хочу сюда!
 

Инна

32 года, овен, познакомится с парнем в возрасте 25-35 лет

Заметки с меткой «отець сергій»

Хворе тіло отця Сергія не заважає йому молитися та вірувати

Схиієромонах Сергій замкнений, надскладний для розуміння. Його можливо лише почути – Олег Володарський

  

Молитва до преподобних і богоносних отців наших Іова і Феодосія Манявських

О преподобні і всеблаженні отці і вчителі наші Іове і Феодосію, земні ангели, ближні друзі Христові і угодники Божі, обителі вашої славо і окрасо, всієї Галицької землі і всієї православної Вітчизни нашої незборима стіно, наставники чистоти і цнотливості, невтомні подвижники, віри православної поборники, що збагатили і примножили преподобних старців землі Української, святої обителі Манявської непереможні охоронителі.

О всеблаженні і преподобні Іове і Феодосію, православної віри великі ревнителі, малого цього моління від убогих сердець наших не відкиньте, але будьте нам у вірі і покаянні наставниками. Отці святі, Іове і Феодосію, не забувайте нас, дітей своїх, і з соборами преподобних отців і мучеників до Владики Христа моліться за нас. Збережіть Церкву нашу святу Православну і нас, вірних дітей її, від ворогів видимих і невидимих, додайте нам, немічним, сили уподібнитися вам у цьому житті.

Вознесіть молитву, преподобні отці, і хворих зціліть, малодушних підтримайте, скорботних утіште і випросіть предстоятельством вашим Україні нашій мир, тишу і спокій, а обителі вашій Манявській благочестя і процвітання.

Молимо вас, пастирі наші, охороніть нас молитвами вашими і допоможіть нам дотримуватися заповідей Божих зі смиренням і терпінням, у лагідності та любові, у послуху та праці, приборкувати волю та похіть і утримуватися від усякого зла. Прославляємо і ублажаємо життя ваше не тільки словами, але й життям своїм намагаємося за допомогою Божою уподібнюватися подвигам вашим, щоб і нам після відходу зі світу цього з вами нерозлучно сподобитися праворуч Бога стати, бо Йому Єдиному належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь!

 

Схимонах Іов (Іоанн Княгиницький) народився в побожній православній родині в м. Тисмениці. Він вивчав Божий закон і світські «науки в Унівському монастирі, а згодом — у заснованій благочестивим князем Костянтином Острозькій академії, де швидко став учителем. Промислом Божим і повелінням князя Костянтина він із княжою милостинею прийшов на Святу гору Афон, де, побачивши аскетичне життя афонських старців, прийняв рішення стати ченцем. Повернувшись на короткий час додому та роздавши все своє майно убогим, Іов знову прийшов на Афон, де прийняв чернечий постриг з іменем Ієзекиїл.

Протягом дванадцяти років він здійснював чернечий подвиг на Святій Афонській горі, де Господь звів його з подвижником з України Іоанном Вишенським. Обидва вони відзначалися вченістю, ревністю в православній вірі й суворим аскетичним життям. Почувши про укладення Берестейської унії та про зраду православної віри багатьма єпископами на чолі з митрополитом Київським, преподобний запалився ревністю в утвердженні православ’я на рідних землях і за благословенням афонських старців, подібно до преподобного Антонія Печерського, повернувся зі Святої гори на Прикарпаття. Тут Іов обновив, згідно з афонським аскетичним статутом, життя в Унівському та Дерманському монастирях, в Угорниках, а потім оселився в пустинному місці біля Бетерсового потоку, де пізніше заклав Манявський Скит.

Преподобний Іов багато потрудився, здійснюючи подвиг пустельника. Господь зібрав біля нього інших благочестивих мужів, які мали його за свого старця і наставника. У благочесті й подвигах преподобний отець Іов разом із братією твердо тримався православної віри, зміцнював і наставляв правовірних у християнській вірі.

До преподобного Іова в 1608 р. прийшов ієродиякон Феодосій, якого отець відразу виокремив серед інших, бачачи в ньому велику ревність і смирення. З молодих років преподобний Феодосій намагався благодогодити Господу незлобливістю і доброчесним життям, виконанням заповідей Христових через відмову від мирської суєти й тимчасових насолод.

