11:16 16 Январь Киев, Украина

Новий рік, який наступив, показав, що, навіть таке жахіття як 2020 не може бути вічним і колись закінчується. Те ж саме стосується і перебування Володимира Путіна на посаді президента Російської Федерації. Навіть, попри зміни до Конституції Росії, які дозволяють йому продовжувати бути на посту стільки, скільки він забажає. Але питання в тому, чого він бажає насправді?

Сам Путін, у своїх інтерв’ю натякав, що ламання російського народу через коліно, для успішного проведення референдуму щодо змін до Конституції РФ, було зроблено, щоб продемонструвати і оточенню і опонентам, що “Батя в силі…” (Так, колись висловлювалися соратники Януковича незадовго до його втечі в Ростов).

Путінський особистий досвід передачі влади Дмитру Медведєву у 2008-му році говорить про те, що за 1–3 роки до виборів наступника, люди з оточення президента починають “рискати” у пошуках вигідної стратегії, щоб у наступному розкладі сил опинитися ближче до тіла лідера. Це спричиняє хаос і дестабілізацію. Саме тому, за словами Путіна, “нехай працюють”, знаючи, що є усі підстави очікувати ще довге перебування Путіна на посаді президента.

Однак, дискусія про наступника Путіна все ж ведеться і стає все більш жорстокою і динамічною. Напередодні нового року російські медіа масово рознесли цитату Володимира Жириновського, на ахінею якого, зазвичай, не звертають великої уваги. В ході свого чергового ефіру на телеканалі “Россія 1” Жириновський запропонував свій список претендентів на російський “трон”. Серед інших було назване і прізвище директора Служби зовнішньої розвідки Росії Сергія Євгеновича Наришкіна.

Ху із містер Наришкін?

Сергій Євгенович Наришкін народився у Ленінграді у 1954 році. На два роки пізніше Путіна. Вони навіть народилися в один місяць — у жовтні. Батьки Сергія — Євген Михайлович та Зоя Миколаївна — жили на Фонтанці. Маленький Сергійко ходив спочатку у школу на вулиці Моховій, а потім у 190-у школу з художньо-естетичним спрямуванням, яка знаходилась зовсім поруч з будинком, де жила сім’я. Сергійко захоплено займався спортом. Трохи грав на гітарі. Отримав золоту медаль…

В 1973 році вступив до Ленінградського механічного інституту, щоб стати інженером-радіомеханіком, де його і помітили серйозні чоловіки в цивільному одязі з Ленінградського управління КДБ СРСР. Окрім усього іншого, Наришкін очолював комсомольську організацію інституту, а отже, імовірно, трохи “постукував” на інших студентів своїм кураторам.

В інституті він познайомився з Тетяною Якубчик, дівчиною з Білорусі, яка вчилася з ним в одній групі. По закінченню інституту вони одружилися, а пізніше народили двох дітей Андрія і Вероніку, та мають двох онук.

Ленінградський механічний інститут, відомий більше як “Воєнмєх”, або, нині, Балтійський державний технічний університет “Воєнмєх”, займався, серед іншого, ракетно-космічною технікою. Саме тому, не дивно, що до його студентів у КДБ була стійка і прискіплива увага.

Наришкін характеризувався позитивно, тому після випуску з інституту у 1978 році був запрошений на навчання до дворічного факультету 101-ї школи Першого головного управління КДБ, або “Краснознамьонного інституту імені Андропова” (славнозвісне “КАІ”, а нині — Академія зовнішньої розвідки РФ). Щоб потрапити туди після “вишу” потрібно було мати, або сильну “волохату руку”, або бути трошки геніальним. Ми не виключаємо обидва варіанти у випадку Наришкіна.

