Я ще більше закохуюся у свою країну завдяки тому, що серед нас живуть, люблять і квітнуть такі неймовірні українки – Олег Володарський (відео)

Помилок не буває. Події, які ми притягуємо в наше життя, якими б неприємними для нас вони не були, необхідні для того, щоб ми навчилися того, чого повинні навчитися. Яким би не був наш наступний крок, він потрібен для того, щоб досягти того місця, куди ми обрали шлях.

Річард Бах «Чайка Джонатан Лівінгстон»

Оксана Лелюк, викладачка географії і туристичних дисциплін, голова ГО «Палітра Буковини», засновниця фестивалю маланок (м. Чернівці)

«Все, що буде важливим для тебе в кінці життя, це те, як сильно і правильно ти любив. Тільки в цьому і буде остаточний сенс твого життя».

Мені інколи складно зрозуміти навіть самого себе. Я бачу сни, чую незрозумілі для мене слова, переживаю дивні відчуття… І так часто не можу сам собі відповісти на дійсно важливі для мене запитання. Я не жаліюся на відсутність розуміння. Просто поки що не можу зв’язати розуміння та усвідомлення в єдине ціле. Ось як зараз. Пишу і намагаюся усвідомити, чому ж так складно знайти потрібні слова, для того, щоб пояснити все те, що почув і відчув під час «Сповіді».

Цього разу я розпочну зі слів, що спали мені на душу, коли я їхав знімати цю програму. «Зроби крок. Крок назустріч собі. Ти є. Просто зроби цей крок. Але зробити його ти можеш лише самостійно, в цьому тобі ніхто не допоможе. Ти на самоті, але не самотній. В тебе є Бог. Він лікує тобі душу твоєю молитвою. Люди не розрадять самотність. Вони приходять до тебе на відчуття твого щастя. Але щастя, воно в тобі. І ніхто, окрім тебе, не зробить тебе по-справжньому щасливим».

Це був прохолодний січневий день. Квапливі пішоходи й численні машини наповнювали центр міста шумом і метушнею. Саме тому, коли ми з галасливих центральних вулиць заїхали на затишне і тихе подвір’я навчального закладу, здавалося, ніби ми потрапили в якийсь інший вимір, в якому панує спокій та розміреність. А старовинна будівля з несподіваними переходами лише посилювала відчуття нереальності того, що відбувається.

Ми зателефонували пані Оксані і вона допомогла нам знайти аудиторію географії, в якій вона викладає. В юні роки переважним бажанням, яке викликали в мене аудиторії та класні кімнати, було якомога швидше втекти звідти. А зараз, у свої більш ніж п’ятдесят років, я із теплим сумом згадую, як люди, котрим було не байдуже, вчили нас навчатися, думати, творити.

А ще, якось враз навалилася втома від насиченого зйомками та знайомствами дня. За метушнею таких звичних приготувань до програми я не одразу звернув увагу на свого співрозмовника. Не включився в розмову, а просто намагався видихнути втому від насиченого дня. І, лише коли мені це вдалося, а мої колеги вже почали налаштовувати апаратуру, ми з Оксаною почали діалог. Цікаво ставити їй запитання. Цікаво чути її відповіді, думки, міркування. Цікаво спостерігати за її почуттями, емоціями, інтонаціями.

Оксана – одна з тих щасливих людей, котрі зуміли зробити своє хобі своєю професією. Вона обожнює подорожувати, викладає географію і туристичні дисципліни, організовує туристичні поїздки та екскурсії. Народившись на Галичині, завдяки своїй пристрасті до пізнання країн, міст та людей, вона змогла по-справжньому пізнати, відчути й полюбити Буковину.

В цій розсудливій і життєрадісній жінці відчувається неймовірна, глибока ніжність. Вчитель і викладач, для неї важливо не просто розповісти дітям матеріал за навчальним планом, а почути їх і дійсно навчити. Ця її небайдужість зачаровує. Вона палає подорожами, палає викладанням, палає любов’ю до України. І це полум’я зігріває душі всім тим, з ким зводить її доля.

Було багато яскравих, «смачних» емоцій. Красивих емоцій красивої мандрівниці. В цій людині стільки пристрасті до всього нового, стільки любові до життя, до людей і стільки ніжності, що її душу ніколи не закує крига байдужості. Вона завжди прийде на допомогу тим, хто її потребує, ніколи не полишить в біді, завжди зігріє теплом своєї душі. Країну сповнює нестерпний біль війни, однак останнім часом ловлю себе на думці, що зворотнім боком цієї медалі, є неймовірна кількість любові, що сповнює серця українців в ці складні часи. Любові до України й українців, до Бога і до життя.

Я прагну жити в щасливій країні, саме тому, подорожуючи Україною, знов і знов намагаюся віднайти тих, чиє життя осяяне жовто-блакитними барвами любові до Нації й Батьківщини. Там, в серці Чернівців, мені випало щастя познайомитися з дивовижною людиною. Красивою душею і серцем. І, повернувшись через півроку думками до цього діалогу, з неймовірним теплом згадував нашу живу і яскраву «Сповідь». Кожен із героїв «Сповіді» – неймовірна частинка моєї любої країни. І я ще більше закохуюся у свою країну завдяки тому, що посеред нас живуть, люблять і квітнуть такі неймовірні українки.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Оксана Лелюк, викладач географії і туристичних дисциплін, голова ГО «Палітра Буковини», засновниця фестивалю маланок (м. Чернівці)

https://youtu.be/oEjDv2ax7iw