Мій милий гостю з Тау Андромеди,
Чи ще якої, може, далини,
Навіщо Ви свої топтали кеди,
Невже у вас немає тишини?
Що привело Вас з нетрів небокраю
У землі ці, де царствує руде?
Невже на небі осені немає
І ліс востаннє жовтим не цвіте?
Невже у вас, поспільства богорівних,
Не ходять світом потаємні сни?
Ну що ж, присядьте, нині буде дивно,
Як тільки може бути восени.
І буде сніг додому йти,
І морозець несмілий,
І будуть хмари з висоти
Дивитися на біле.
Село потоне у димах
В рожевощокий вечір,
Де заєць пише у полях
Історії про втечу.
Не жди брехні в моїй любові,
І злого підступу не жди,
В моїй любові малиновій
Мовчання кришаться льоди.
Вона сьогодні сміє бути,
Коли здається все пустим,
Там весна навіть в зими люті,
І небо з поглядом твоїм.
Останньолистяно мені,
Осінньотихо,
Дрімають хмари вдалині
І марять снігом.
Пускає дума у теплі душевнім
Парость:
Якщо є святість на землі,
То тут і зараз.
У тій порі, де погляди невинні,
Де сонце мов осиротілий птах,
Де тихо плачуть ночі горобинні
У голубих, по маківки, садах,
Де зваблюють бджолу останні квіти,
Де зорі небо переходять вбрід,
Сідає час, нарешті, відпочити,
І мовчки подивляється на світ.
Ще сотні літ, і сотні ще потому,
Допоки сонцю місце в небі є.
Допоки часу невідома втома,
Допоки серце світиться твоє,
Допоки світу держиться основа,
І спокою є місце де-не-де,
Люби моє невимушене слово,
Воно без тебе зовсім пропаде.
Ходи, кізонько пелехата,
Ходи, кізонько, зимувати.
Сіна доброго вдосталь в мене,
Солі чистої повні жмені.
Будеш, кізонько, тепло спати,
Будуть снитися козенята,
Будуть снитися два синочки,
Ходи, кізонько, до хлівочка.
У лісі осінню цвіте
І ходить ранок сивий,
У лісі все давно не те,
Інакший запах дива.,
Відлуння тиші розтає,
Легкий серпанок висить,
У лісі все тепер моє,
У жовтобокім лісі.
Де небокраю синій шов
І вітер хмари носить,
Сьогодні босий дощик йшов,
Підстрибуючи босо.
Ішов у тишину німу,
У днину безголосу,
І веселилося йому,
І веселилась осінь.
Вспокоєно, зажурено до сліз,
Холодні хмари буцають лобами,
Тримає небо вижовтілий ліс
І зваблює у сутінок грибами,
Де листям постіль стелиться луні,
Де самота і тиша – досконалі,
Де сплять в мохах перестарілі пні,
І калинові сняться їм коралі.
