині, але у сім’ї завжди панувала творча атмосфера — батьки, дядько любили і вміли малювати. Сестра Надія більше схилялася до музики, і нині вона — відома у Чернігові поетеса та громадська діячка. «Наш рід по материній лінії — чернігівський, має глибоке коріння», — розповідає мисткиня.

Чернігівська художниця Тетяна Федоритенко все своє життя присвятила мистецтву. Після закінчення навчання повернулася до рідного Чернігова, де нині працює викладачем художньої школи і секретарем обласної організації Національної спілки художників України. Художниця переконана, що талант без постійної праці не можна повноцінно реалізувати».

Джерело: https://www.gorod.cn.ua/news/lyudjam-o-lyudjah/109109-svit-prekrasnogo-hudozhnici-tetjani-fedoritenko.html

Федоритенко Тетяна Миколаївна, член Національної спілки художників України, художник-графік, художник-монументаліст

«Але натхнення без праці у творчості неможливе. Художнику праця необхідна, як спортсмену тренування, щоб рука і очі постійно працювали»

Тетяна Федоритенко

Є інформаційний привід, а є розмова душами. Коли цікаві не події, дати чи факти. Душа болить від усвідомлення того, що наша культура, настільки багата талановитими, навіть геніальними митцями та роботами, так мало знана навіть в нашій країні, а тим більше на світовій мистецькій арені. Сьогодні більшість пересічних українців не зможуть назвати навіть п’ять сучасних українських художників чи поетів, що вже говорити про інші види мистецтва.

І це досить значуща проблема сьогодення. Адже культура — це відображення душі Нації, часточка нашої сутності. Сьогодні мистецтво більшою мірою тримається на силах та ентузіазмі самих митців, а участь держави в цьому залишає бажати кращого.

Нам так потрібно більше нас самих! Більше тієї душі, котру пробуджує справжнє, натхненне мистецтво картинами, віршами, прозою, скульптурою, вишивкою, витинанкою чи будь-якою іншою з багатоманіття форм.

І держава мусить нам в цьому сприяти, має підтримувати таланти, заохочувати професіоналів, створювати можливості для розвитку. Нам не можна втрачати нашу культуру, адже разом з цим ми втратимо значущу частину самих себе.

Інтелект Нації не з’являється зненацька та нізвідки, він зароджується віками, виховується століттями, загартовується поколіннями людських доль. Генетична спадщина нашого народу говорить до нас творчістю митців минулого та сучасності, і заради себе самих ми маємо почути цей заклик, навчитися чути та відчувати красу.

Тетяна Федоритенко була помітно втомленою. Поспішала. Сьогодні за вікном вирує складне, хаотичне життя. Люди душі, люди мистецтва особливо болісно сприймають цю буремність. Та коли ми почали розмову, душа моєї талановитої співрозмовниці раптом заспокоїлася і розмова потекла спокійно та розмірено.

У Тетяни Миколаївни дивовижна палітра відтінків та інтонацій. Вона бачить фрагментарно та фокусно. І при цьому має надзвичайну вимогливість до себе самої, котра змушує її раз за разом перероблювати, виправляти чи допрацьовувати свої роботи.

Духовність цієї художниці віддзеркалюється в її творчості. Дивовижна внутрішня краса, котру так непросто пронести крізь життя в цьому непростому світі. На мене дивилися добрі, уважні, мудрі очі, в яких я бачив красиву душу красивої людини.

Спілкуючись з Тетяною Федоритенко, я ніби потрапив у світ дитинства, в якому тепло, сонячно та затишно. Вона по-материнськи любить та відчуває свою рідну землю.

Це людина глибоких переконань, з сильним характером та внутрішнім стрижнем. З такими людьми складно, але без них цей світ не зумів би бути таким прекрасним. Адже лише красиві душі здатні бачити цей світ настільки красивим.