«Розповідають біженці із Запорізької області, які зупинилися у селі під Дніпром.

Взявши село, росіяни зібрали всіх мешканців, переписали їх та повідомили, що відтепер ніхто нікуди не повинен відлучатися. Якщо перекличка покаже відсутність одного, буде розстріляно одне, якщо двох – буде розстріляно двоє тощо.

Зібрали фермерів, які розпочали польові роботи. "Відтепер ви не фермери, а наша рабсила. Про те, що ви обробляєте чиїсь паї, забудьте. Ніяких паїв більше немає. Є наша земля. Обробляйте її, засівайте, збирайте врожай. 20 відсотків урожаю – ваші, 80 – наші. За роботу, товариші!

До села зайшла колона російської техніки. З-за куща біля одного двору в першу машину полетіла пляшка із запалювальною сумішшю. Далі колона не пішла – викликали авіацію, і все село було стерте з лиця землі.

До двору одного чоловіка підігнали комбайн. "Давай змінюватись. Ти нам – свого бика, а ми тобі – ось цей комбайн". І сміються. Чоловік: "А якщо я відмовлюся?" - "Твого бика все одно заберемо, а комбайн підірвемо". - "Тоді згоден на обмін". Чоловік віддав бика і став дзвонити господареві комбайна: "З тебе належить".

Першому зустрічному мешканцю села вручається пуста сумка. "За годину повернеш її з продуктами. Під зав'язку. Іди по селу і збирай. Насамперед - сало, потім - яйця та інше. Не прийдеш з повною сумкою - розстріляємо".

Михайло Олексійович, фермер, який розмістив у себе біженців, каже, що в нього, власне, одне питання: чи розуміють росіяни, що чинять погано? У мене ж і цього питання немає. Якби не розуміли, так би не поводилися. Вони тому й убивають, і грабують, і гвалтують, і всіляко куражеться, що знають: це – недобре.»

*****
"....Російський солдат йшов українським селом, щойно зайнятим його частиною. Він був у гарному настрої, бо взяли це село без бою.

На подвір'ї одного будинку загавкав собака. Солдат зупинився, зняв автомат і застрелив його.

"Навіщо ти це зробив?" – крикнув господар, що вибіг на ґанок. "А щоб не гавкала", - сказав солдат, засміявся і пішов, насвистуючи, своєю дорогою.

Те саме питання він почув і від командира загону місцевої оборони, який узяв його в полон за кілька днів. "А щоб не гавкала", - відповів солдат і йому.

- І теж засміявся? - Запитав я цього командира. До війни у нього був маленький бізнес – тартак. Люди малого та гаражного бізнесу складають кістяк багатьох таких загонів.

- Ні, не засміявся, - сказав командир, - а наче трішки посміхнувся. Йому ніби стало спокійніше, раз допит уже дійшов до такої дрібниці.

Солдат назвався контрактником із Алтаю. Мати у нього медсестра, йому 28 років, без спеціальності, до армії колов по селу дрова. То була його добавка до окладу дружини-вчительки. У них поки що одна дитина, хлопчик, ходить до дитячого садка.

За враженням командира, перед ним була від природи добродушна, не швидкого розуму людина, для якої війна до самого полону була не війною в іншій країні, а чимось на зразок звичайного відрядження, в якому, щоправда, дозволено більше, ніж на місці постійного перебування . На чоловіків, що його полонили, він дивився, як на ментів, що причепилися до нього, з іншої області.

– Все сопів, – розповідав командир. - Звичайно, собака не людина. Це зрозуміло. Але ж вона не твоя. Вона – чужа власність. Ось у чому справа..."
****

Хто з більш-менш начитаних людей не згадує в наші дні це герценівське визначення тієї хвороби, яка вразила Росію, коли з неї вкотре спробувала піти Польща, за що Муравйов уставив її шибеницями?

Сифіліс, а не якась гарячка, тому що організм не трясеться, а гниє, захоплюючи всі його клітини.

Гнила-раділа вся Росія, від безіменного зека-кишенькового злодія до її першого поета – Тютчева і не останнього – Вяземського.

З шибениць почалося таке обрусіння Польщі, яке мало увінчатися викоріненням усього польського, аж до слів "поляк" та "Польща".

Для тодішньої Росії Польща була нестерпною не лише своєю польськістю, а й тим, що являла собою передній край богомерзкого Заходу.

7-8 квітня 1995 року силами Софринської бригади ВР МВС РФ, ОМОН Московської області та СОБР Оренбурзької області оточили с. Самашки і висунуто вимогу видати 260 стволів вогнепальної зброї (як і за часів Великої Кавказької війни).

...що в цьому місяці рашка офіційно об"явить війну Україні.
А щоб був пропагандистський привід для відкритої мобілізаціі.
А з другого боку, тоді доведеться пояснювати всьому ООН, що та для чому.

Втрати у техніці мабуть просто із дрона чи супутника.
А у живій силі?

Якщо спалена техніка, залишилась на територіі супротивника, то не можна наприклад  напевно знати скилькі у БТР знаходилось солдат ворога та залишилось у спаленій машині назавжди? Скільки встигли солдат добігти у лісові хащі та померти там від поранень, як саме й у шпиталях? Та скількі залишились інвалідами? Затонулих на переправах?
Чи може з перехоплених телефоних розмов та особистих викладок у соцмережах?

