Беру слова мого народу. Беру. І плачу, і сміюсь, І п’ю, як ту джерельну воду, І скільки б пив, я не нап’юсь. Слова, що виткані з любові, Слова, що ходять по стерні, Вони – частинка тої крові, Що б’є ключами у мені. &nbsp...

Читати далі...

Чи може Ти Мати моя, Сестра, чи можливо Дитина?.. Ти моя найрідніша сім’я – Моя дорога Україно. Для Тебе живу і творю, І зрадить Тебе – не посмію. Тебе пошановану людям дарую По другому я просто вмію. Надіюсь, що десь у віках, – Як душа вже у Всесвіті буде, Україну мою в...

Читати далі...

Прокиньсь приспане покоління, Твій час в історії гряде, Та скинь із себе карму тління І за свободу в бій підем. Забудьмо чвари і розбрати Й поміжусобиць злий тягар, Бо знов в петлі від злого ката Затхнеться волі наш вівтар. В нашій історії завжди, Хтось каламутить чисту воду: «Монголи всякі, і жиди» – Все ллють багно на нашу вроду. А ми все шию в низ згинаєм – Мабуть привикли жить в ярмі? Та все «месій» нових чекаєм Й вмираєм у чужій «тюрмі»...

Читати далі...

О, время! Не дели материки И род людской. На тех и этих. Не дай страдать нам от тоски, Дай мир израненной планете. Не превращай цвет голубой Цвет жизни, счастья и Любови, В тот не обузданный разбой, Что оставляет реки крови. О, время! Будет ли когда? Чтоб дом свой не кидали люди, Что ныне, завтра и всегда Язык мой не забытым будет. Ты слышишь? Время! Грустно мне, Когда на скошенной стерне Лежит распластанное тело Накрывшись ледяной...

Читати далі...

О, как же всё было давно. Мы первый свой год провожали, Мы сладкое пили вино И о будущем тихо мечтали. С тобою мы были вдвоём, За стеною шумели метели. Давай дорогая ещё раз споём Ту песню, что в юности пели. Ты вспомни ту сладкую ночь, Сладость любови горячей, Минуты летели усталые прочь И вдруг я увидел: Ты плачешь. О, как же всё было давно, За стеной бушевало ненастье, А звуков метели не было слышно – Ты плакала просто от счастья. &nbsp...

Читати далі...

Присвячено пам'ті блогера Олександра "ПИВОМАНА" Люди! Слухайте Небо. Там живуть рідних душі. Їм почути нас треба, Ще живих, нині сущих. &nbsp...

Читати далі...

Спитали старця: «Що таке любов?». Дід усміхнувсь, чомусь пригладив вуса І зовсім тихо й ніжно прошептав – Це Та, якій, я все життя молюся. Питаєш що таке Любов?.. Любов – це є основа світу, Вона – це коли тепле літо Вона – продовжує життя, Вона – це внуки наші й діти: «Любов – це шторм у Океані, Любов – це річки тихий беріг, Любов в картині ніжна пані, Що нам лишив художник Реріх. Любов – це зорі в небесах, Любов вода в моїй криниці...

Читати далі...

Літа мої молодії. Де ж Ви заблудились? Цієї ночі дорогії Знов мені приснились. Наче я лечу над степом Легкий, як хмаринка. Чую в серці своїм трепет Й пісню материнську. Все кругом знайоме, рідне, Скрізь степи широкі, Там он хатка моя біла, А на ній лелека білобокий. На порозі біля хати У хустинці білій Стоїть рідна моя мати Зовсім посивіла. І махає все рукою, Наче кличе: «Сину! Всі скучили за тобою, Вертайсь в Україну. А я сплю ...

Читати далі...

В небі чистім, в небі синім Журавлі летять, курличуть. Такі чисті й безневинні – За собою мене кличуть. Ой, журавлики, журавлики! Почекайте рідні трішки. Не пройшов ще по землі я, Всі стежки свої й доріжки. Ще життя мого мереживо, Недошите, не доплетене, Добрі справи не всі звершені, Ще десь бродять переметами. Ще вино в моїм бокалі, Не допите, лиш пригублене, Я ще мрію йти в світ далі, По землі моїй улюбленій. Ще слова любові щирі...

Читати далі...

По тернах днів судилося пройти, По манівцях життєвої пригоди. Зі мною скрізь прокрокувало Ти, Моє життя, гартоване в негодах. Десь там границі недосяжний край, А я тримаю слово у долоні, Щоб донести туди, за небокрай, Куди несуть крилаті мої коні. І вже немає в долі вороття, Вже стерта вісь мого старого воза. На нім лежать скарби мого життя, Час добіга, а там – сумна дорога. Та все ж я йду до того небокраю І рву вудила, аж кривавить «піна». Я...

Читати далі...