Кожна країна, будь-яке суспільство або організація обов’язково мають свої закони, які регулюють взаємовідносини, встановлюють правила поведінки та принципи існування серед людей. Багато законі в діють на певній території, обмежені періодом часу й іншими чинниками. Але є один Закон, який призначений для всіх часів і народів, будучи основою існування життя людей на Землі. Це Десять Божих Заповідей.

     Сам Бог дав цей Закон людству як вічний, незмінний стандарт добра, зразок поведінки. Десять Заповідей визначають наш зв'язок з Творцем і Спасителем, а також наші обов’язки стосовно людей. Порушення цього Закону Святе Письмо називає гріхом: “Кожний, хто чинить гріх, чинить і беззаконня, бо гріх є беззаконням” (1 Івана 3:4).

     Святе Письмо вбачає в Законі Божому риси характеру Бога. Як і Бог, “Господній Закон досконалий” (Псал. 18:8). “Отже, Закон – святий, і заповідь – свята, праведна та добра” (Рим. 7:12). “… всі твої заповіді справедливість” (Псал. 118:151). Десять Заповідей – короткий виклад вічних принципів добра – звернені до всього людства на всі часи. Біблія називає головний принцип життя: “… Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині” (Екл. 12:13).

     Цей Закон унікальний, у першу чергу тому, що Десять Заповідей дуже прості, але водночас мають всеосяжний характер. Вони настільки короткі, що навіть дитина може їх швидко запам’ятати, але мають таку глибину, що охоплюють всілякі гріхи. Унікальність Десяти Заповідей полягає також у тому, що це єдині слова, які Бог сказав вголос до всього народу і Своєю рукою написав на двох кам’яних скрижалях, які повинні були зберігатися в ковчезі, у Святому Святих храму. Яке ж призначення Божого закону, Його Десяти Заповідей?

     Перш за все він покликаний захистити людину від самознищення: ігноруючи закон, люди перестають розуміти різницю між добром і злом. Закон відкриває людині Божу волю. Тільки так ми можемо зрозуміти, чого Бог очікує від нас, якою має бути наша поведінка, яких життєвих принципів треба дотримуватися, щоб життя було благословенним.

     Кожен з нас свого часу повинен постати перед судом Божим, “бо всі ми маємо з’явитися перед судовим престолом Христа, щоб кожний одержав згідно з тим, що в тілі робив: добро чи зло” (2 Кор. 5:10). Тому Закон Божий буде підставою для розгляду наших справ. Кожен з нас буде суджений за цими справедливими принципами, а не згідно з нашими уявленнями.

     Без Десяти Заповідей люди не здатні правильно розуміти Божу святість, а також власну провину і потребу в каятті. Не відчуваючи себе порушниками Закону Божого, вони не усвідомлюють свою гріховність і не бачать необхідності у примиренні з Господом Ісусом.

     Закон діє подібно до дзеркала, допомагаючи побачити свій справжній стан. “Бо коли хто є слухачем Слова, а не виконавцем, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя в дзеркалі: тож побачив себе, відійшов і відразу ж забув, який він. А хто дивиться на досконалий Закон свободи і перебуває в ньому, той не слухач-забудько, а виконавець діла; він буде блаженний у своїх діях” (Якова 1:23-25). Апостол Павло писав: “… я пізнав гріх, тільки через Закон” (Рим. 7:7) Звинувачуючи грішника в його гріхах, Закон допомагає йому усвідомити, що він потрапив під Божий суд і підлягає покаранню.

     Закон Божий – це засіб, з допомогою якого Святий дух веде нас до справжнього навернення. Побачивши свій справжній характер, ми усвідомлюємо себе грішниками, що не мають надії, і тому гостро відчуваємо потребу в Спасителі. Таким чином, Закон вказує на Христа, єдиного, Хто може звільнити нас від вічної смерті. Закон відкриває нашу гріховність, але не може врятувати нас. Як водою змивають з лиця бруд, так і ми, виявивши свою гріховність за допомогою морального Закону Божого, шукаємо воду, щоб змити гріх і бруд, а очиститися ми можемо тільки кров’ю Агнця.

