Поки-що не маю часу писати детальний звіт про свою поїздку на весілля до Коломиї, бо маю багато роботи. Тому, просто викладу одну з фотографій, щоб ви помилувались красунчиком-мною та красунчиком-молодим!

Я нарешті зрозуміла, що саме так напрягло у тому весіллі

Чинно і благородно з обручкою з маленькім діамантиком та набіром книжок Макса Фрая (це була основна умова) у день закоханих, я зробив пропозицію моїй половинці "женитися". Щоправда я був не бритий і сонний після нічної зміни. Вона ж погодилася.

Начитавшись весільних форумів і обравши, не без допомоги місячного календаря та певних сперечань, дату, понесли документи у Шевченківське відділення, хоч воно і не було найближчим, але нам там сподобався інтер"єр і було найменше негативних відгупів про персонал. Подали документи ще в кінці травня, церемонію назначили на 2-ге липня, оплатили по квітанції 108 грн і почали думати як і кому повідомити про наше рішення... До тещі три рази ходили з тортиком, але кожен раз щось зривалося... А потім, ще два тижні боролися з її ідеями, що до святкування цієї події... Ми замовили не торжественну церемонію без рушників, караваїв і т.д. І мали відсвяткувати це у тісному родинному колі... Вона ж хотіла і рушник і каравай і кілька тіток-родичів... Були навіть моменти, коли хотілося забрати документи і подати їх десь в Ужгороді (просто гарне місто) і поставити всіхперед фактом за 3 дні до події...
Але все обійшлося...
Всім хотілося щоб було гарно, душевно і щоб запам"яталося. Я загорівся ідеєю проїхатися у ретро-автомобілі, Света хотіла, щоб на весіллі обов"язково було весело і були каруселі... Тож замовили кабріолет Фіат 1936 року та альтанку у ресторані Диканька, поряд з парком Перемоги на Дарниці де є атракціони... За 2 дні до весілля я пройшовся від Хрещатика по правому березі Дніпра до станції "Дніпро" і весь парк Перемоги - вибирав місця для фотографування, не хотілося стандартних фотографій біля Михайлівського та площі Слави... Запланував проїхатися на кабріолеті по мальовничій Парковій дорозі, але ці плани підпортив дощ... Але все по порядку...
Церемонія назначена на 14:00, зранку я ще зганяв за букетом та привіз фотографа, поки Светі робили зачіску. Потім одяглися гарненько, батьки благословили нас і ми вийшли на вулицю, де нас вже чекав водій Микола на Фіаті.

До РАКСу доїхали без пригод... тільки люди з маршруток виглядали, розглядаючи нас та машину.Поки чекали церемонію, почав накрапати дощ, тож водій запропонував змінити машину на іншу, але нам саме ця подобалася найбільше і ми відмовилися. Церемонія пройшла нормально, я навіть не встиг захвилюватися. Тільки уважно прислухався до ведучої (чи як її там), коли вже казати "ТАК", а вона після кожної фрази робила театральні паузи... Але я вгадав правильно...  і Света теж!

Справжня злива з градом почалася як тільки ми від"їхали від РАКСу... Біля кінотеатру Київська Русь нас обдало хвилею від проїжджаючого повз авто, біля стадіону Динамо Света пересіла сохнути і грітися у машину до брата, а я з сестричкою, викручуючи поли піджака похав далі... (Посилання, щоб ви розуміли що саме відбувалося з погодою)  Дощ лив стіною, і здавалося, що він не закінчиться ніколи. Навіть дзвінок на роботу ніяк не вплинув на ситуацію , таке відчуття що просто всі стихії зібралися привітати нас з цією подією... Тож як виглядає Паркова дорога з кабріолету для нас всіх лишилося непізнаним. Закінчилося це стихійне лихо вже на під"їзді до парку. Там ми трохи обсохли та зробили невелику фотосесію, а потім поїхали кататися на каруселях! Було прикольно, незвично, романтично (на чортовому колесі)
і весело (особливо на автодромі)... На американських гірках вирішили долю не спокушати... В ресторані столи ломилися від страв... Все було дуже смачно, особливо шашлики... Торт теж виллядав чудово, хоча місця для нього практично не лишилося...

Додому приїхали вже за північ і ще влаштували фотографування у букетах квітів... (Решта фотографій тут)
Вже майже місяць ми одружені, щоправда не всі ще друзі і родичі знають про це...
Вже встигли відсвяткувати ще раз у родичів Свети, чекаємо на прїзд моїх родичів, та готуємося до святкових шашликів з друзями...
Ті, хто вже в курсі, періодично питають: -"як воно сімейне життя?". Відповідаю, що різниці поки не відчуваю... Все так само чудово, як і раніше.
Для цікавих (бо, як показала практика таких багато серед знайомих): Все це щастя обійшлося десь у 15 тис. грн. з обручками, одягом, прикрасами, авто і рестораном. Розходи ми практично порівну поділили між мною, дружиною та тещею.

Сьогодні стало відомо, що мій друг, той, що в АТО, влітку одружується 

Сьогодні у мого друга було свято - він одружився.

