==АКТУАЛЬНО ! ПОДНИМАЕМ ДОСЬЕ==

Игорь Гиленко. Досье. Биография. Компромат. Экс-глава банка НАДРА. Украл с подачи Семена Могилевича миллиард и скрывается в России

Игорь Гиленко

Сбежавшего в Америку бывшего украинского премьера Павла Лазаренко обвиняли в хищении 280 миллионов долларов. Сбежавший в Россию бывший глава правления банка «Надра» Игорь Гиленко причастен к разворовыванию целого миллиарда, однако он не получил такой мировой известности. Более того, после нескольких не слишком настойчивых просьб о его выдаче, украинская Фемида совершенно забыла про Гиленко, словно его никогда и не было – а затем его перестали вспоминать и украинские СМИ. Слишком уж много влиятельных людей (включая нынешнего президента Украины) никак не заинтересованы в том, чтобы Гиленко вернулся в Киев и начал давать показания.

Привет от Севы Могилевича!

Гиленко очень интересный персонаж новейшей украинской истории: он внезапно появился ниоткуда, потом точно также исчез в никуда. Точнее, он прибыл из России, куда затем и сбежал, затерявшись без следа. Всё, что известно об Игоре Гиленко – это 12 лет его жизни в Украине. Но то, что было до и после, остается покрытым мраком неизвестности. И это добавляет еще больше интриги к вопросу «who is mister Gilenko?».

Гиленко Игорь Владимирович родился 2 января 1966 года в Москве. Сразу после школы поступил в Московский электротехнический институт связи (ныне - технический университет связи и информатики, МТИСИ), закончив его в 1988 году с дипломом инженера-радиотехника, и там же остался на аспирантуре. В то время «перестроечный» СССР уже охватила эйфория коммерции, а потому Гиленко сразу устроился в некий «научно-технический центр» (то ли кооператив, то ли СП), открытый при участии райкома комсомола. Очень быстро вся их «наука» свелась к закупкам за границей компьютеров, телевизионного оборудования и средств связи – которые они с хорошим наваром «толкали» в Москве и других городах. В ходе чего, по данным Skelet.Info, произошло знакомство молодого коммерсанта Игоря Гиленко с московскими группировками «солнцевских» и «люберецких», а также с коммерческими фирмами, создававшимися руководителями КГБ, МВД и ГРУ.

Что между ними могло быть общего? Такие люди, как Семен Могилевич – криминальный бизнесмен, чьи связи простирались от нью-йоркских ресторанов «русской мафии» до российских нефтяных компаний, созданных родственниками работников МИДа и генералов КГБ. Такие люди подняли отечественные ОПГ с уровня базарного рэкета до вершин международных корпораций, заодно оказывая важные посреднические услуги и «бизнесменам в погонах». И они же являлись связующим звеном в совместном бизнесе криминальных группировок, силовиков и чиновников. Но Могилевич выделялся на их фоне широтой размаха: у него были дела и в России, и в Америке, и в Европе, и в родной Украине (он родился в Киеве, учился во Львове). Дела и связанные с ними люди, которые до сих пор занимают высокое положение в украинской иерархии.

Одним из таких дел был московский банк «Дельта», открытый бизнесменом Игорем Линшицем и контролируемый Могилевичем. Тут сразу стоит заметить о некоторых методах такого контроля Семена Юдковича, который всегда избегал прямого официального владения той или иной фирмой. Возможно, опасаясь, что всё это будет у него конфисковано, а возможно, считая акции предприятий не слишком надежными ценными бумагами. У Могилевича были собственные ценные бумаги: долговые обязательства работающих на него людей. В их биографиях нередко можно встретить одну странность: однажды они оказывались должными Могилевичу весьма круглые суммы, которые потом отдавали «живыми деньгами», продавая свои пакеты акций или осуществляя аферы типа той, что сотрясла банк «Надра» в 2008-2009 г.г.. Впрочем, подробности этой весьма интересной схемы никто публично не раскрывал.