     Закон Божий стримує зло і приносить благословення. Хвиля злочинності, насильства, аморальності, що захлеснула світ, – це наслідок нехтування Десятьма Заповідями. Там, де цей Закон приймається, він стримує гріх, спонукає до правильних вчинків. Ті народи, які включили Божі принципи в свої закони, отримали великі благословення, і навпаки, зневага Заповідями веде до занепаду.

     “Бо це любов до Бога – дотримуватися Його заповідей! А Його заповіді не тяжкі” (1 Івана 5:3). “Тут терпіння святих, які бережуть Божі заповіді та віру Ісуса” (Об’явл. 14:12). Це тільки два висловлювання з безлічі, записаних на сторінках Святого Письма, які закликають нас бути слухняними Закону Божому. На жаль, деякі вказують тексти, які нібито скасовують покору Десяти Заповідям.

     Який закон скасовано жертвою Христа на Голгофі? Так, після смерті Христа сталися величезні зміни в служінні Господу. Але Біблія говорить про два закони: моральний (Десять Заповідей) і церемоніальний (жертвоприношення). Моральний закон – це Десять Божих Заповідей, незмінний вічний стандарт правди. Церемоніальний закон (про жертвоприношення) був тимчасовим заходом проти гріха і вказував на Христа, як на справжню Жертву, яка знімає провину за порушення Закону Божого.

     Закон Божий, тобто Десять Заповідей, регулює відносини Бога і людини, а також відносини між людьми, тому його ще називають моральним законом. Цей закон написаний Богом на кам’яних скрижалях (Вих. 31:18); поміщений в ковчег (Втор. 10:1-5); затверджений Христом (Рим. 3:31); розкриває гріх (Рим. 3:20); неспростовно встановлений навіки (Псал. 110:7,8).

     Другий закон, так званий закон жертвоприношень, покликаний був показати шлях врегулювання відносин в разі порушення Десяти Божих Заповідей. Закон жертвоприношень, який ще називають церемоніальним, записаний Мойсеєм у книзі (Втор. 31:24); покладено збоку ковчега (Втор. 31:24-26); скасований Христом (Ефес. 2:15,16); бо жертвоприношення (Левит 7:35-38); були тимчасовим явищем (Євр. 9:9,10).

     З даного порівняння бачимо, що всі закони про жертвоприношення вказували на Христа. На Голгофському хресті вмирав істинний Агнець. Під час Його смерті в храмі завіса розірвалася навпіл (Луки 23:45), і жертвоприношення припинилися. Цей закон був тимчасовим, а моральні принципи залишились незмінними і до цього часу.

     Закон не рятує людей, головне – віра. А якщо Закон не рятує, то можливо його виконувати не потрібно? Міркуючи таким чином, люди часто не звертають увагу на те, що Закон ніколи не давав порятунку. Як у Старому Завіті, так і в Новому порятунок завжди був і залишається даром Божим для людей. Моральний закон визначає, що добре, а що – зле, що можна робити, а чого не можна, що таке гріх; а церемоніальний закон говорить про те, як отримати прощення за гріх. Прощення ж ми отримуємо тільки за допомогою віри, виконуючи Закон Божий.

     “Праведний житиме вірою своєю” (Авак. 2:4) – це принцип життя людей як Старого Заповіту, так і Новоо. У старозавітній час люди жили вірою, але вони також виявляли послух Закону господа. Про Авраама сказано: “Авраам послухав Мого голосу, і виконував те, що виконувати Я звелів: заповіді Мої, постанови й закони Мої” (Бут. 26:5). Порятунок, який ми отримуємо по вірі, не звільняє нас від виконання принципів, встановлених самим Господом. Навпаки, їх виконання приносить нам благословення.

     Отже, Закон Божий допомагає людині виявити свою гріховність, віра в Спасителя світу відкриває грішникові шлях до прощення, що відбувається по вірі, і тільки по милості Бога. Але отримане прощення не дає нам права надалі жити, нехтуючи Десятьма Божими Заповідями. Прощення – це подарунок Бога, який неможливо оплатити, а послух Десяти Заповідям – визнання вищого авторитету Бога, Його моральних і духовних принципів.

     Видання "Вічний скарб", грудень, 2010 рік