Кожен з нас вчинками чи бездіяльністю, любов’ю чи байдужістю будує власне майбутнє – Олег Володарський

Молитва за з’єднання всіх християн

Ти Господи, з’єднав різні народи у визнаванні святого імені Твого, благаємо Тебе за з’єднання всіх християн, а зосібна за християнські народи Сходу. Просимо Тебе, влий у нас усіх бажання єдности, щоб ми разом творили одне стадо під проводом одного пастиря. Учини, Господи, щоб вони перейнялися наукою своїх святих учителів, які є однаково й нашими отцями у вірі. Бережи їх від злого, що могло б їх від нас відлучити. Дух згоди й любові, що є знаком Твого перебування між вірними, нехай прискорить той день, в якім наші бажання злилися б з їхніми, щоб так кожний нарід усякої мови пізнав і прославляв Господа нашого Ісуса Христа, Твого Сина. Амінь.

Отець Ігор Шемяков, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці (м. Чернівці)

Оголений нерв війни. Він пульсує болем в країні. В суспільстві. Між людьми. Біля могил. В церкві. Поруч з іконами. Неможливо описати словами всі ті почуття, що сповнюють душу тих, кому не байдужа Україна. Тих, кому не однаково.

Священик Ігор Шемяков народився в Росії, звідки родом його батько, але більшу частину свого життя прожив на Батьківщині своєї матері – на Донеччині. Його рідне місто сьогодні, на жаль, окуповане. Але він сам зробив свідомий вибір – залишитися українцем в Україні. Йому вкрай болить втрачена домівка. Але з Божою допомогою і в з молитвою будь-які випробування лише загартовують ВОЛЮ.

Отець Ігор прийшов до Бога через хворобу сина. Він спокійно розповідав нам історію свого життя, а я не міг не захоплюватися тим, скільки сили та мудрості в цій людині, як смиренно та мужньо він долає випробування, що посилає йому Господь. Я не побачив відголоску страждання в його очах. Лише мудрість набутого досвіду. Навпроти мене сидів життєрадісний, життєлюбний чоловік.

Говорив зі священиком, а в душі вистукувало: «НАШ!» Так, саме наш. Сьогодні, тут і зараз, в тилу і на фронті твориться нова, новітня історія України.

І я вкотре переконуюся в тому, що ті, кому байдужа Україна, в кому так і не пробудилося українство, залишаться на узбіччі історії. Адже кожен з нас вчинками чи бездіяльністю, любов’ю чи байдужістю будує власне майбутнє.

В кожного з нас є вибір. І, більше того, кожен з нас його вже зробив. Якщо ви думаєте, що особисто ви нічого не обирали і вам обирати не доведеться, значить його просто зробили за вас.

Якщо ви самі не оберете для себе Україну і не почнете будувати її майбутнє вже сьогодні, то замість вас ваше майбутнє і майбутнє нашої держави обиратимуть ті, хто це майбутнє собі присвоїв. Тому що кожен з нас своєю байдужістю сприяв тому, що наше майбутнє ділили і продовжують ділити між собою ті, хто сидячи на золотих унітазах нарізають золоті батони.

Тому і не дивно, що віднайшлася біомаса, вибачте, але не можу назвати їх людьми, котра хлібом-сіллю зустрічала ворога на нашій землі. Я переконаний, що понад усе сепарня боїться тих мешканців Донеччини та Луганщини, котрі понад усе люблять свою країну. Люблять Україну. І тільки вони зможуть пришити на місце такий рідний, але такий зболілий клаптик нашої любої Батьківщини.

Це їх глибинне і болісне питання, до якого я навіть боюся доторкатися. Та я переконаний, що в один із сонячних днів вони вільними УКРАЇНСЬКИМИ птахами полинуть додому, щоб назавжди виправити історичну помилку. Це написано в їх очах. Це читається поміж рядків. Це викарбувано в них на серці: «Донецьк – це Україна!»

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – отець Ігор Шемяков, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці (м. Чернівці)

https://youtu.be/UmtuUoGuzeU