Итак, в 1992 году появился банк «Дельта», который был финансовым центром российско-американского предприятия «САП» (торговля нефтепродуктами), а в 1993-и предприятие и банк переименовали в «Нефтяной». И вот как раз в банке «Нефтяной» начал свою карьеру Игорь Гиленко, замеченный Семеном Могилевичем и принятый им в свою «семью».  Начал под руководством Ильи Сегала, который вместе со своим братом-близнецом Вадимом были «выписаны» Могилевичем из Нью-Йорка. На Гиленко у него тоже были большие планы, и тот в 1994-95 г.г. усердно осваивал банковскую науку в Центре подготовки менеджеров при Российской экономической академии им. Плеханова. Планы эти были связаны с украинским банком «Надра».

Бандитский банк

Если банк был создан главарями ОПГ и долгие годы контролировался бандитами, то иначе его, наверное, и не назовешь. Но у банка «Надра» была еще одна особенность: его владельцами всегда были люди Могилевича – если учитывать, что олигарха Дмитрия Фирташа тоже называли его «выкормышем». И тогда получается, что в течение всей истории «Надра» его передавали друг другу, как эстафету, подставные зицпредседатели Могилевича. Занятная схема!

Историю же банка можно условно разделить на несколько этапов. Первый – это создание в 1993 году АКБ «Надра», чьим учредителем стало ЗАО «Киев-Донбасс». Которое, в свою очередь, было общим детищем подконтрольного Могилевичу ОПГ Олега Асмакова (чьими участниками были братья Константиновские), теневых угольных схем Виктора Тополова и Михаила Гриншпона, связанного с донецкой ОПГ Ахатя Брагина.

Второй этап истории «Надра» начался в 1997 году, когда из него ушел «Киев-Донбасс» и Олег Асмаков, а их доля перешла к прибывшим в Киев братья Сегалям. Вместе с ними приехал и Игорь Гиленко, сразу же назначенный директором и председателем правления банка. А вот председателем наблюдательного совета банка стал Константин Масик – бывший первый секретарь Киевского горкома КПУ, бывший запредседателя Совмина УССР и вице-премьер в правительствах Масола и Фокина. Его участие в управлении АКБ «Надра» откровенно удивляло и явно свидетельствовало о смычке бизнеса криминальных «авторитетов» с бизнесом бывших советских бонз.

Константин Масик

Этот период истории «Надра-банк», когда банком уже руководил Игорь Гиленко, был отмечен первыми громкими скандалами. В конце 90-х по итогам проверок налоговых служб банк «Надра» оказался должен государству более 800 миллионов гривен. Открыли уголовное дело, начали искать крайнего – им назначили кассира Макеевского филиала. Вторым скандалом стал откровенный «развод на бабки» харьковского олигарха Александра Ярославского. В конце 2002 года между ним и людьми Могилевича был заключен несколько странный, на первый взгляд, договор: Ярославский покупал 26% акций банка «Надра», с условием, что через 2 года банк выкупит их обратно с накруткой 40%. Судя по всему, тогда «Надра» (точнее, его владельцы) остро нуждался в деньгах, и был вынужден взять их в долг у Ярославского по такой вот схеме. Причем, не собираясь их отдавать. Уже через год руководство банка запустило процесс дополнительной эмиссии акций, увеличивший уставной капитал с 54 до 80 миллионов (и размывшей пакет Ярославского до 18%), у банка появились новые совладельцы, и он начал обрастать оффшорными схемами. Так начался третий этап истории «Надра».

В 2003-м году 11 физических и юридических лиц учредили оффшорную (виргинскую) фирму «Universal Advisory Capital Limited». Среди них были: братья Вадим и Илья Сегалы, Игорь Гиленко и бизнесмен Вадим Пятов. Как в этой компании «верных могилевичевцев» оказался аграрный олигарх Вадим Пятов (владелец украино-американского СП «Агроком-Украина»), неизвестно – ведь Пятов крайне непубличный человек, о котором известно намного меньше, чем даже о Гиленко (по данным Skelet.Info, именно Пятов и стал реальным руководителем банка, решающим все «вопросы», а Гиленко была отведена роль простого «финансового гения», не принимающего никаких решений, но предлагавшего свои «схемы»). До конца невыясненной осталась даже роль «Universal Advisory Capital»: по одной версии, она стала конечным держателем акций банка «Надра», по другой была центром схемы, по которой из банка выводилась прибыль и отмытые деньги. Любопытно, что в данных учредителей этой компании (она ликвидирована в 2010 году) у Игоря Гиленко там австралийский адрес: 71 Roslyn Street Brighton Vic 3186 Australia.

