Несподіване відрядження

       Розвідувальне управління вирішило з'ясувати, як саме контрабандна вогнепальна зброя зі США потрапила до “ІРА” (“IRA” ) в Ірландії. Вони дізналися, що її транспортували через місто Краннаґ (Crannagh). Тож туди для проведення  розслідування й направили агента Мерфі.
       Кожного понеділка об одинадцятій годині він надсилав закодований проміжний звіт. Першого понеділка він повідомив, що зустрів деяких людей, стосовно  яких у нього виникли підозри щодо їхнього  членства в ІРА. Другого понеділка він повідомив, що з'ясував, де знаходиться місце зустрічі ІРА. Третого – що він має певність відповідно до деяких підтверджених членів ІРА і що скоро вони зведуть його з чільниками організації. Але наступного понеділка жодного повідомлення не надійшло. Так само, як  і того, що настав за ним.
       Тож служба розвідки вирішила відрядити в Ірландію Рейлі, аби з’ясувати, що сталося з Мерфі. Прибувши у пункт призначення, жінка одразу ж пішла в таверну  і спробувала зазнайомитись із барменом.
       Відчувши приязнь бармена, запитала в нього, де можна знайти Мерфі.
 "Що ж, -  відповів бармен, - якщо ви хочете знайти Мерфі-констебля, то йдіть до автостради, поверніть ліворуч і пройдіть 4 квартали до поліцейського відділку".
       Рейлі зрозуміла, що це був не її Мерфі. Вона описала докладніше  зовнішність чоловіка, котрого їй потрібно було знайти.
       Бармен сказав:
"О, здається він схожий на Мерфі-фермера. Добре, тоді  прямуйте по Болотяній Вулиці вниз, далі – пагорбом до околиці міста, повернете праворуч і тоді 2 милі прямо ".
       Рейлі знов зрозуміла, що це не є потрібна їй людина. Вона терпляче пояснила, що її Мерфі  приїхав із Америки приблизно 5 або 6 тижнів тому.
 "O, - відповів бармен, - то ви шукаєте Мерфі-шпигуна".

Тиждень потому…

     Це діялось десь опівдні. На автобусній зупинці було чимало людей. Серед них була доволі стильно одягнена дівчина років двадцяти п’яти. На ній були капелюшок, плащик та  рукавички. Однак  вигляд вона мала таки досить серйозний. На зупинку підійшло кілька молодиків, не надто обтяжених як  інтелектом, так і будь-якими уявленнями щодо моралі. Вони на всю реготали, дудлили  пиво з пляшок та лаялись на чому  світ стояв. Звісно, побоюючись цих хлопців, присутні мовчали. Але тут один з-поміж них спромігся  образити дівчину. Не просто штовхнув або обізвав, а плюнув на капелюх. Вона, не довго думаючи, відкинула його подалі. Але натомість одразу витягнула з-під плаща SIG P228. Кілька пострілів дуже швидко пролунало у напруженій атмосфері. Ніхто з-поміж нахабних молодиків більше не піднявся, хоча надалі стало відомо, що одному з них пощастило вижити. Дівчину так і не знайшли.

Вечір наступного дня

      Літак здійснив посадку в Даллесі… На Мерфі та Рейлі вже очікували співробітники Управління розвідки. Адже їх мали негайно доправити на розмову з відповідальним працівником. За складних умов їм вдалося налагодити близький  контакт із керівництвом ІРА. Доправлена в Ірландію зброя мала так само повернутися до США контрабандою, але натомість було потрібно створити умови для поставок обладнання в цю країну з метою нарощування виробництва віскі (хоча містер О’Каллаґан наполягав також на кількох контейнерах горілки)…
      Адже що може бути важливішим для справжніх ірландців?

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також я не маю на меті вигравати конкурс (або ж боротися за приз), тож прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до мого блогу.

З продовженням Ви маєте можливість ознайомитися на http://blog.i.ua/community/1307/421158/.

есть ли правовые основания начать отстрел вооруженных колорадов на улицах? 

Вигляд з космосу затоки та доків у місті Гелвей (Galway City).

