хочу сюди!
 

Лилия

41 рік, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «великдень»

Воскресеніє Твоє , Христе Спасе...

ВОСКРЕСЕНІЄ  ТВОЄ   , ХРИСТЕ СПАСЕ  ,  АНГЕЛИ  ПОЮТ  НА НЕБЕСАХ !

Великдень На столі – духмяна паска, А круг неї – писанки. Уділи нам, Боже, ласки На всі дні, на всі віки! Немала у нас родина, Та молитва всіх єдина: Хай розквітне Україна, Як в погожі дні – весна.

П. Воронько

http://blog.i.ua/user/1727364/441990/

Великдень: традиції та повір’я найбільшого свята християн


velykden

Для українців Великдень – це не тільки різнокольорові писанки і смачна паска. Це особливе свято, коли слідують традиціям і вірять у диво. Існує безліч повір’їв і застережень на Великдень. Дотримуючись їх, усе бажане здійснюється.

За традицією, Великодню передує серйозна підготовка:

а) Великий семитижневий піст – очищення думок, душі і тіла

Піст починається відразу після Масляної. Сім тижнів віруючі не їдять продукти тваринного походження, у певні дні повністю відмовляються від їжі або вживають лише сиру їжу. Вважається, що, дотримуючись міри в їжі, людина вчиться утримуватися від інших спокус і гріхів.

б) Великий або Чистий четвер – прибирання перед Великоднем

У цей день людина повинна повністю очистити себе і оселю: зробити прибирання у будинку, скупатися до сходу сонця у відкритій водоймі або прийняти контрастний душ. Тим, хто постує, дозволені хліб і червоне вино.

Згідно великодньої традиції, у цей день потрібно ставити тісто для пасок і фарбувати яйця. Заборонено шуміти, співати, веселитися, гадати і скандалити.

в) Страсна п’ятниця – день розп’яття і смерті Ісуса

Це найсуворіший і найсумніший день тижня. Люди моляться, відвідують церковні служби і утримуються від їжі. Під суворою забороною домашня робота, веселощі і пісні, кажуть: «хто пісні у Страсну П’ятницю співає – на Великдень сльози проллє».

Не можна брати у руки гострі і ріжучі предмети. Заборонено протикати землю залізом, тобто працювати на дачі – до біди. Згідно з повір’ям, білизна, випрана у цей день, покривається кров’ю. У п’ятницю дозволено лише пекти паски і хліб.

Воскресіння Христове

У ніч на неділю, після опівночі, дзвін сповіщає про Воскресіння Христове і початок великодньої служби. Богослужіння проводяться особливо урочисто й тривають вони до ранку.

Кульмінацією служби стає обряд освячення пасок, яєць, вина та ін. Частину принесених страв залишають у церкві для знедолених.

Деякі люди здійснюють паломництво до знаменитих храмів України. Послухати святкову службу та освятити продукти можна у чудовій Свято-Успенській Почаївській лаврі, навідатися до Києво-Печерської лаври або ж відправитися до золотоверхого Чернігова і відвідати Спасо-Преображенський собор або стародавню Катерининську церкву.

Святкування тривають тиждень, який називається Світлою великодньою седмицею, а кожен із днів носить назву світлого – світлий понеділок, світлий вівторок і т.д.

«Христос воскрес!» – «Воістину воскрес!»

Традиції христування вже 2000 років: весь період святкування при зустрічі люди вітають один одного словами:
– «Христос воскрес!»
– «Воістину воскрес!», триразово цілуються і обмінюються писанками.

Обмін яйцями міцно увійшов у великодню традицію. З цим символом пов’язано таке повір’я: Марія Магдалина вирішила принести радісну звістку про воскресіння Ісуса римському імператору Тиверію. До нього не можна було приходити без дарів і Марія вибрала у подарунок куряче яйце, яке символізує життя. Почувши звістку, Тиверій розсміявся і сказав: «це так само неможливо, як і твоєму білому яйцю перетворитися на червоне»… але не встиг він закінчити фразу, як яйце стало червоним.

З Великоднем пов’язано безліч вірувань:
  1. Вважається, на Великдень все стає видимим, навіть містичне; маленькі діти з чистою душею можуть побачити всі земні скарби, які у цю ніч світяться вогниками.
  2. На Великдень можна просити у Бога все. Так, люди похилого віку розчісували своє волосся з думкою про онуків, щоб їх було стільки, скільки волосся на голові. Бажаючи розбагатіти, вмивалися зі срібного посуду. Дівчата просили нареченого.
  3. З нетерпінням чекали першого удару дзвонів. Якщо з першим ударом перехреститися зі словами: «Христос воскрес, а рабу (ім’я) здоров’я», то одужає навіть важко хвора людина.
  4. Вставали до світанку, щоб не проспати щастя.
  5. Дівчата вмивалися водою з червоного яйця, щоб бути рум’яними.
  6. На Великдень усі мають веселитися, інакше сумувати доведеться весь рік.
Але існують і застереження:
  1. У Великдень не можна займатися домашньою роботою – з клопотами піде щастя.
  2. Освячені продукти не можна викидати, їх потрібно з’їсти за святковим столом, поділитися з рідними та сусідами або роздати бідним.
  3. Подружжя не повинно христосатися на людях – до розлуки.
  4. Гріх проливати кров тварин протягом Світлого тижня, адже вони теж радіють Христовому Воскресінню і славлять Бога.
  5. Не можна викидати шкаралупу за вікно, щоб не потрапити в Ісуса і апостолів, які весь тиждень ходять по землі у жебрацькому дранті.
Їстівні символи Великодня