Про людей, які викладали у цьому закладі, ходили легенди як про напівбогів. З усього СРСР (в т.ч. з України) були зібрані максимально можливі вершки суспільства зі знання мов, людської психології, оперативного мистецтва і так далі. Поза будь-яким сумнівом — це був один з найкращих навчальних закладів Радянського Союзу, що готував еліту еліт. Свідчення російських медіа про те, що Путін і Наришкін навчалися разом є неправдивими. Оскільки Путін був відправлений на навчання до КАІ аж у 1984 році, попрацювавши перед тим у територіальному підрозділі в Ленінграді.

Під час навчання, кожний слухач отримував свій псевдоним. Слухачі “КАІ” не розкривали своїх реальних особистостей ні перед однокашниками, ні перед викладачами з метою уникнення витоків інформації. Наришкін мав псевдо “Наумов”, а Путін, що навчався на кілька років пізніше — “Платов”. Вікіпедія каже, що окрім “КАІ” Наришкін ще встиг повчитися у “французькій” групі 8-го факультету Вищої школи КДБ у Ленінграді.

Скоріше за все, саме в період навчання та практики (яка могла проходити в Ленінградському управлінні КДБ) Наришкін міг познайомитися з Володимиром Путіним, який, на той час, вже працював опером контррозвідки цього управління. Однак, можливо, що їх знайомство відбулося тільки під час роботи у мерії Санкт-Петербургу.

Після підготовки в КАІ, Наришкіна направили спочатку на один-два роки освоїтися в новому статусі шпигуна під прикриттям помічника проректора по іноземним зв’язкам Ленінградського політеху. А потім вже надали дипломатичне прикриття у апараті економічного радника посольства СРСР в Бельгії. На службі в ПГУ КДБ за кордоном він і провів, практично, весь період горбачовської “Перебудови”, доки Радянський Союз не розвалився.

Після повернення до Ленінграду, який вже називався Санкт-Петербургом, Наришкін потрапив до мерії Анатолія Собчака, де працював і Путін. Не виключено, що органи КДБ, які проходили перетрубацію, таким чином, прилаштовували своїх співробітників “під дах” цивільних органів влади.

Тобто, залишаючись на оперативних посадах в ПГУ КДБ, Путін та Наришкін отримали можливість працювати “під прикриттям” спеціалістів з питань зовнішніх зв’язків та економічного розвитку мерії Санкт-Петербургу. Наришкін формально підпорядковувався Олексію Кудріну, якому зараз часто пророкують посаду прем’єр-міністра, через те, що він, нібито, “зможе домовитися з Заходом”.

З того часу Наришкін та Путін — нерозлучні. Коли у 1995 році почалася масова кампанія по дискредитації Собчака, Наришкін встиг попрацювати керівником відділу зовнішніх інвестицій у “Промислово-будівельному банку Санкт-Петербургу” (“Промстройбанк”). “Промстройбанк” інтенсивно використовувався Тамбовською ОПГ, якою керував партнер Путіна — Володимир Кумарін (Барсуков), для своїх комерційних оборудок та відмивання доходів від злочинної діяльності.

У другій половині 90-х Наришкін продовжує працювати в мерії Санкт-Петербургу на різних посадах, пов’язаних з економікою, зовнішніми зв’язками та інвестиціями. Паралельно він є членом ради директорів компанії “Філіп Моріс Іжора”. Цю посаду йому, ймовірно, подарували, в обмін на прикриття бізнесу від наїздів з боку влади та налагодження взаємодії з мерією.

У лютому 2004 року Наришкіна призначають заступником начальника економічного управління Адміністрації Президента РФ. Вже через місяць роботи він переходить на позицію заступника керівника апарату Уряду Російської Федерації. А його безпосереднім керівником і очільником апарату в тому ж березні 2004-го призначили колишнього офіцера ГРУ МО РФ Дмитра Миколайовича Козака, який зараз є заступником АП РФ та контрагентом Андрія Єрмака у перемовинах з Кремлем щодо Донбасу. За словами окремих експертів та російських телеграм-каналів, між Козаком і Наришкіним і досі є дуже тісний зв’язок, зокрема в питаннях, що стосуються Білорусі, України та Молдови.