Транспортування (останній етап)

       Рейлі відчинила двері й сіла в автомобіль. Авіапереліт видався їй доволі приємним. Вантаж, який вони з Мерфі супроводжували на “приватному” літаку, вдалося допровадити без будь-яких перешкод. Особливо з боку ірландських митних органів. Але…
       В одній невеличкій фірмі поруч з аеропортом Дубліна (яка займалася "бюджетними" автомобілями) довелося взяти в оренду досить пристойний седан. У  подорожі країною Рейлі та Мерфі мав супроводити колега на ім’я Сід. На вигляд доволі молодий чоловік з впевненим поглядом та безпосередніми манерами.
       Як з’ясувалося, значна частина вантажу, беручи до уваги порівняно великі габарити, повинна була прибути до Ірландії морем. Неподалік від берегів країни корабель з різними агрегатами для нарощування виробництва віскі мали зустріти місцеві партнери та спробувати вивантажити хоча б частину з того, що було на борту. Проте несприятлива погода завадила цьому. Тож корабель мав причалити в Ірландському порту. Для зручності було обрано Гелвей.
       Начальник місцевої поліцейської дільниці мав деякі ускладнення, адже нещодавно (і доволі несподівано) його дружина розпочала процес щодо розлучення. Звичайно, це не обійшлося без претензій матеріального характеру. Разом із тим розлучення вимагало доволі значних витрат на послуги юридичного характеру (як відомо, вони зазвичай не вирізняються дешивизною). Разом із тим головний докер вже протягом тижня перебував у відпустці, а його заступник був давнім другом поліцейського.

Вечір того ж дня

       З океану віяв  порівняно слабкий прохолодний вітер, але відчувалася його неосяжна сила, яка нещодавно вирувала під час негоди. Запах солоної води та викинутих на берег водоростей, що вже  встигли залежатися, викликали різні спогади. Моросив дощ, але Рейлі та Мерфі не відчували будь-яких незручностей. З’явилося кілька вантажівок та ірландці на власних авто, які й повинні були безпосередньо зайнятися багажем.
       Перша неприємність трапилася тоді, коли вони розвантажували сусідню яхту. Її  капітан швидко пояснив їм, що в нього немає нічого, що було б настільки габаритним, аби зацікавити їх. Мерфі, вбачаючи відсутність вантажників, зателефонував містеру О’Каллаґану,  й той з ентузіазмом виправив помилку.

Кілька годин потому

       Дві машини, які їхали вздовж доків, зненацька зупинилися неподалік від автомобіля, за кермом якого був Сід і до якого саме прямували Мерфі та Рейлі. Відчуття небезпеки посилилося. За кілька секунд у руках водіїв та їхніх пасажирів з’явилася зброя. Натомість реакція Мерфі та Рейлі не підвела їх. Сід також виявився непоганим компаньйоном, відкривши по противнику загороджувальний вогонь з автоматичного пістолета-кулемета. За кілька десятків секунд стрілянина вщухла й нападники миттєво зникли в темряві. Хоча на місці лишилося бите скло, а орендований автомобіль з очевидністю потребував ремонту.
       Цей інцидент примусив вантажників поквапитися, адже звуки стрілянини могли привернути увагу сторонніх, а ті, в свою чергу, могли викликати поліцію. Разом із тим додаткових причин для хвилювання не було, оскільки ніхто не постраждав.
       Корабель мав залишити доки тієї ж ночі. Мерфі та Рейлі мали заночувати у родичів містера О’Каллаґана (Мерфі заснув у вітальні перед телевізором). Натомість Сід повинен був зупинитися в їхніх сусідів як американський турист. Вони саме здавали кімнату.

Ранок наступного дня

       Місіс Фіннеґан виявилася напрочуд привітною жінкою в літах. З нею було доволі приємно спілкуватися, сидячи за чашкою чаю. Вона розповіла Рейлі, що її чоловіка немає вдома. Він мав проблеми зі здоров’ям, тому ліг на кілька днів у лікарню. Загалом, останнім часом її життя було монотонним. Старший син працював на державній службі в Дубліні. Він вже мав двох дітей. А молодший поїхав “підкорювати” Англію. Йому пощастило влаштуватися на роботу до крематорію, де йому, за висловом місіс Фіннеґан, “навіть платили за спалювання англійців”.
       Розпитуючи Рейлі про її життя з Мерфі, оскільки, як вона вважала, їм тільки нещодавно довелося одружитися (це вигадали для виправдання історії про “подорож Ірландією”), жінці закортіло дізнатися про першу зустріч “молодят”. Рейлі змогла тільки відказати:
- О… Він просто прийшов до мене додому й впав до моїх ніг!!!
Натомість місіс Фіннеґан стримано поміхнулася:
- Можу тільки уявити, як Ви протираєте підлогу.

             

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. У зв'язку з деякими об'єктивними причинами в мене не скоро вийде написати продовження, тож прошу зважати на цю обставину у разі виникнення якихось зауваження з приводу обсягу цього епізоду. Якщо ж бажаєте аби я потім надіслав Вам запрошення, - залишайте коментарі до цієї замітки.

