У лісу погляди сумні...
- 21.08.22, 20:00
У лісу погляди сумні
І думи прохолодні,
І дятел довго на сосні
Вистукує самотнє.
Туман гадає на сльозу,
А у яру глибокім
Лисиця слухає росу
І снів осінніх кроки.
У лісу погляди сумні
І думи прохолодні,
І дятел довго на сосні
Вистукує самотнє.
Туман гадає на сльозу,
А у яру глибокім
Лисиця слухає росу
І снів осінніх кроки.
А до села, на край-кінець,
Де річка ставить кому,
Ішов маленький морозець
У сведрі голубому.
Мовчали тихі ясени,
І терняки мовчали,
І не було тому ціни,
Бо не було печалі.
Був тільки сич, старий-старий,
Що бачив між гіляччям,
Як сведрик ясно-голубий
По калабанях скаче.
І незабаром буде жовто,
І незабаром буде дивно,
Отам, де сум тумани збовтав,
І бурмотів півночі зливно.
Сади достиглі скинуть ябка,
Заволодіє спокій світом,
І журавлі поставлять крапку
Уже дописаному літу.
Сьогодні тихо як ніде,
Сьогодні небо біле-біле,
Нечутно сни скидають крила,
І літо потайки іде.
І ти ідеш, щемливо так,
У небуття, в невідворотнє,
І сяє зіронька самотня,
І губить цвіт останній мак.
В небі хмара хизувалась силою,
В небі хмарі радісно було,
Над сивоголовою могилою
Блискавки ставали на крило.
Не було ні спокою, ні продиху,
Фарбувало безміри свинцем,
І тремтіли з переляку соняхи,
І молились Богові тихцем.
Перебуло, відсюркотіло,
Відворожило, відцвіло,
У виднокраї тонуть крила,
В барліг ховається тепло.
Блукають ранішні тумани,
Печаль влаштовує плачі,
І тільки небо й досі п'яне
Та сіє зорями вночі.
Тут стежки немає, і став обмілів,
І саду майбутнє не сниться,
Загублено тисячі сказаних слів
Над поглядом синім криниці.
Сюди забігають дощі мимохідь,
І йдуть, на жалі неспроможні,
І тихо минуле на призьбі сидить,
Та думає думи порожні.
Смаглява нічко, чуєш, де ти?
Прийди, вродливице, прийди!
Я там, де тіні-мінарети
У тишу дивляться води.
Моя спокуснице остання
Мій розділи зі мною сум,
Скуштуй шербет мого мовчання
І почуттів моїх лукум.
За вечором пряним, де сонце і мед,
Де птаха щебече про щось щебетлива,
Де небо ховає в кишеню секрет
Про зорі прозорі, про хмари і зливи,
Де спомином дивним мене обпекло,
Де думать про смертне відверто зарано,
Я думав про Вас, і прозоро було,
І сонячно так, і медово, і пряно.
Тихий диптих
Блакитний день, свобода і земля,
За виднокругом ходить незбагненне,
Як мати ніжно пестить немовля,
Так сонце ніжно дивиться на мене.
Печале – згинь, мої тривоги – цур!
Я вирушаю в зовсім інший вимір,
Де в тишині пасеться чорний тур,
Він точно є, я знаю, він не вимер.
***
Чогось собі задумався і жду,
Чого – не знаю, може, просто ночі,
Де вітер любить тишу молоду,
Яка лежати каменем не хоче.
А там і я за тишею услід,
До спокою, до простоти, до Бога,
І зоряний у небі стане рід
Показувати вірную дорогу.