Ця УКРАЇНКА не житиме щасливо допоки поруч війна – Володарський
- 04.11.18, 11:50
Без таких як Олександра Медвідь ми станемо стадом, сірим і байдужим роєм комах, в який нас невпинно намагаються перетворити вже 750 років
«Забагато щастя чи любові, чи удачі нівелює його якість для тебе і ти його перестаєш помічати... Помітний лише біль чи сум... він не приїдається. Ти його відчуваєш попри все... Але я сьогодні не плачу через тебе, біль. Я плачу за Тобою, сонечко...»
Ксенія Медвідь
Є люди, які живуть без шкіри. Є душі, котрих Бог наділив благодаттю ЛЮБИТИ. Ці люди відчувають усе гостро, надто сильно, хворіючи відчуттями... Ці душі здатні на жертву заради найважливішого. Це натхнення, що живе серед нас.
Вона прокидається і щасливо дивиться на світ сяючими любов’ю очима. Відкрите серце, щирість та відвертість, роблять душу вкрай беззахисною. Саме тому так священно, так важливо простягти їй частинку душі і обдарувати її часточкою свого тепла. Ця душа ніколи не буде дорослою. Вона не вміє бути прагматичною, вона не буде корисливою. Це промінь сонця…ніжний та сяючий. Це світло треба охороняти і берегти, адже воно абсолютно беззахисне перед життєвими негодами. Це ніжне серце-велетень знає, що таке жити без шкіри, жити душею серед суспільства, що нівечить, продає душу, аби прогодувати тіло, навіть помічаючи цього. Це птаха, що вільно співає про любов до Господа... І вірує, що кожен її світлий рядочок здатен змінити СВІТ.
І найсвятіше в цьому всьому, що вона автентична УКРАЇНКА. Вона не зможе жити щасливо допоки поруч йде війна. Такі світлі і теплі душі називають душею України. Саме з цих ніжно люблячих свою країну людей і складається Батьківщина. Це поціловані Богом митці, творці, які своїм мистецтвом творять нам майбутнє. Такі душі не здатні до байдужості, адже вони існують в безперервному діалозі зі світом та Богом. Це їх розмова з Богом! Вона навіть молиться інакше, по-дитячому ревносно та щиро.
Ти не побачиш цей біль, він надто глибоко всередині. Це барометр клімату всередині нації. Головне, щоб сама «Людина без шкіри» навчилась обмежувати своє прагнення повність віддати життя слову... Адже без них ми станемо стадом, сірим і байдужим роєм комах, в який нас невпинно намагаються перетворити вже 750 років.
Я відкриваю її вірші і занурююсь в те, що відбувається у моєму житті. Вона веде мене своєю поезією на край прірви моїх роздумів і спонукає думати... думати і жити.
Ми закінчили «Сповідь», треба було зробити декілька фото і мені випало залишитись з нею наодинці, зовсім поруч, і я тихо мовив: «Ми маємо ЖИТИ, якби боляче нам це не було...» Вона здивовано подивилася на мене і в її очах майнули відблиски дощу...
Моя маленька українська сестричка! Якщо коли-небудь мені випаде честь просто вітати її з сьогоднішнім днем, я обов’язково увімкну дощ, потім покличу сонечко, накрию килим свіжих польових трав і покличу щебет всіх птахів навколо, аби побачити в глибині очей ті відчуття, якими вона ТАК пише про Україну, так любить її.
Такі душі охороняють узявшись за руки, адже вони як ніхто відчувають сьогодення і саме вони своїми душами, своїм талантом формують прийдешнє. Їх треба обожнювати... І тільки тоді вони залишаються з нами...
Писав ці рядки і згадував поетесу, пророка, сучасницю, яку НАША глухота та байдужість зробили сильною і вольовою. Ми цінимо їх, як духовний стержень Нації, вже потім... А як важливо чути їх сьогодні і зараз! Вони живуть душею України... І «...ми маємо жити далі...»! Попри все...
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми поетеса Олександра Медвідь
