За вечором пряним, де сонце і мед,
Де птаха щебече про щось щебетлива,
Де небо ховає в кишеню секрет
Про зорі прозорі, про хмари і зливи,
Де спомином дивним мене обпекло,
Де думать про смертне відверто зарано,
Я думав про Вас, і прозоро було,
І сонячно так, і медово, і пряно.
Тихий диптих
Блакитний день, свобода і земля,
За виднокругом ходить незбагненне,
Як мати ніжно пестить немовля,
Так сонце ніжно дивиться на мене.
Печале – згинь, мої тривоги – цур!
Я вирушаю в зовсім інший вимір,
Де в тишині пасеться чорний тур,
Він точно є, я знаю, він не вимер.
***
Чогось собі задумався і жду,
Чого – не знаю, може, просто ночі,
Де вітер любить тишу молоду,
Яка лежати каменем не хоче.
А там і я за тишею услід,
До спокою, до простоти, до Бога,
І зоряний у небі стане рід
Показувати вірную дорогу.
Холодні сни, і літо не літує,
В календарі заклякли місяці,
Упала тінь на землю пресвятую,
І біль стікає сіллю по щоці.
Дими до неба тягнуть чорні шиї,
Кривавим криком труситься ефір,
Ідеш у ніч - а там сирена виє
І ненаситний пролітає звір.
І степ, і ніч, і ночі хміль,
Непосидючий мліє розум,
Чумацький Віз розсипав сіль -
Зламалось колесо у воза.
Куди не глянь - все дивина,
І в дивині усе поснуло,
Де вічна баба кам'яна
Безсмертним тішиться минулим.
Червоний вечір пилом пах,
Дива ходили світом,
У жовтооких гарбузах
Лягло спочити літо.
Стояли тіні край ріки,
Тремкі і нетутешні,
І спали втомлені думки
Та бачили прийдешнє.
Вночі сьогодні пахло сіном,
І небо зорями текло,
І все було таким невинним,
Таким замріяним було.
Про океан шуміла річка,
Про кораблі і про китів,
А в полі зайчик хрумкав гичку,
Та од сміливості тремтів.
Я Вас люблю. Пробачте мою душу,
І слабкість не засуджуйте мою,
Допоки небо очі тихо мружить,
Допоки на землі іще стою,
Допоки я в життєвій павутині –
Терпіть мене і слів моїх полин,
А там як є, не Ваша то провина,
Що я у Вашім світі не один.
Мовчи і думай. За світи
Зібралось сонце яснолике,
Ідуть у ніч тумани дикі,
І місяць пробує цвісти.
Мовчи і мрій. В твоїм віку
Якась неповторима милість:
У слові слово народилось
І вже агукає в рядку.
За сонцем – сон, за місяцем – тумани,
Та я не сплю – без Вас які тут сни?
Ви – береги печалі-океану,
Ви – перший блиск моєї сивини.
Піду у ніч – там зорі Вами світять,
Піду у степ – там Вами все цвіте,
І я не я, і літо вже не літо,
І в серці щось ворушиться святе.
Предивний люд – живе у несвободі,
І несвободі тій поклони б’є,
І хоч у нього швидше сонце сходить,
В серцях пустих світліше не стає.
Там всі раби – пани і посполиті,
У них не дух – у них покори смрад,
Їх сенс життя – в болоті вічнім жити,
Їх божество – самодержавний кат.