У вересні 2004-го Наришкіна підвищують до керівника апарату уряду (замість Козака) і роблять міністром. У 2007 році він вже стає віце-прем’єром зі збереженням посади керівника апарату. Це означає, що, фактично, уся документація про рішення російського уряду протягом декількох років проходить через нього. Для колишнього розвідника та вірного посіпаки Путіна — дуже зручно, чи не так?

На той період, коли Путін та Медведєв взаємно “махнулися” місцями, і Медведєв став президентом, а Путін — прем’єр-міністром, Сергія Наришкіна було призначено “смотрящім” за президентом. З 2008-го по 2011 він є незмінним керівником АП РФ при Медведєві.

За декілька місяців до закінчення президентської каденції Медведєва, у 2011-му Наришкін покидає пост у АП РФ та обирається депутатом Державної Думи і тут же стає спікером. У 2016-му році він знову успішно балотується до Державної Думи по одному з одномандатних округів Ленінградської області. Але одразу після обрання Путін призначає його головою Служби зовнішньої розвідки РФ. Цю посаду він обіймає і досі.

Окрім політичної кар’єри, Наришкін, за студентською комсомольською звичкою, має ще “суспільне навантаження”. Він є головою “Російської історичної спільноти”, головою ради фонду “Історія Отєчества”, очолює опікунську раду кіностудії “Ленфільм”. Іноді Наришкін ще й співав на корпоративах та весіллях. Зокрема, на весіллі депутатів Державної Думи Дениса Вороненкова та Марії Максакової, з якими підтримував тісні і дружні стосунки. Пізніше подружжя втекло у Київ, де Дениса Вороненкова було вбито 23 березня 2017 року.

Нещодавно, у своєму інтерв’ю для російського телеканала “Звезда” Наришкін розповів, що зустрічався зі зрадою у своєму житті, однак відмічав про те, що зрадники вже горять у пеклі.

Спадкоємець №3

Сергій Наришкін не тільки впродовж усієї своєї кар’єри тягнеться хвостиком за Володимиром Путіним. У 2007-му році, коли Путін оголосив кастинг на свого спадкоємця, окремі інформаційні джерела вносили Наришкіна до ТОП-3 претендентів на рівні з Сергієм Івановим та Дмитром Медведєвим.

Тоді медіа дуже жваво обговорювали процеси політичного посилення Наришкіна. Йому очевидно дали можливість проявити себе через певні конкретні проекти та інформаційні приводи, які він мав відпрацювати. Пізніше це повторилося і у 2020-му.

У 2007-му, перед початком президентської кампанії, його активно презентували інвесторам на масових міжнародних заходах, широко висвітлювали те, як Наришкін доповідав Путіну про результати своєї роботи. А чесноти Наришкіна публічно обговорювали відомі люди. Навіть помічник Путіна Юрій Шувалов прозоро натякнув, що Наришкін може увійти у путінський шорт-лист кастингу президента РФ. Для просування Наришкіна навіть запустили байку про його дворянське походження.

Однак, Путін обрав своїм спадкоємцем Медведєва. А Наришкіна поставив контролювати його діяльність на посаду голови Адміністрації Президента.

Одночасно з медіа-хвилею просування Наришкіна на посаду президента, з’явилися і критичні коментарі та зустрічний медіа-негатив від тих, хто був проти його обрання спадкоємцем. Так, з’явилися публікації щодо його тісних зв’язків з Фрадковим, або й зовсім щодо сміховинності балотування Наришкіна у президенти.

Вже тоді, у 2007 році, війна за спадок Путіна велася не на життя, а на смерть. У 2020-му році ця практика “боротьби за престол” тільки поглибилася. Але, тактика і прийоми просування публічної особи у потенційний склад претендентів на роль спадкоємця Путіна, не змінилися.