Також Ви маєте можливість ознайомитися з епізодами << 2 >> та << 4 >>.

Сподобався вислів одного з моїх улюблених письменників Олега Дівова з його останнього твору "Леди не движется". Далі мовою оригіналу:

Есть такие люди, которые ненавидят оружие у гражданского населения. Они считают, что ствол у жертвы провоцирует бандита на убийство. Вот не было бы ствола — глядишь, преступник забрал бы что ему надо и ушел. А его потом поймали бы. Может быть. Зато все живы. Когда я училась в школе, то попала на диспут, посвященный частному оружию. И сказала: дело не в оружии, а в праве человека на самозащиту. Оружие лишь символ. Люди, ратующие за запрет гражданского вооружения, ратуют за то, чтобы отнять у людей их природное естественное право обороняться от агрессора. Почему-то меня с этого диспута выгнали. До сих пор не понимаю почему... 

НМД чудово сказано!

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Ніхто не може узурпувати державну владу.

Кожен українець передає у спадок своєму синові дві речі - жагу до свободи і шаблю, аби син здобув її...

                                                                                                                  
                                                                                                                  Гійом Левассер де Боплан

А знаете какие подарки? Правильно, — летальное оружие… Говорят, что готовят 3 аэропорта для приема: Запорожье, Харьков,  Днепропетровск. Именно поэтому их и закрыли. Россия попытается всячески помешать доставить груз. В том числе может применить и свои »Буки».
    
Для того, чтобы не пострадали мирные и для того, чтобы сбить агрессора с толку, было принято решение закрыть сразу 3 аэропорта. 

Заходимо сюди та підписуємо електронну петицію. Розпочалося 29.08. Потрібно 25 000 підписів, вже є по над 5 000.

Особливого піднесення з нагоди цієї значної дати не відчувається, тому оприлюдню одну інформацію про наші святкові військові події на Львівщині

На Львівщині на території військової частини урочисто відкрили й освятили каплицю Пресвятої Богородиці

| 06.12.2011 |  |10:00|
У день святкування Введення в храм Пресвятої Богородиці, а також з нагоди 20-річчя від дня створення 9-го окремого ремонтно-відновлювального батальйону та Збройних Сил України у військовій частині, що дислокується у районному центрі Золочів Львівської області, урочисто відкрили та освятили каплицю Пресвятої Богородиці.
В урочистостях взяли участь представники місцевих органів влади, священнослужителі, члени сімей військовослужбовців.
Командир окремого ремонтно-відновлювального батальйону підполковник Ігор Задорожний, який підтримав ідею спорудження каплиці на території військової частини, розповів, що втілити задум у життя вдалося завдяки зусиллям всього колективу. Він також наголосив, що ще з княжих і козацьких часів покровителькою Українського війська вважали Пресвяту Богородицю. Саме тому у Золочеві на її честь спорудили каплицю, приурочивши її відкриття до 20-річчя з дня створення військової частини та Збройних Сил України.
– Це святе місце стане для кожного, хто служить у нас, не тільки осередком душевного спокою. Каплиця покликана стати одним із важливих елементів виховання у військовослужбовців почуття відповідального ставлення до виконання обов’язку і служіння українському народові, – зазначив командир військової частини.
Слід також зауважити, що 5 грудня особовий склад 9-го окремого ремонтно-відновлювального батальйону 13-го армійського корпусу відзначив 20-ту річницю від дня свого створення. Таким чином, ця військова частина практично є ровесницею Збройних Сил України.
А за підсумками минулого навчального року батальйон визнаний кращим серед ремонтних частин і підрозділів армійського корпусу.
http://www.mil.gov.ua/index.php?lang=ua&part=news&sub=read&id=22715

Коментар Б.Г,: що тут сказати в додаток окрім простої істини, що у випадку якогось конфлікту у нас вся надія виключно на Божу силу, а не на міць Української армії. Нещодавно бачив у Львові, як наші славні вояки копирсалися у будівельних купах сміття, вибираючи звідти бруківку на роботах турецької фірми по вул. Городоцька, а перед тим інші солдатики вивозили архівні фонди в поміч бібліотеці Стефаника - служба! Ось вони, захисники наші як вчаться воювати з ворогом. І згадую свою подібну нікчемну службу в Радянській Армії, яка у глобальному масштабі власне і стала одною з причин розвалу СРСР. Тепер черга України...
З того всього щось жодного бажання нема вітати наших славних вояк Збройних Сил України - вибачайте, панове