Після церкви повертаються додому, вмиваються і всідаються за стіл. Сніданок починають з освячених продуктів, кожен повинен з’їсти по яйцю і покуштувати інші принесені з церкви страви. Далі приступають до решти страв.

Зі Світлим Воскресінням закінчується Великий піст, тому святковий стіл повинен бути багатим, з великою різноманітністю страв. Головними атрибутами великоднього столу є яйця-крашанки, паски і сирні паски.

Яйце – символ життя і чудесного воскресіння. В іконопису воскреслий Ісус був оточений сяйвом, схожим за формою на яйце. Крашанкам приписують цілющі властивості.

Святкова паска – символ присутності Бога у житті всіх людей. Її солодкість, здоба і краса – співчуття, милосердя і турбота Творця про кожного.

Сирна паска – прообраз Царства Небесного. Її форма у вигляді гори символізує новий, небесний Єрусалим. А поєднання молока та меду – солодкість райського життя, радість і блаженство святих.

Світлого вам Великодня!

Джерело IGotoWorld.com

«Обливаний понеділок»

Національний музей народної архітектури та побуту України запрошує киян та гостей міста 

на свято «Обливаний понеділок», яке відбудеться 

13 квітня 2015 року з 11.00 до 15. 00 години в експозиції  «Закарпаття».


У програмі заходу:

·               Святкова літургія, хресний хід, водосвяття.

·               Веснянки, хороводи, дитячі ігри та молодіжні забави.

·               Обряди «Обливаного понеділка», очищення водою, оздоровлення.

·               Демонстрація хат прибраних до Великодня із традиційними пасками, писанками,  

             святковими рушниками тощо.

·               Виставка-продаж великодньої атрибутики, виготовленої народними майстрами

             (біля церкви «Святої Покрови»)

·               Відкриття та освячення виставки «Великодній кошик» (хата із с. Синевірська Поляна).

·               Ознайомлення із світлинами «Гуцули» відомого журналіста, фотографа Євгена Гапича.


Ласкаво просимо завітати на Великоднє свято до НМНАП України!

Президент України Петро Порошенко з родиною в храмі УПЦ КП

Великодня всенощна літургія, хресний хід навколо собору Святого Володимира










Великдень як язичницьке свято.