За благословенням Божим і допомогою христолюбців в усамітненому місці, подібного на острів, було збудовано монастир і до свята Воздвиження Чесного Хреста в 1612 р. було освячено монастирський храм. У всіх монастирських трудах і потребах ієродиякон Феодосій був невтомним помічником преподобного Іова, а коли той, бажаючи поклонитися преподобним і богоносним отцям Антонію і Феодосію та іншим Києво-Печерським преподобним, пішов на якийсь час у Київ, то залишив отця Феодосія ігуменом зі словами: «Будь пастирем і духівником нашим, тобі належить бути ігуменом, а я буду тобі допомагати, доки буду жити».

Будучи суворим подвижником, преподобний Феодосій мужньо перетерпів труднощі свого часу — гоніння на православних від єзуїтів, які не послабили його благочестя, а навпаки, піднесли його. Він мудро керував обителлю, збільшуючи число її братій та дбаючи про її належне облаштування. Під його керівництвом у скиту була побудована велика соборна Воздвиженська церква, а скит від Константинопольського патріарха Тимофія отримав ставропігію.

 

Наприкінці 1621 р. засновник Манявської обителі 70-літній Іов занедужав і після нетривалої хвороби 29 грудня 1621 р. переселився в небесні оселі. Був похований у при творі соборного храму.

Преподобний ігумен Феодосій продовжував благочестиво керувати життям братії, а в 1628 р. взяв участь у скликаному Першому соборі Київської митрополії після унії православним митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі Іовом Борецьким у Золотоверхому Михайлівському монастирі в Києві.

Преподобний Феодосій жив, як ангел Божий, серед братії, подаючи приклад благочестя. Чутки про його суворе і доброчесне життя поширилися по Карпатах, Галичині, Волині й Буковині, Молдавії та Румунії. Духовний авторитет і благочестиве життя ігумена Феодосія з братією викликали до них велику повагу з боку інших православних монастирів у воєводствах Руському, Белзькому та Подільському. Вони всі визнали над собою зверхність Скита Манявського, а преподобного Феодосія, за зразком Афону, нарекли своїм протом. Митрополит Київський, святитель Петро Могила писав про обитель Манявську так: «Якщо хочете побачити слуг Божих у людській подобі, то підіть у Карпати, де своїм служінням двісті ангелів у людській плоті присвятили життя Богу».

Облаштувавши так не тільки життя своєї обителі, а й багатьох монастирів Київської митрополії, преподобний Феодосій в 1629 р. із миром відійшов до Господа, а тіло його було покладене поруч із чесними останками його наставника преподобного Іова.

Схиієромонах Сергій замкнений. Надскладний для розуміння. Його можливо лише почути. Усвідомити. Отець Сергій родом з Донецької області. Та він вдячний Богу за те, що йому на долю випало служити Господу в Манявському монастирі.


Коли ми тільки планували зйомки цієї програми, мене одразу попередили, що цей монах прямо протистоїть нечистому.

Хворе тіло отця Сергія не заважає йому молитися та вірувати. Виснажлива, безжальна війна, в якій приречений на віру може тільки любити та вірувати.

«Проте багато залежить від нас. Всередину Нації проник вірус сатани, спасіння від якого – молитва та віра»

Неймовірно складний діалог. Ми сиділи біля усипальниці засновників Манявського монастиря. Монах, котрого треба почути душею. Тіло його балансує на межі життя та смерті. Мужність – це зізнаватися собі, що диявол, використовує слабкість наших тіл, аби понівечити душу, знищити дух. А голос Божий кличе нас жити та радіти кожному дню.

В тій бесіді я побачив молитву. Молитву у темряву. Молитву без початку та кінця. Віра – це не про традиції і канони. Вони лише приклад, котрий надихає нас. Віра – це смиренність та погляд в піднебесся. А він не завжди буває світлим. Віра сліпа. І чим більше ти заплющиш очі на мирське, тим більше Божого тобі відкриється. Це наджорстка аскеза. Це не випробування. Назавжди відректися від мирського – це вибір.