Схема совладельцев «Universal Advisory Capital Limited»

В 2004-м году Ярославский попытался вернуть свои деньги, организовав против «Надра» массовую компанию – начиная с исков признать недействительной дополнительный выпуск акций до требований ликвидации банка. Однако он так ничего и не добился, в итоге продав свой пакет олигархам из Группы «Континиум» (Дыминский, Лагур, Ивахив, Еремеев). А выпуск новых акций продолжился: на конец 2006 года уставной капитал банка составил 362 миллиона, то есть вырос за 4 года почти в 5 раз. И если данный процесс «кидал» акционеров типа Ярославского, то костяк совладельцев «Надр» удерживал и наращивал свои доли акций, распределяя между собою новые.

Так, в августе 2004 года совладельцами банка были: фирма Ярославского ЗАО «Украинская металлургическая компания» (18,2%), ООО «Спектрум Медиамарт Юкрейн ЛТД» (17,53%), СП ООО «Агроком-Украина» (15%), предприятие со 100% иностранным капиталом ООО «Прогресс» (13,65%), российское ООО «Консул-Н» (9,63%), ООО «Раст» (7,78%), ООО «Старт-К» (7,75%), ООО «Гранд +» (6,81%).

На осень 2005 года акционерами банка являлись: ООО «Спектрум Медиамарт Юкрейн Лтд» (20,697%), ООО «Прогресс» (20,161%), СП ООО «Агроком-Украина» (17,715%), ООО «Консул-Н» (9,5123%), ООО «Раст» (9,964%), ООО «Старт-К» (9,851%), ООО «Глория» (9,761%).

К лету 2006 состав акционеров «Надр» выглядел так: «Спектрум Медиамарт Юкрейн Лтд» (6,9%), «Агроком-Украина» (24,9%), «Прогресс» (24,5%), «Старт-К» (9,9%), «Раст» (9,9%), «Консул-Н» (9,9%), ООО «Банергил-проект» (9,9%).

ПРОДОЛЖЕНИЕ

Державна служба геології та надр України протягом останніх років була найскандальнішою установою.

Пояснення цьому на поверхні. За цю установу систематично борються представники різних кланів, а отримавши цей куш як винагороду займаються особисто питаннями власного збагачення та набуття впливовості.

Для того, щоб усунути правлячу гвардію конкуренти зливають в ЗМІ тони компромату, не завжди достовірного, та відкривають один на одного карні справи, не завжди обґрунтовані, але на війні засобів не обирають.

Отримавши омріяний трофей, ситуація повторюється з точністю до навпаки, оскільки ті, хто пішов, мріють повернутися, а ті, хто прийшов – всидіти.

Поле для такої діяльності є досить сприятливим, оскільки насправді державницьку позицію займали там лічені особи, й ті вже звільнені зі шлейфом замовного негативу.

Головна мета Держгеонадр – геологічна розвідка, тобто дослідження надр України для забезпечення потреб економіки та розвитку мінерально-сировинної бази країни помножена на нуль. Служба вже давно цю функцію не виконує, хоча гроші з бюджету отримувала регулярно.

Служба давно не орган державної влади, а такий собі «ларьок» з продажу спеціальних дозволів на користування надрами. Питання законності там вже нікого не цікавить. Для цього протягом останніх трьох років там вщент розвалювалась юридична служба.

До цього процесу підключаються нечисті на руку лобісти та зацікавлені особи, які маніпулюючи законодавством та суспільною думкою, вижили з цією служби залишок державницької позиції та здорового глузду.