Головний розвідник Росії

Напередодні переобрання Сергія Наришкіна до ДержДуми Росії у 2016-му році, у російських медіа розповсюдили інформацію про те, що, нібито, його дисертація на тему “Іноземні інвестиції та розвиток економіки Росії” на 40% складалася з плагіату. Тоді Наришкін просто проігнорував це звинувачення.

Скандал не завадив йому бути призначеним на посаду директора Служби зовнішньої розвідки РФ (СВР). Наришкін одразу ж включився у діяльність по здійсненню агресивної розвідувальної діяльності та активних заходів проти України. Звісно, він сам це пояснює бажанням протистояти шкідливому впливу спецслужб США.

Перші два роки роботи на посаді керівника СВР Наришкін з’являвся у медіа виключно для того, щоб якось відгавкуватися за провали своїх співробітників у країнах перебування, звідки їх висилали за речі несумісні з дипломатичною діяльністю. Сам Наришкін перебував під персональними санкціями США та ЄС за анексію Криму.

Однак, у 2018 році керівник ЦРУ Майк Помпео особисто запросив Сергія Наришкіна та голову ФСБ РФ Олександра Бортнікова приїхати на зустріч до Вашингтона, для чого їм зробили одноразові візи, не випускаючи на території США нікуди, крім автомобіля та офісу, до якого вони доїхали тим автомобілем.

Офіційною версією візиту був обмін інформацією про терористичні загрози. Однак, злі язики брешуть, що після цієї зустрічі ФБР поволі згорнуло розслідування щодо ймовірного отруєння російського опозиціонера Володимира Кара-Мурзи та відмовилося ділитися інформацією про свої знахідки в ході цього розслідування.

Не виключено, що це відбулося в обмін на якісь домовленості, досягнуті під час зустрічі. В подальшому, у своїх наступних інтерв’ю Наришкін досить тепло відгукувався про свого колегу Майка Помпео. За його словами, співпраця з новою керівницею ЦРУ Джиною Хаспел склалася не настільки райдужно.

Тим не менше, неофіційний візит, скоріше за все, відбувся дуже добре та викликав політичне посилення Наришкіна в орбіті Путіна, яке розлютило тих, хто відвойовує своє місце під кремлівським троном. Про це може, зокрема, свідчити інформаційна атака на сім’ю Наришкіна, пов’язана зі звинуваченнями у спробах отримати угорські паспорти. Джерелом компромату стали журналісти російської “Нової газети” та угорського центру журналістських розслідувань Direkt36.

2019-й рік також розпочався для Наришкіна зі скандалу. Журналіст російського видання “Комерсант” Іван Сафронов, разом зі своїми колегами, написав статтю про те, що, за даними його джерел, керівниця Ради Федерації Росії Валентина Матвієнко буде невдовзі зміщена зі своєї посади.

Стаття була написана у компліментарному до Наришкіна стилі. І, хоча прямо це і не говорилося, стаття доносила наратив про те, що Наришкін замінить на посаді спікерку Ради Федерації.

Доказів про те, що до появи цієї публікації мав відношення Сергій Наришкін, у відкритих джерелах немає. Однак, внаслідок публікації, Матвієнко — мастодонт російської політики — неймовірно образилася і влаштувала усім причетним, включно з Наришкіним, “вирвані роки”.

Внаслідок скандалу, журналіст Іван Сафронов змушений був звільнитися з “Комерсанту”. Очевидно, що для Матвієнко така публікація була аналогічна публічному ляпасу і вона особисто вимагала у власника видання Алішера Усманова, щоб той звільнив винних. Тоді у скандалі взяв участь і один з провідних російських журналістів, а нині, медіа-рупор Дмитра Козака — Олексій Венедіктов. У дні скандалу він закликав “придивитися до Наришкіна”.

Продовження:

https://myc.news/rassledovaniya_/prezident_ros_sergj_narishkn_abo_ditya_vjni_rosjskih_specsluzhb?fbclid=IwAR0i2N_9-nHX4lV7HNQpwDy9PuCwgYRgSt1OWxchWDH6rSBhKv-CswJGiLA