хочу сюди!
 

Киев

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 42-53 років

Замітки з міткою «левитанский»

Один из лучших российских поэтов ХХ века Юрий Левитанский

http://ru.wikipedia.org/wiki/Левитанский,_Юрий_Давидович - родом из Козельца, что на полпути от Киева до Чернигова!
Стихи Юрия Левитанского на слуху даже к тех, кто ни сном, ни духом не знал и не хочет знать, каким он был замечательным человеком. Воистину, поэт создаёт воздух своего времени, а дышат этим воздухом все, даже помимо воли.
А вот уважительная пародия харьковчанина Юрия Чайки на общеизвестное стихотворение.
Діалог під ялинкою

Ю.Левітанський – С. Нікітін

– Що ж воно коїться в світі? – Та, бачте, зима.

– Як то – зима? – А отак. Подивіться, постежте,

Як я зрання калатаюсь, протоптую стежку

Там, де до наших будинків під’їзду нема.

– Що ж буде далі? – Та січень. – Невже? – Щоб я вмер!

Я ж недаремно абетку придбав старовинну.

Ох, і малюнки ж покреслила в ній хуртовина!

Їх я вже вивчив, до літер узявся тепер.

– Ну, а по січню? – Та квітень прийде, як на зло.

– Квітень по січню? Ви певні? – Повірте на слово.

В лісі сьогодні сопілка так грала чудово! 

Дивно лише, що музики при ній не було.

– Що ж нам сердешним, робити? – Чого там, живіть! 

Шийте спідниці з китайки, як грошей в вас досить.

– Тю! Та китайки ніхто вже сто років не носить!

– Вже як пошиє – де дінеться! – буде носить!

Буде носить, бо ж настане година така,

Що й завірюха ущухне, і крига розтане.

Ну, то давайте ж удвох у це свято різдвяне

Тут, на вечірці, наразі утнем гопака!

Ряжені хлопці й дівчата, і сміх без кінця.

Місяць – бліда, зі свічею всередині, куля.

Ось Вам рука, та тримайте, рука ж бо – не дуля!

І –  гоп-ця-ця, гоп-ця-ця, гоп-ця-ця, гоп-ця-ця…

март заканчивается

Ещё одно Левитановское- невероятно простое, домашнее и гениальное... С предчувствием весны, друзья. Бесплатный хостинг изображений и фотографий

Двадцать восьмого марта

утром я вышел на кухню.

Чайник на газ поставил.

Снег за окошком падал.

 

В шкафчике, на газете,

луковица лежала,

Глупая толстая луковица,

барышня провинциальная.

 

 

Но две зеленые стрелки

у ней на макушке были,

Две зеленые струйки

фонтанчиком из нее били.

 

Снег за окошком падал,

крупка в окно хлестала,

В шкафчике, на газете,

луковица расцветала.

 

Луковица на газете.

Зеленая, как кузнечик.

Этакий Чиполлино,

луковый человечек.

 

Чай погуще завариваю.

С луковкой разговариваю.

Что-то ей, видно, ведомо

такое, что мне неведомо.

 

Свое она что-то знает.

Знает, что снег растает.

А снег все никак не тает.

А луковица расцветает.

/Ю.Левитанский/