Замітки тусовка

Упритул до андеґраунду або В неділю до гаражу по рок!

14.12.09, 02:05
БЕЗ ПОПСЫ
драйв, панк, робота, рок, сейшен, секс, тусовка

Важку музику в Україні можна умовно розділити на три категорії: професійна сцена, виступи по рок-клубах й аматорський «гаражняк» – ініційовані самими молодими музикантами концерти в орендованих приміщеннях. Не кваптеся робити висновок, мовляв, нічого путнього з останнього вийти не може апріорі! Адже саме в прокурених гаражах, викуплених на кілька годин, або у нашвидкуруч облаштованих репетиційних базах десь по підвалах шкіл зароджується майбутня класика некомерційної музики.

фото: Татьяна Гаврилова

Не знаєте, як провести вечір неділі, а хочеться нових уражень, адреналінчику, гучної музики, теплої компанії й холодного пива? Тоді вмикайте Інтернет і починайте шукати сайти на музичну тематику. Швидше за все, досить скоро надибаєте яку-небудь, на перший погляд, непопулярну сторіночку або форум, де музиканти-аматори домовляються про зустрічі, репетиції, шукають кадрів для створення гуртів… Саме в таких закуточках мережі можна побачити афіші «гаражних» (себто, імпровізованих) концертів.

На гаражний концерт може потрапити будь-хто – головне знати місце його проведення. Частіше за все, молоді гурти грають, як я вже зазначав, на репетиційних базах, гаражах або ж навіть на чиїхось квартирах у спальних районах міст. Платня за вхід є символічною й установлюється організаторами лише для того, щоби «відбити» вартість оренди приміщення. Ну, може, ще музикантам на пиво лишається кілька гривень!

Днями я серфінґував Інтернетом, відтак на популярному блоґ-сервісі натрапив на цікаву афішу. Типовий «гаражняк»: місце проведення – школа №303 Дарницького району Києва, дата й час – 13 грудня о 19:00, збір усіх охочих (хто не знає, як доїхати до точки) коло метро «Дарниця» тоді-то. За вхід – червонець. Подумав я собі, чом би й не піти? Адже вдома в неділю сидіти негоже (навіть попри зимові морози), та й десять гривень, слава Богу, не є для мене великими грішми…

До школи прибув рівно о сьомій. Здивувався, чого охоронець шкільного приміщення нічого не знає про «какой-то концерт» і посилає мене гуляти городами («От, шпана абнаґлєла: в васкрєсєніє в школу ломітса!»). Аж загледів три постаті «неформального» вигляду з гітарами наперевіс, які впевнено покрокували через шкільне подвір’я навпростець і зникли за рогом. Пішов у тому ж напрямі – не помилився; із протилежного боку будівлі вишикувалася черга з патлатих хлопців, які голосно перемовлялися одне з одним, сьорбаючи на десятиступеневому морозі хмільний напій. «Концерт десь тут, панство?», – поцікавився я. «Аякже, - пролунало у відповідь. – У напівпідвальчик заходь, от туди!».

«Точно гаражняк!» – вигулькнула в моїй макітрі осоружна думка, щойно спустився сходами до підвалу й потрапив у досить непогано устатковану базу для репетицій. Крізь тютюново-димову завісу туди-сюди шмигали молоді хлопці й дівчата, весело метушилися на єдиному на всю залу вільному стільці одразу кілька закоханих пар, а тим часом на «сцені» музиканти намагалися настроїти апаратуру. «Колонку вперед посунь, гузно ти свиняче!», – кричав гітарист барабанщикові, а той лиш невдоволено плюнув і хильнув іще пивка із захованої у басовий барабан бляшанки.

Власне кажучи, типова андеґраундова атмосфера. У такій веселій компанії охочих до розваг людей відчуваєш себе партизаном-дисидентом совєцького часу, котрий прийшов на нелегальну «буржуазну» вечірку. І загальна атмосфера, і такі от аналогії створюють неповторне відчуття свободи, дозволяють бодай на певний час абстрагуватися од сірої буденності та з головою зануритися у приємний «неформальний» безлад.

Розпочався, власне, концерт дещо пізніше, ніж планувалося. Відкривали бал хлопці з гурту «Face Upgrade»; приміщення зали заполонила чудова важка альтернативна музика. «Фейсапґрейдери» викладалися на повну: чудово поставлене звучання гітар в унісон із басовою партією, високопрофесійна гра ударника, актуальний ґроловий вокал… Здавалося, ніби хлопці на сцені вже відбахали не один рік. Не дивно, що слухачі непогано «забалділи» під глибокі звуки повільного металу й по завершенні виступу гурту всі, як один, залементували «Біз!». Музиканти виконали бажання аудиторії, а вона, в свою чергу, проводжала їх зі сцени гучними оваціями.

фото: Богдан Ковальчук

Наступними до створення настрою взялися металісти з колективу «Haze». Де-не-де поміж піснями чути було не зовсім цензурні, але від того тільки прикольніші висловлювання вокаліста, який, до слова, на третій пісні пішов у натовп «слемитися» – дарма, що його гурт продовжував виступати. Загалом, хлопці відіграли дуже добре; вони потішили шанувальників важкої музики як піснями власного авторства, так і відомими хітами «Металіки»…

фото: Богдан Ковальчук

Певно, найдрайовішою групою вечора став панк-колектив «Інфа». Варто було лише поглянути на їхнього басиста в спідниці, й посмішка наверталася на обличчя сама собою :) . Та в репертуарі гурту подекуди траплялися пісні зовсім не жартівливі, з глибокими соціальними текстами. Але здебільшого панки бацали власні пісні в шаленому ритмі (у барабанщика навіть поламалися палички), чим підігрівали отетерілу залу. Від гурту лишилися тільки позитивні враження.

фото: Богдан Ковальчук

Четвертими й останніми на «гаражняку» грати свою музику вийшли дівчата. Наскрізь жіночий гурт «Мікстура» налаштовувався, відверто кажучи, довгенько (поки музиканти поралися з апаратурою, вокалістка, сівши по-турецьки на підлогу, тішила натовп веселими оповідями про створення групи). Але коли заграли, всі були в захваті… Віднести їхню музику до якогось конкретного жанру неможливо, позаяк почув я і рок, і баладу про кохання, і щось подібне до панку, і навіть трішки рок-н-рол! Скажу по секрету, дівчаток тутешня публіка охрестила «Ранєтками», але, на мою думку, «Мікстура» дала б тій попсі по дупі добряче! :) Дівчата виходили на «біз», а потому лишили сцену й якось надто швидко зникли геть.

фото: Богдан Ковальчук

Андеґраундова вечірка добігла завершення. Адміністраторам бази лишалося тільки зібрати величезну купу сміття й заховати апаратуру подалі. Я вийшов надвір і ковтнув прохолодного зимового повітря. У вухах шумить і досі, і шум той, певно, буде присутній у моїй голові ще кілька днів. От би разом із ним іще й настрій свята лишився, який мені подарували аматорські (а за звучанням – професійні) молодецькі колективи!

Богдан КОВАЛЬЧУК, вільний журналіст.