Керівниками служби протягом останніх 4 років були явні лобісти або морально слабкі персонажі, які не мали жодного впливу та не були здатні відстояти власну позицію. Нездатність керівника протистояти будь-якому щонайменшому зовнішньому впливу мала наслідком бардак та моральну деформацію в колективі, оскільки будь-яка негативна ситуація зливалась на підлеглих (зазвичай «жертву» обирали не об’єктивно, а за ознакою, чи заважає комусь, чи ні), а ті в свою чергу – один на одного. Виграв завжди «свій».

Акцент з прийняття рішень державою перемістився в русло бандитського «рєшалова» та тіньового впливу.

Рішення приймались далеко за межами служби, а кадрова ситуація була доведена до абсурду.

Насправді установа є однією з найважливіших та ключових для забезпечення потреб економіки та енергетичної безпеки країни. Проте про державницьку позицію та державний підхід в ній вже забули давно. Для того, аби розвалити цей ласий шматок, звідти було вижито залишки здорового глузду.

Служба пронизана наскрізь кримінальними провадженнями та корупцією.

25.09.2019 Уряд оголосив конкурс на посаду Голови Державної служби геології та надр України. Проте насправді оголошений конкурс був фіктивним, оскільки його переможець був відомий завчасно.

Фейсбучний друг Олексія Гончарука Роман Опімах, обраний переможцем конкурсного відбору на посаду Голови Держгеонадр, є людиною та представником олігархату. До складу Асоціації газовидобувних компаній, де він обіймав посаду виконавчого директора, якщо уважно дослідити сайт цієї компанії, входять ряд нафтогазовидобувних компаній, які належать Віктору Пінчуку, Миколі Злочевському, Павлу Фуксу, Вадиму Новинському та іншим.

Лобіювання інтересів цих компаній було пріоритетом його діяльності, оскільки за рахунок саме їхніх відрахувань він отримував заробітну плату.

Іще до оголошення конкурсу в Держгеонадрах вже між олігархами були розподілені посади та сфери впливу, а сам конкурсний відбір з кулуарними домовленостями більше нагадував гру «наперстки» з базару Троєщина.

Однією з «команд», яка зайшла разом з Романом Опімахом і які впевнено медійно лобіювали його інтереси перед конкурсним відбором, є команда екс-голови Держгеонадр Олега Кирилюка.

У 2017 році на місце Голови відомства розглядалось дві кандидатури – креатура Володимира Гройсмана Олег Кирилюк та керівник юридичного департаменту Крістіна Браіловська, до якої більше схилялась Банкова і яка мала більші професійні шанси пройти конкурсний відбір.

Але конкурс не відбувся, а на Олега Кирилюка було покладено виконання обов’язків голови відомства.

Його захід на посаду супроводжував гучний скандал.  Двері в Держгеонадра блокувала «громадськість», тому заходити в приміщення з розпорядженням Уряду про призначення йому довелось через чорний хід. Далі «громадськість» відірвала лиштву з дверей в приймальню і намагалась звинуватити його в «зломі приміщення». Ставало дедалі зрозумілим, що легкої роботи не буде і в тих стінах «диявол оселився». Увесь цей час він знаходився в кабінеті юриста Крістіни Браіловської, який «громадськість» періодично намагалась зламати, і якби не ця обставина він завершив би свою кар’єру, скоріш за все, в той самий день в люстраційному «сміттєвому баку».

Як повідомляє джерело, керівник юридичного департаменту Крістіна Браіловська зупиняла на своєму рівні безліч абсурдних ідей та багато дурниць, по суті відбиваючи Олега Кирилюка від підписання незаконних документів, та активно просувала реформаторські ідеї та проекти, проте зі своїм системним поглядом та завжди обґрунтованою юридичною думкою в загальну картину посіяного бардаку не дуже вписувалась.

Тому після того, як вона пройшла Олегу Кирилюку випробувальний термін і розробила проект постанови по електронним торгам було прийнято рішення її усунути.

Насправді це було початком кінця команди Кирилюка, оскільки впоратись без Браіловської із валом юридичного та медійного негативу він не міг.

