хочу сюда!
 

Оксана

37 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 40-50 лет

Заметки с меткой «пишу»

Леон - бджоляр


Частина перша, лірична.

  "Леон - бджоляр"
  Кінець літа завжди пахне теплим пилом і сухою травою, чимось таким теплим, медовим, майже рідним навіть тим, хто виріс в місті, і дійсно своїм для тих, хто дихає вечірнім повітрям серед полів все життя. Серпень, кінець літа. 

  Власниця золотистого телефону в чохлі "смачного" зеленого, як трохи недостигле яблуко-антонівка, кольору прочитала коментар від користувача з ніком "Бджола", засміялась, написала рядок у відповідь, закрила вкладку і забула про це. 

  - Вікторе Степановичу, така річ, тут француз один, турист, проситься тиждень попрацювати на нашій пасіці, екзотика для нього каже, то як?.
 - це з тих, що екотуризм отой?
 - так. Звуть як актора того, що в "Леоні-кілері" грав, Жан Рено, толковий ніби.
 - хай, там всерівно мед качати якраз помічника треба.

  Наступний п'ятничний випуск місцевої преси, від районки "Перемога" до "Вісника Кременчука" і "Телеграфу", на останніх сторінках був, ввиду відсутності інших новин, і загадкової привабливості цієї - всюди "прикрашений" розлогою статтею про знайдений в полях КСП ім. Шевченка мисливцями труп жіночки 38 - ми років, по-звірячому загризену бджолами.
 Поряд з тілом лежав золотавий, в чохлі кольору недостиглої антонівки, телефон, ретельно протертий від відбитків. 

 І тільки одна людина знала правду. Саме їй адресувався короткий коментар в кінці замітки, про яку вже всі забули - "замовлення виконано". Вона задоволено посміхнулась, а тоді посмутніла і подумала - ну і хай, куплю шпіца наступного року. Поклала телефон в сумочку і вийшла на вулицю, поспішаючи до метро. 

 А вечір знову чарував смородом асфальту і вихлопу автівок. Кінець літа, він такий. 


  Частина друга, реальна. 

  Замітка взагалі не повинна була бути, або могла бути лише тією "ліричною частиною", якою так
лякав смішив мене дехто, з ким мала розмову кілька днів тому, і хто єдиний, мабуть, має на мене вплив в цьому випадку. І от тільки виключно заради прохання цієї людини скажу одну річ - якщо Бджолі таки дійшло, що коли з тобою отак розмовляють, як ти собі дозволяєш розмовляти сама з іншими, і їй це не подобається настільки, що більше не буде розкривати рота на інших взагалі, і в моєму блозі конкретно - я її навіть помічати не буду, не те що тролити по-чорному, благо це легко. Буду тримати через силу  нейтралітет lol Але буде щось нести й далі - продовжу, тим більше копіювати її стиль розмови надзвичайно легко, а приводів потролити вона дає достатньо, незважаючи навіть на те, що я, власне, в неї в ігнорі.
  Якось так. 
  Ну і смак літа справді найкраще чути в ці, останні, літні дні. 

Наставления мне и ... (может, в шутку, а может, всерьёз)

                          Нужно в каждой былинке беречь Космос,

                          если мы  готовы стать вселенскими гражданами.

                                                                         Община, п.92

Ты – гражданин вселенной.

Знаешь ли ты об этом,

Помнишь ли ты об этом,

День проживая земной?

Вспышкой Огня мгновенной,

Свистом ветра в тростинке,

Солнцем на каждой былинке

Космос всегда с тобой.

Чувствуешь Его вечность?

Видишь Его лампады,

Что зажигать не надо?

Светят они тебе,

Чтобы миров бесконечность

Стала тебе привычной

В жизни земной обычной,

Пока не достиг небес.

Что же ты тратишь попусту

Мира дары бесценные:

Дни и года бесцельные

Текут, как из крана вода.

Можно сказать и попросту:

«Берёшь у Мира энергию,

которую ты, наверное,

не возвратишь никогда».

Ты прекрати расточительность:

Мыслей бега скоростные,

Все разговоры пустые

И беготню «по делам», -

Когда-то узнаешь целительность

Ты экономии этой:

Может быть, целой планетой

Это вернётся к нам.

Это отнюдь не шутка

И не слова пустые –

Это сказал мне Космос

Ночью, в 12 часов –

Он заглянул на минутку

В окна мои большие –

Продиктовал эти строчки

Мне – из созвездья Весов.

(Когда я читала п. 92 Общины)