Великдень українці святкували не лише за багато сотень років до прийняття християнства, а й до народження самого Христа. Після весняного рівнодення день збільшується, тому й свято називається Великдень Дажбожий, тобто сонячний. І в цьому святі, які в інших весняних, переважає магія родючості. (Приміром, великодній коровай, котрий слов'яни називали бабою або куличем (калачем), був «жертовним посвяченням» родючості і плодовитості. Його випікали за принципом аналогії: чим вищий коровай, тим кращий урожай, тим більше приплоду матиме худоба. Сучасна паска — це і є той древній язичницький коровай з дріжджового тіста, і ніякого відношення до справжньої пісної єврейської паски він не має). Дажбог шанувався предками як Бог сонця, який на зиму ховає живильні промені, а навесні знову посилає їх на землю, чим несе благо, саме життя. Він — Бог добра, світла, життєвої сили. Він не тільки зігріває землю, а й стежить за тим, як на ній дотримується порядок.
Встановлено, що весняного, передвеликоднього посту в язичників не було. А от обряди очищення водою мали ритуальне значення. Особливо чистий четвер, коли вшановували покійних предків. Увечері йшли до лазні (мовниці) митися, брали з собою їжу: печеню, курку, масло, сметану, вареники, мед. Помившись і пом'янувши предків, залишали їм жертву з цієї їжі, теплу воду для купелі, а підлогу посипали попелом. На ранок приходили дивитися, які знаки залишилися на попелі, за ними ворожили і довідувалися про свою долю. 
У понеділок після Великодня — знову обряди з водою. Парубки ходили на світанку по хатах, обливали дівчат, за що дівки обдаровували їх писанками. Цей день називався обливаним понеділком.
У великодні дні зустрічали й саму богиню Весну. Розкладали багаття, стрибали через нього — очищалися. Потім приносили жертву воді, пускаючи на річку хлібину. В цей день випускали на волю пташок, яких тримали у клітках. А саме свято мало назву Благовіщення, городні роботи можна було починати тільки після нього.
Тиждень після Великодня присвячувався вшануванню предків — Радуниця, або Тризниця. Влаштовувалися обіди на могилках родичів, моління про рід. Найархаічнішим обрядом були тризни — кінні змагання на честь померлих. Адже кінь (символ життя, недарма його фігурками прикрашали будинки), він мусив сприяти воскресінню їхніх душ. Побуджували «оклички» — закликання душ на землю, пробудження їх від зимового сну. Вважалося, шо душі Вважалося, що душі предків сприятимуть врожаю і добробуту своїх нащадків.
Згодом церква поєднала свято Благовіщення з культом Богородиці Марії, Великдень перетворила на Пасху, так само, як язичницьке Різдво Божича — в Різдво Христове.
До речі, культ Ісуса Христа став зрозумілим українцям саме через язичницьку інтерпретацію його, тобто через поєднання з культом Дажбога. Про це свідчить хоча б давній спосіб моління, який новонавернені християни застосовували за традицією: повернувшись на схід, обличчям до сонця як втілення Бога. Або сам зміст християнських молитв, манера звернення в них до Бога: іноді здається, що християни просто замінили у язичницьких молитвах імена богів.
Цікаво, що язичництво перейшло не лише в християнські обряди, а й в архітектуру і мистецтво. Приміром, давні магічні знаки включені в оздоблення храмів, зокрема Софії Київської. Цей храм втілює язичницьку ідею райського саду, яка матеріалізується в стовпах-колонах, що символізують стовбури дерев. Символіка орнаменту Софії — знакове
втілення ідеї безкінечності Весвіту, яка існувала на українській землі задовго до християнства.
Язичницькі корені української християнської обрядовості науковці прослідкують, до речі, не лише стосовно рілігійних свят. Сама назва нашого християнства — православ'я — також запозичена з язичницької термінології. Першою частиною цього слова є «прав», що у язичників мало сакрально-магічний зміст: це одна з трьох сфер буття — найвища Божественна сфера. Це Світ Богів, які правлять Всесвітом, та героїв, що загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів. Слово «правда» колись мало багато значень: закон, звичай, присяга, суд, істина, доказ, справедливість, реальність. З «правим» у язичників пов'язано безліч повір'їв і прикмет, які дожили і до наших днів. Ми й досі, приміром, намагаємося вставати з ліжка правою ногою або ж побачити молодий місяць саме з правого боку.
Другою частиною терміна «православ'я» є слово «слава». Відомо, що в слов'янській міфології існувала богиня Слава. Це матір всяких чеснот людських, добродійниця всього людського роду. Жінки для богині Слави випікали короваї, варили вареники. Слава сполучає небо і землю, літає Жар-птицею по обох берегах Ріки-Раю — молочної дороги, що відділяє небеса від проявленого світу.
До речі, народи індоарійського походження, що поклонялися Славі, називали себе «славнії». На думку деяких дослідників, слово «слов'яни» також походить від імені цієї Богині. Предки українців вшановували Богиню ще дві тисячі років тому. її днем було 23 квітня. Від імені Богині Слави язичницька богослужба почала називатися «славленням». Термін «славословіє» означав пісню-молитву. Християни пристосували його до своїх урочистостей.
Ознаки язичницької богослужби проявлялися і в священних жертвоприношеннях, і в застосуванні ладану, кадила, в окроплені освяченою водою, в покладанні рук священика на віруючого.
На жаль, відлік цивілізованого розвитку нашого народу прийнято починати з моменту його християнізації. Ми надто неуважні до нашого язичництва, надто зневажливо ставимося до нього, вважаючи його убогим. Насправді ж у своєму повсякденному житті ми поводимося точнісінько так, як наші предки-язичники: стукаємо об дерево від наврочення; ждемо гостей, коли падає з рук якась річ; не вітаємося через поріг. Навіть хрещення, тобто привертання душі до Ісуса Христа, супроводжується язичницькою обоядовістю: чого вартий лише лише ритуал з квіткою. Пам'ятаєте, як ви хрестили своїх дітей і всім присутнім дарували пучечки квітів і трав, «щоб дитина цвіла, як квітка». Ви й досі зберігаєте ці пучечки за божницею і кидаєте квітки з них у дитячу купіль. Або язичницький обряд пострижин дитини: сьогодні священик просто не знає, куди подіти вистрижене на хрестинах волосся. Язичники ж колись пускали його за водою, або спалювали, або закопували під деревом, сповіщаючи предків про появу нової людини в роду...
Еге ж, ми так недалеко відійшли від наших пращурів: робимо те саме, що і вони, не розуміючи, на жаль, сакрального змісту дійства...
Отож в неділю — Великдень. Ми можемо досхочу називати його Пасхою, однак українське жіноцтво, як і тисячі років тому, творитиме великоднє дажбогове тісто, а на ранок усі ми даруватимемо одне одному писанки — знаки Дажбога і вічного життя.