Мовчазна молитва. Священна. Вчитуючись в рядки псалмів та молитов, ми починаємо втрачати просторове усвідомлення. Перестаємо бути слабкою тілесною оболонкою, усвідомлюємо себе духом безсмертним. Відрікаючись від зла, недолугих емоцій, брехні. Ми поряд з Богом. І Він, як мудрий батько, милує, любить і дарує віру.

«Допоможи йому, Господи!», – благала моя християнська суть… а тиша храму і відлуння голосів підсвічувалися яскравим вогнем церковних свічок. Це мужність – жити в Господі. Зазирнути всередину себе і не злякатися свого такого недосконалого єства. Дієве каяття. Ми не тут. Не сьогодні і не вчора. Ми у вічності. В молитві, котра не боїться ані безодні, ані темряви. Кара за несвідомість – скорочення життєвих сил. Благодать Божа, високий дух, що живе в невпинному діалозі з Ним.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми отець Сергій

https://youtu.be/lSKR85aWMro

Олег ВОЛОДАРСЬКИЙ: «Сповідь V. З Сергієм Дмитрієвим»


Якщо твоя душа співає – зроби звук голосніше

Зйомка цього випуску пролетіла, як одна мить. Я намагався усвідомити й осягнути суть людини навпроти. Священика отця Сергія. Обережно, з величезною повагою і шануванням до його сану і вчинків.

Всі мої спроби виявити «друге дно» обернулися вкрай радісною для мене невдачею. У нього стійкі відносини з Господом. І, що найнеймовірніше, – з самого дитинства.

Тиха та чуйна обитель Свято-Михайлівського монастиря – серце Революції Гідності. Саме Українська Православна Церква підтримала українців в найважчі хвилини правління кремлівської маріонетки.

Церковні дзвони як батьківський голос Господа – добрий, але суворий.

Святе Писання не залишає сумнівів в тому, що земну нашу Вітчизну дає нам Бог: «Для того схиляю коліна свої перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа, від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі» (Еф. 3: 14-15).

Тому ми повинні любити свою Батьківщину – як Його дар. Людина часто не цінує навіть життєво важливе для нього, але, втративши це, болісно переживає втрату. Так і з Батьківщиною.

«Київ 988 рік. Після повернення з Херсонеса до рідного Києва разом з корсунськими і грецькими священиками, Володимир повелів спалювати язичницькі требища, рубати дерев’яних ідолів. Кияни плакали, бачачи як Перуна після наруги скинули в Дніпро. Далі було примусове звернення в православ’я всіх жителів Києва. Над людьми, зігнаними до берега Дніпра і ридаючими незалежно від віку, візантійські священики провели обряд хрещення та благословили всіх. Тих же, хто опирався, князь оголосив своїми особистими ворогами. Після хрещення киян цей обряд було проведено у всіх інших містах та селах. Це був важливий момент в історії Хрещення Русі, картинки передають нам всю урочистість».

Головне – очі... Зверніть увагу на глибокі очі цієї людини.

Присутність Бога у цієї людини сублімувалося в саме життя.

Своєю присутністю він не доводить, і не нав’язує це, але стикаючись з його енергетикою ти розумієш, що слова і вчинки строго слідують принципам... канонічним.

Він рівний .Він не дає себе захопити в емоції.

Я молитовна людина. Але мені, як і всім притаманні амбіції та емоції, нервування і гнів.

Сергію Дмитрієву (отцю Сергію) вдається керувати тим що відбувається навколо. Наповнювати простір поруч з собою світлом Господнім.

Війна відбувається не тільки на Сході, вона ведеться і за Вірування Нації, яка має віднайти свій шлях в особливій присязі Національній Релігії

Питання дуже наболіле і до неможливості заплутане.

Це ще одна гостра теза цього випуску.

Антропологія вірусу імперського тиску на етніку Нації.

Вивчення відсутності інформаційної безпеки країни.

Імунітет до всього чужого і далекого.

Контрастне нагадування про те, що наша Релігія, культура та традиційність є нашим порятунком.

Стіна Милосердя на фасаді Свято-Михайлівського монастиря.