До речі, Браіловську називали одним із основних конкурентів Романа Опімаха на конкурсному відборі на посаду Голови Держгеонадр. За наявною інформацією, вона мала набагато більше шансів, ніж Роман Опімах, очолити служби. Для того, аби забезпечити Роману Опімаху «перемогу»,  довелось зупинити проведення конкурсу на два тижні, вчинити на чиновницю медійну атаку недостовірного змісту про нібито програш нею судових справ, що виявилось фейком, і навіть вночі напередодні останнього етапу конкурсного відбору змінити склад конкурсної комісії. Білет, який власноручно витягнув переможець конкурсу, якимось дивним чином,  повністю дублював його ж презентацію, розміщену на веб-сайті Асоціації, де він працював раніше.

Також замовні проплачені ЗМІ називали чиновницю «людиною олігархату». Хоча врешті-решт «людиною олігархату» був сам Роман Опімах.

Як повідомляє джерело, медійна атака була організована Романом Опімахом за допомогою групи Олега Кирилюка. Ця  група впливу отримала в Держгеонадрах кадрову квоту в обмін на підтримку Романа Опімаха на конкурсному відборі та штучну дискредитацію конкурентів – заступник директора Юридичного департаменту Наталія Сігарьова, керівник кадрової служби Ніна Цимбал, керівник фінансового департаменту Ірина Мельниченко, головний спеціаліст по боротьбі з корупцією Геннадій Дегтярьов, керівник канцелярії Лариса Куликівська.

До речі, директор Юридичного департаменту Сергій Губа був призначений на посаду за тією ж домовленістю Романа Опімаха та «смотрящого» Олега Кирилюка Олега Попова, оскільки ця кадрова квота належала саме йому і на неї планувалось призначити його людину Наталію Сігарьову. Протекцію перед Олегом Поповим йому склав його колишній керівник – екс-директор Юридичного департаменту Мінприроди, а нині – державний секретар Міністерства інфраструктури Володимир Бучко.

Сергій Губа (чиновник середньої ланки), який півроку очолює юридичну службу Держгеонадр, за цей час встиг практично добудувати маєток у Нових Петрівцях.

Кар’єрне зростання Сергія Губи пов’язане з командою Едурада Ставицького, оскільки саме за часів його керівництва його справи пішли в гору. В той же час саме із ним пов’язують одну з найбільших юридичних помилок, через яку Едуард Ставицький перебуває під тривалим кримінальним провадженням. Зокрема, в постанові 615, яка регламентує порядок видачі спеціальних дозволів на користування надрами, Сергій Губа, будучи автором змін до неї, плутаючи юридичну термінологію, зазначив НАК «Надра України» (суб’єкт господарювання, де 100 відсотків корисних копалин належить Державі) є державним підприємством. Ця норма стосувалась права компанії та її афілійованих осіб отримувати спеціальні дозволи на користування надрами у позаконкурсному порядку. В результаті велика кількість спеціальних дозволи на користування надрами, виданих НАК «Надра України» та її афілійованим компаніям, опинилась під судовими тяжбами, а Держава втратила над ними контроль.

Не дуже заздрісна доля також спіткала надрокористувачів, які отримували спеціальних дозволи на користування надрами в результаті проведеної апробації запасів корисних копалин.

Сергій Губа не зміг пояснити в судах суть процесу, внаслідок чого утворив негативну судову практику в цьому напрямку та справжній юридичний колапс шляхом винесення ряду рішень судів з протилежним змістом.

Процедура сама по собі була сумнівною, через що виключена з постанови, проте безграмотна претензійно-позовна робота служби не сприяє залученню інвестицій.

Друга група впливу – безпосередньо команда Романа Опімаха. В галузі команда отримала назву «команда-кладовище».

Роман Опімах не має жодного системного бачення, яким чином вивести галузь з прірви та свою діяльність спрямував виключно на безсистемний хаотичний продаж державного майна без врахування потреб галузі та банкрутство усіх підвідомчих державних інституцій.

Він оголосив масштабну приватизацію та на черговому аферизмі намагається вибити собі індульгенцію порулити Держгеонадрами ще пару місяців.

