Аж двi важливi подiї вiдбулися у життi Олени Вiтриченко, однiєї iз найтитулованiших спортсменок в iсторiї української художньої гiмнастики. Кілька тижнів тому вона вiдзначила ювiлей, а також видала книгу, яку писала довгих п'ять рокiв! Кореспондент "Експресу" зателефонував Оленi Вiтриченко до Iспанiї, де вона оселилася по завершеннi спортивної кар'єри.

-- Олено, навiть не знаємо, з чим спершу вiтати: з ювiлеєм чи з "народженням" книги...

-- Дякую, обидвi подiї багато важать для мене. Рада, що книга вийшла майже у мiй день народження. Ювiлей -- це слово звучить дуже гучно. А я люблю скромно реагувати на подiї. I ось уродини також вiдзначила скромно. Я не запросила жодного гостя. Ми з чоловiком пiшли в ресторан, повечеряли, i на цьому святкування закiнчилося. А вдома троє моїх дiтей влаштували менi справжнє свято. Вони надарували багато листiвок, аплiкацiй. Усi креативнi речi виготовили самi. Процесом керував найстарший син, якому вже дев'ять рокiв.

-- Ви вже давно полишили Україну. Чи не забувають про вас нашi гiмнастки?

-- Нi-нi. Я приятелюю з багатьма дiвчатами. I не лише з України, але й з iнших країн. Приємно, що вони мене не забули привiтати з уродинами. Я отримала теплi слова вiд 250 людей! Привiтала мене й Iрина Дерюгiна, нинiшнiй наставник збiрної України з художньої гiмнастики. Наталя Годунко також нагадала про себе. А от росiйська гiмнастка Яна Батиршина прислала менi до Iспанiї величезний букет квiтiв.

-- Ви завжди мали багато шанувальникiв, якi вас пiдтримували у скрутнi моменти. Особливо, коли суддi несправедливо оцiнювали вашi виступи...

-- Це правда. Основна моя винагорода -- це аплодисменти публiки та пiдтримка шанувальникiв. Приємно, що вони i досi мене не забули. Цьогорiч я органiзувала турнiр пам'ятi своєї матерi. I сама вийшла на показовий виступ. Приїхало чимало глядачiв, щоби побачити знову мене на килимi. Мабуть, цей був мiй останнiй показовий виступ. Бiльше не повернуся на килим.

-- Чому? Ви втратили навички?

-- Нi, навпаки, за мiсяць тренувань вiдновила все, що втратила за сiм рокiв. Я не бачу сенсу продовжувати тренування. Моя мiсiя -- виховати трьох дiтей та опiкуватися гiмнастичним клубом, який я вiдкрила в Iспанiї.

-- Чи багато дiтей тренуються у вашiй школi?

-- Близько 40. Не лише iспанцi, але й українцi, росiяни, нiмцi.

-- Як ви розподiляєте час мiж роботою та вихованням дiтей?

-- Дiти -- це мiй основний життєвий прiорiтет. Я нi на хвильку не задумувалася над тим, щоби пожертвувати вихованням дiтей заради кар'єри. От i свiй спортивний клуб вiдвiдую лише тодi, коли дiти у школi. Менi часто закидають, чому така гiмнастка не працює тренером. А я не хочу! Можливо, пiду на тренерську ниву пiсля того, як Давид, Цезар та Аврора пiдростуть.

-- Але ж ваша мама свого часу встигала i вас виховувати, i тренером працювати...

-- Мама поєднувала приємне з корисним: вона мене виховувала у спортивному залi. Я стала гiмнасткою лише тому, що мама працювала тренером. Єдиною можливiстю бути разом залишалися тренування. Пам'ятаю, як я ревнувала маму до iнших дiвчат. Коли ми були в лiтнiх таборах, то зачиняла дверi на ключ, щоби мама не йшла їх розчiсувати.

-- Може, вам також варто пiти у тренери, щоб донька стала такою успiшною гiмнасткою, як ви?

-- Щоб досягнути таких успiхiв, таланту i працi замало. Повинно збiгтися чимало обставин. До речi, зi своєю донькою я працюю у залi щосуботи. Їй три роки. Аврора займається не лише художньою гiмнастикою, але й тенiсом та гольфом. Побачимо, що донька вибере.

-- Ваша сiм'я спортивна?

-- Так, чоловiк має багато спiльного з футболом, а сини займаються тенiсом, гольфом, плаванням та дзюдо.

-- А про що ваша книга?

-- У нiй є розповiдi не лише про мою кар'єру, але й тренерськi поради вiд моєї матерi. Можна сказати, що її писали два автори: Олена та Нiна Вiтриченко. На одну й ту ж ситуацiю є погляд тренера та спортсмена. Таких книг у свiтi ще не було. Ми з мамою вклали душу у цей шедевр. Спершу надиктовували на аудiокасети матерiал, вiдтак аналiзували його i вибирали найцiннiше.

-- Чому ви видали її лише iспанською мовою?

-- Ми видали книгу виключно власними коштами. Зараз планую розпродати весь тираж i за заробленi кошти видати її українською та росiйською мовами. Щоби вiдразу видати рiдною мовою, треба було витратити додатково п'ять тисяч доларiв.

-- Олено, не можу не спитати, що думаєте про розвиток вiтчизняної художньої гiмнастки...

-- Нещодавно я побувала на чемпiонатi свiту у Францiї. Менi дуже  сподобалися виступи українських дiвчат. Вони можуть конкурувати з росiянками та бiлорусками. Iнша рiч, що Росiя недооцiнює Україну, заявляючи, що ми на нижчому рiвнi. Я з цим не погоджуюся. Олег Зубарук