Ми із Андрієм знайомі вже давно, близько 8 років. Колись спілкувались дуже тісно, майже постійно гуляли та займались різними справами разом. Були у нас і сварки, і перемір'я... За ці вісім років ми пройшли через багато різних випробувань... і продовжуємо спілкуватись. Сказати, що я із ним пуд солі з'їв - це нічого не сказати.

Зараз ми спілкуємось не часто. Бачимось 1-2 рази на рік. Кожного разу раді друг-друга бачити. І зараз вже точно знаємо, які теми не варно чепляти, щоб не викликати конфлікту, та не посваритись знову... бо міритись потім ой як складно... Але зараз не про це.

***

Трішки передмови:

Передостаннього разу я побачився із ним 2 місяці тому, і він запросив мене до кафе "на важливу зустріч" (-: Як я знаю його, це мало лише два розвитки подій - або він пропонує грандіозну пиячку прямо зараз, або натякається якась подія із грандіозною пиячкою, на якій він би хотів мене бачити. В будь-якому разі просто так він вже давно нікуди не запрошував, бо розважати його мені давно вже набридло, і він це добре знає, що має бути надповажний привід, щоб я прийшов.

Як з'ясувалось, він запросив мене до кафе, щоб проанонсувати мені своє одруження із дівчиною, про яку я від нього чув на протязі останніх двох років. Прийшлось погодитись на те, що я обов'язково буду присутнім, і ніяким чином мої інші плани не заважать мені бути із ним цей день.

... За тиждень до дня його одруження я познайомився з однією дівчиною. Точніше, нас познайомив один спільний знайомий. Один раз ми навіть встигли побачитись, прогулялись по місту, попили кави, багато спілкувались на різні теми. Ця дівчинка мені сподобалась - гарна з себе, добра, з чарівною посмішкою... та ще й програміст .

... За день до весілля я запропонував скласти мені компанію. По-перше, бо більше мені нікого запрошувати не хотілось, а по-друге, бо вона мені дійсно сподобалась -- прямо так я їй і сказав. І вона погодилась 

***

Сама вона з Новомосковська, тому ми відразу домовились, що ввечорі вона поїде додому, бо залишатись в Дніпропетровську не хотіла. Я пообіцяв їй, що саме так все і буде, і навіть відразу купив їй квиток на автобус назад додому на останній рейс, щоб встигнути якнайдовше погуляти на весіллі.

Вона допомогла мені обрати квіти на подарунковий букет для молодих, і на зазначене місце ми приїхали із запізненням аж на півгодини... Але як з'ясувалось - дуже вчасно, бо самі молоді приїхали після нас, приблизно хвилин через п'ять. Тому, ми начебто і не запізнились, і самі довго нікого не чекали - все склалось прикольно 

Тамада була чарівна, вміла завести компанію, проводила багато конкурсів, розповідала цікаві історії і все таке інше. Як я потім дізнався, у нас була із нею одна спільна знайома - Міроненко Світлана, яку я знаю з самого дитинства, і у якої навчалась майстерності тамада. Поспілкувались тріши, посміялись, пригалади декілька цікавих моментів з життя, що пов'язані із цією надзвичайною персоною та її оточенням. Юля (моя пассія) теж встигла похвастати своїми сценічними виступами та виховницькою діяльністю 

На першому ж конкурсі я отримав приз - кльову керамічну кружку невідомо якого призначення... але кльову 

Потім купив собі на аукціоні комп'ютерну мишу за 222 гривні  (Ця цифра для мене зараз має досить цікаве значення, тому було прикольно, що саме за цю суму я придбав цей "дивовижний артефакт, завдяки якому Андрій та Лілія знайшли шлях один до одного")

Потім мене та Юлю перевдягли в циган - і ми ворожили та танцювали, а нам за це золотили ручки, щоб ми потім передали ці гроші в фонд молодих.  Юлька танцює просто чарівно!!!! Особливо в довгій сукниці... Особливо - разом із таким видатним парубком, як Я! 

Коли Ліля кидала свій букет... здогадайтесь, хто спіймав? Вірно, Юля спіймала 

А хто спіймав стрічку з ніжки нареченої? Хі-хі-хі... Та-ааак! Це я її спіймав!!!  

За нашими розрахунками, ми вже запізнювались на автобус до Новомосковська... Але я запевнив Юлю, що все буде гаразд, і здається, вона не хвилювалась... Ми довго йшли пішки, доки вийшли до місця, де можна було зупиняти транспорт... Але дуже швидко доїхали до місця відбуття автобусів. І хоч ми і запізнились на останній рейс на 6 хвилин... Сам рейс запізнився на цілих 10!!!!!!! 

Хі-хі-хі-хі! Хто скаже, що життя не сповнене приємних несподіванок, радощів та чудес, той просто не хоче їх помічати, або спеціально відганяє та відштовхує від себе!!!!! 

ЖИТТЯ ЧУДОВЕ, ЯСКРАВЕ ТА СПОВНЕНЕ РАДОШАМИ, ЯКИХ ВИСТАЧИТЬ НА ВСІХ, ТА ЩЕ Й ЗАЛИШИТЬСЯ ЦІЛА ГОРА!!!!!!!!!!!!!!!!

Ура! Я люблю життя!

І вам всім бажаю такого ж добра!

***

З побажаннями щасливих посмішок, ваш Микола Калакуцький!

[ Читати далі ]