«Ми зі служби утворимо сервіс». Звучить начебто нічого. Що ж криється за цим насправді?

Роман Опімах, знищуючи на швидкості 1000 км/год економіку України, скрізь прикривається європейським досвідом та  європейським законодавством.

Смію завірити, що команда експертів європейського спрямування, спостерігаючи за кожним його неадекватним кроком, з впевненістю заявляє про те, що в Європі немає ані такої практики, ані такого законодавства.

Так, до проекту електронних торгів Романом Опімахом було включено безпрецеденту норму, відповідно до якої право користування надрами може бути «проданим з дисконтом 50 відсотків» вартість спеціального дозволу на користування надрами, або ціна такого користування може бути знижена за системою «голландських торгів» на (увага!) 90 відсотків.

Під час адаптації законодавства України до законодавства ЄС складається довідка, за якою можна чітко простежити, яким чином позиція прописана в директиві/регламенті ЄС, та яким чином положення пропонується запровадити в нашому українському законодавстві. Не дивина, що на сайті Держгеонадр такі документи відсутні. Цей дисконт очевидно є неможливим, оскільки вартість користування надрами обраховується за відповідною методикою, а самі надра належать Українському народу і надаються виключно у користування.

Цікаво запитати в Романа Опімаха, в якій країні світу дії такий схематоз, якщо його елементарно можна провернути, поставивши захмарну ціну та зірвавши торги.

Результат ми всі бачимо. Наприклад, як стало відомо з джерел ЗМІ (https://www.unian.net/economics/energetics/glava-gosgeonedr-opimah-prodal-strategicheskoe-mestorozhdenie-gaza-po-cene-poderzhannogo-avto-smi-novosti-segodnya-11166479.html), нещодавно з безпрецедентною знижкою в 90 відсотків від початкової вартості за 630 тис. грн., компанії «КЗР Петролеум» було продано спеціальний дозвіл на розробку Приазовського газового родовища в Запорізькій області з розвіданими запасами газу в об’ємі вище 2,2 млрд. кубометрів. Договір купівлі-продажу цього спеціального дозволу зі строком дії 20 років Роман Опімах власноручно підписав 7 вересня.

Аналогічним чином 05.03.2021 було продано на торгах право користування родовищем лабрадориту «Сліпчицьке-1» ТОВ «Лімітед Груп» (за 1238600,13 грн. замість 4,7 млн. грн., як того вимагала Методика), право користування родовищем  каоліну лужного на ділянці «Орепівська» ПрАТ «Турбівський каоліновий завод» (за 1160782 грн. замість 3316520 грн.). Право користування Західною частиною ділянки № 2 Сторожинецького-2 родовища було продано ТОВ «Ука Глобал» за 478077,60 грн., тобто за вартість, яка всього на крок відрізняється від мінімально можливої ціни.

Галасливі лозунги про «патріотичну боротьбу Романа з корупцією» раніше тримались на медіа, проплаченому олігархами. За кількістю фото Роми Опімаха, які в день розміщуються на сайті Держгеонадр, сторінках фейсбук та медіа Асоціація газовидобувних підприємств в галузі вже отримала прізвище «продюсерський центр». Всі інші від того, що відбувається,  просто в шоці.

Геологічна розвідка в Україні раніше фінансувалась за кошти державного бюджету. Останнім часом щорічно виділялось до 100 млн. грн. Сума була катастрофічно малою. Останній рік Роман Опімах відмовився і від цієї мізерної суми та добровільно віддав 60 млн. з розвитку мінерально-сировинної бази на інші напрямки. Наслідок – навмисне нарощування боргів по заробітній платі. Одна з найрозвиненіших галузей економіки, яка повинна забезпечувати енергонезалежність, обороноздатність країни, та приносини в бюджет щорічно мільярди гривень, раптово опинилась на краю безодні.

