У перший день, коли у моєму будинку, зведеному у 1969 році на Оболоні, після тривалого ремонту запустили новенький ліфт, якась людська скотина випорожнилася. Тепер кожного дня з острахом побачити ганебні написи, подряпини на стіні, заліплені жувальною гумкою отвори вентиляції чи баюру сечі я заходжу до ліфта. Дружина пропонує не думати про це, бо думки матеріалізуються, але я інакше не можу. Може в мене виникла фобія спаплюженого ліфта? А як може бути інакше, коли я своєму ліфті вранці я бачив розбитий унітаз, старі меблі тощо.