Отець Сергій один з ініціаторів цієї ідеї.

Не на території, поважаючи свободу віросповідання тих, хто живе на українській землі.

Війна. Перші події в Криму.

Місце народження Мурманськ.

Один з перших священиків, хто визнав Українську Церкву.

Він дуже пишається своїм народом.

Але робить це неймовірно скромно. Із завзяттям. З дивовижною Вірою.

Дмитро Поворотний, капелан полку «Дніпро-1». Саме він без страху поїхав у лігво сепаратистів для того, щоб забрати звідти полеглих бійців своєї бригади, і сказав у вічі ворогам: «Ви за все будете відповідати!»

Дмитро для нього – приклад мужності.

Три найважливіші аспекти нашої Сповіді перед Нацією:

1) У всіх у нас є своя рідна Церква, котрій в цьому році виповнюється 1030 років. Серце її – Київ...

2) Нація – це одна велика, сильна і добра СІМ’Я. Чим ближче ми будемо один до одного, тим швидше зможемо відродити Батьківщину. Немає в цій країні чужих загиблих дітей, інвалідів, переселенців. Є вкрай болісні проблеми, які ми зобов'язані вирішувати спільно.

3) Світська влада дбає про матеріальні блага нації, а Церква про його культуру, виховання. Про ДУШУ. Тим страшнішим є гріх тих, хто нашу Душу намагається продати Московії.

Душу Великої України.

Військові і священики сьогодні – передова частина нашої Нації. Священне Воїнство...

Ми прощалися дуже тепло. Отець Сергій помітно хвилювався. Непрості запитання про те, як подолати війну, корупцію і сумніви. А потім я зрозумів причину його нервування. Це не від того, який вигляд мали в кадрі, а від невпевненості в тому, чи впорався він, чи відповів мені, собі і нації на питання, які мучать нас щодня...

Про одне мені захотілося закричати – чому РЕЛІКВІЯ моєї НАЦІЇ, Печерська Лавра досі перебуває в диявольських лапах кремлівської розвідувальної організації?

Псалми, Глава 93

1. Бог помсти Господь, Бог помсти з’явився,

2. піднесися, о Судде землі, бундючним заплату віддай!

3. Аж доки безбожні, о Господи, аж доки безбожні втішатися будуть?

4. Доки будуть верзти, говорити бундючно, доки будуть пишатись злочинці?

5. Вони тиснуть народ Твій, о Господи, а спадок Твій вони мучать…

6. Вдову та чужинця вбивають вони, і мордують сиріт

7. та й говорять: Не бачить Господь, і не завважить Бог Яковів…

8. Зрозумійте це ви, нерозумні в народі, а ви, убогі на розум, коли наберетеся глузду?

9. Хіба Той, що ухо щепив, чи Він не почує? Хіба Той, що око створив, чи Він не побачить?

10. Хіба Той, що карає народи, чи Він не скартає, Він, що навчає людину знання?

11. Господь знає всі людські думки, що марнота вони!

12. Блаженний той муж, що його Ти караєш, о Господи, і з Закону Свого навчаєш його,

13. щоб його заспокоїти від лиходення, аж поки не викопана буде яма безбожному,

14. бо Господь не опустить народу Свого, а спадку Свого не полишить,

15. бо до праведності суд повернеться, а за ним всі невинного серця!

16. Хто встане зо мною навпроти злостивих, хто встане зо мною навпроти злочинців?

17. Коли б не Господь мені в поміч, то душа моя трохи була б не лягла в царство смерті!..

18. Коли я кажу: Похитнулась нога моя, то, Господи, милість Твоя підпирає мене!

19. Коли мої думки болючі в нутрі моїм множаться, то розради Твої веселять мою душу!

20. Чи престол беззаконня з Тобою з’єднається, той, що гріх учиняє над право?

21. Збираються проти душі справедливого, і чисту кров винуватять.

22. І Господь став для мене твердинею, і мій Бог став за скелю притулку мого,

23. і Він їхню силу на них повернув, і злом їхнім їх нищить, їх нищить Господь Бог.


31.03.2018 Авторська програма Олега Володарського «Сповідь», гість програми Сергій Дмитрієв.