Пам’ятаєте дев’яності? Навмисне банкрутство державних підприємств з метою розпродажу за безцінь? Заводи цілими металевими пластами вивозились на барахолку, а сотні тисяч сімей були залишені без роботи. Саме це Роман Опімах зараз виробляє з геологією. Розпочав цей процес попередній Голова Олег Кирилюк. Дві діючі геологорозвідувальні бази були без жодного списання та оформлення вивезені на метал. Роман Опімах успішно продовжує розпочату вакханалію.

І питання тут навіть не в державних підприємствах, а в тому, ХТО буде цю геологічну розвідку виконувати. Приватні інвестиції – нереально. Нормативна база Романа Опімаха не містить жодних переваг для інвесторів, які вкладатимуть в геологічну розвідку на умовах ризику без жодних гарантій. Хіба що якась іноземна корпорація відхопить величезний шмат на 50 років на не дуже вигідних для Держави умовах. Анонсований проект Кодексу про надра – абсолютно неефективний та розмитий – з такими посадовцями така Держава як Україна просто перестане існувати на карті. Детальніше про це розповімо.

Замовники приватизації геологічних підприємств жодного відношення до геології не мають та геологічною розвідкою займатись не планують. Їх цікавить земля та будівлі, які знаходяться в центрі міст та знаходяться на балансі цих підприємств. Після приватизації вони будуть знесені, а на їх місті будуть проводитись звичайні будівельні роботи житлових масивів.

Український державний геологорозвідувальний інститут – установа, яка виконувала роль центру геологорозвідувальних робіт, акумулювала стратегічну для Держави інформацію знаходиться в процесі ліквідації. Це наукова установа, яка має на своєму балансі архіви, фонди геологічних звітів за останні 70 років (прохання до Романа Опімаха не здавати їх за гроші на макулатуру), музей вивезений з окупованого Криму, літотеку тощо. Вже не кажучи про лабораторну базу, яку закінчують під шумок грабувати. Можливо, скоро побачимо це майно на клейонці на Троєщинському базарі.

Командою вже встигнуто знищити підприємство «Геолекспертиза», навіть функції експертизи геологорозвідувальних робіт нікому не передано, хоча в Європі є такі установи і вони розвиваються.

Опімах не провів інвентаризацію майна галузі, не визначив, що необхідно залишити для її потреб. Для тих, хто не зрозумів, що таке «служба – сервіс» у виконанні Романа Опімаха: пустити з аукціонного дешевого молотка «за борги» все, що погано лежить – надра, майно тощо, знищити геологічну розвідку в Україні. А далі – за гроші «сервісно» з елементами найкращого обслуговування забирати діляночки у одних і «сервісно» за хабарі видавати їх іншим. І так по колу. Так що готуйте кишені, панове інвестори. Новий Кодекс про надра на Вас чекає.

Єдине, що встиг зробити Роман Опімах – утворити групу «радників» в Держгеонадрах зі складу діючих представників компаній, які входять до складу Асоціації газовидобувних підприємств, належних українському олігархату, де він працював раніше, що в умовах державної служби з точки зору антикорупційного законодавства є неприпустимим.

На думку працівників галузі, Роман Опімах безсистемно емоційно махає шашкою та вчиняє хаотичні дії, вважаючи, що олігархи за його спиною повинні за нього заступатись, та йому все зійде з рук. Як повідомляє джерело, він абсолютно не розуміється у державній службі, та навіть власної декларації вчасно не змін подати, у зв’язку з чим щодо нього був складений адміністративний протокол.

З усього, що викладено, висновок один. Геологічна служба потребує повного та системного перезавантаження, в тому числі кадрового, з чітким та зрозумілим планом дій розвитку та виведенню галузі економіки з кризового стану.

Редакція медійного проекту “Наша версія” продовжує уважно слідкувати за подальшим обігом подій. Подробиці цих, без перебільшення буремних подій,  наші читачи зможуть дізнатися  з наступних публікацій.

НАДРА БАНК ДОЛЖЕН ВЕРНУТЬ ДЕНЬГИ

ПРЕДЛАГАЮ ОБЕДИНЯТЬСЯ ВСЕМ ВКЛАДЧИКАМ НЕМЕДЛЕННО И ВОЕВАТЬ СИСТЕМНО И РЕШИТЕЛЬНО