Пісня Висоцького "Солдати арміі Центр" дещо підходить за аналогіі російсько-української війни. От тількі Володимир Семенович не дуже добре знав військову історію. Група "Центр" діяла у Білорусі та підмосковіі.
А в Україні "Південь".

Група "Північ" була найбільш слабкою. Бо Ленінградський напрямок ніколи не вважався приоритетним. (так само як для СРСР). Там навіть авіаціі майже не було.
Голодомор у Ленінграді відбувся не саме через блокаду, а тому що везти було майже нічого. Бо Україну оккупували, а все що найбільш можна кидали у Москву та по іншим фронтам. Ну і Ленінградськму фронту військовим та адміністраціі.
Кажуть, можна було б рибу ловити, або в лісі щось збирати. Та чомусь не дозволяли.
Мабуть щоб не перебігали масово на окуповану територрію.

Згадаємо втрати СРСР у Вітчизняній війні, згідно з радянськими даними.
Всього за всю війну було мобілізовано 29,5 млн. громадян.
З них 8,8 млн військових загинули на фронтах за увесь час війни.

Але. Є таке вираз "нєбоєвиє потєрі". Тобто не слід вважати, що гинули всі від ворожого вогню. Не слід вважати, що на фронті, наприклад, не хворіли. Ще й як,  враховуючи умови у той час. Від застуди до тифу та раку включно.
А ще були нещасні випадки.

Мерзли зимою, тонули на переправах. Перекидувались танки, вантажівки з людьми. Гинули від "дружнього вогню" через помилку власної авіаціі та артилеріі, та лупцювали своїх.  Ще необережне ставлення до зброї.
А бувало не всі витримували умов фронту, військових взаємовідносин, та накладали на себе руки.

А ще бували внутрішні сварки та бійки між військовими, що доходили до стрілянини, вбивств.
А ще бувало, страчували військових за різні військові злочини.

От "нєбоєвих потерь" у радянській арміі гинув кожен третій військовий від усіх загиблих на фронті від ворожого вогню.

Далі.

Здалось у полон за всю війну 5,9 млн радянських військових.
З них 3,5 млн. у 1941му році. та 2 млн. у 1942му. Інші навіть після 1942го.

Але. полонених 1941го велику більшість німці відпустили додому.
Бо вірили у швидку перемогу, утримувати таку кількість полонених у таборах неможливо, а у робітниках тоді ще великої потреби не було.

Полоненим 1942го року не пощастило. Війна почала затягуватись, їх не відпускали, а Рейх вже почав відчувати нестачу робочої сили через втрати на фронті, та часткову мобілізацію.

Мало хто знає, але Сталін привітав наказ про бомбардування таборів для радянських полонених у 1941му, щоб менше здавались, бо вважались зрадниками. Точно не скажу. Мабуть задумка не вдалась, бо німці мало не одразу відпускали більшу частину полонених з таборів крім командирів та частково мобілізованих за лінією фронту, де залишились їх сім"ї. А ще чимало бажаючих було піти на службу Рейху.

Дезертири.
 Їх нарахували близько 750 тис. Ну це ті хто не бажав а ні воювати, а ні здаватись.
З них близько 150 тисяч було розстріляно за вироком трибуналу здебільшого на протязі 41го та 42 років. Але більшості вдалось розбігтись.

До речі, коли фронт пішов у бік Німеччини, трапилась повторна мобілізація відпущених з полону та дезертирів.
Багато з них видавало з себе партизан або підпільників, та вигадували неіснуючи подвиги, аби їх не стратили чи не відправили у штрафні підрозділи. Здебільшого не страчували. Наріду у арміі не вистачало.

Можливо багато з них увійшло у офіціальну статистику. Але виглядало із статистики досить дивно, тому що чомусь партизани знищили ворогів більше, ніж Червона Армія. А у час перебудови навіть почали базікати про незаслужені партизанські ордени, та недоведені заслуги.

Проте, задля справедливості радянські військові теж перебільшували свої досягнення.
Бо за звітами, на протязі 41го року мав бути повністю знищений вермахт, і червоний прапор перемоги повинен бути причеплений до Рейхстагу щонайбільше  ще у травні 1942го

Близько 1 млн. радянських гр. служили вірою та правдою Гітлерові у складі СС, поліціі, РОА,
Ну можливо, це з числа полонених. А ще  могли бути з числа немобілізованих громадян оккупованої територіі.

Далі.

Досить важко точно встановити скільки пропало безвісти. Скільки поранених та інвалідів. Скільки померло у шпиталях від поранень, але у статистиці так і залишились пораненими, скільки померло, скоро після офіційної виписки, від наслідків поранення.

Втрати громадянского населення точно складно встановити. В СРСР загальна чисельність втрат постійно змінювалась. Від 7 млн у Сталінський період, до 42млн. (?!) у путінську епоху.

Так. З референдумом про об"єднання "браццкіх народов" (все як у Криму у 2014му). Аншлюсс.
Та тількі не визнав ніхто ті аншлюсси. Ані тепер, ані тоді.

Австрійці тоді, та кримчани зараз потрібні не самі по собі, а у пакеті з територіями. Здебільшого, як дешеве трудове або кулеметне м"ясо. Ну звісно, розширяти плацдарми для агрессіі.
Звісно свого часу німецький, а тепер російський фюрери піднімали країни скалєн, а потім, звісно мета - світове панування.

Хоч такі вожді-фюрери траплялись і до них.

Щось не дуже розумію кому та навіщо це треба. Здається добробут мало залежить від розміру територріі країни. І не факт, що велика територія не лусне та не посипеться.