хочу сюди!
 

Наталія

40 років, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «жизнь»

Каждое утро

Каждое утро тебя встречает день, в котором ты никогда не был. Каждое утро тебя ожидает мир, который ты никогда не видел.

Входит бомж с Курского вокзала

«Еду я в электричке Москва-Петушки. Входит бомж с Курского вокзала. Синяк синяком. Морда опухшая. На вид лет тридцать. Оглядевшись, начинает:

— Граждане господа, три дня не ел. Честно. Воровать боюсь, потому что сил нет убежать. А есть очень хочется. Подайте, кто сколько сможет. На лицо не смотрите — пью я. И то, что дадите, наверное, тоже пропью! — и пошел по вагону.

Народ у нас добрый: быстро накидали бомжу рублей пятьсот. В конце вагона бомж остановился, повернулся к пассажирам лицом, поклонился в ноги:

— Спасибо, граждане-господа! Дай Вам всем Бог!

И тут вдруг сидящий у последнего окна злобного вида мужик, чем-то похожий на селекционера Лысенко, только в очках, вдруг как заорет на бомжа:

— Мразь, гнида, побираешься, денег просишь. А мне, может, семью нечем кормить. А меня, может, уволили третьего дня. Но я вот не прошу, как ты, мразь.

Услышав это, бомж вдруг достает из всех своих карманов всё, что у него есть (тысячи две, наверное, разными бумажками с мелочью), и протягивает мужику:

— На, возьми. Тебе надо.

— Что? — фонареет мужик.

— Возьми! Тебе нужнее! А мне еще дадут. Люди же добрые! — сует деньги мужику в руки, отворачивается, распахивает двери и уходит в тамбур.

— Эй, стой! — вскакивает мужик и с деньгами в руках выбегает за бомжом в тамбур.

Весь вагон, не сговариваясь, замолчал. Минут пять мы все внимательно слушали диалог в тамбуре. Мужик кричал, что люди — дрянь. Бомж уверял, что люди добры и прекрасны. Мужик пытался вернуть деньги бомжу, но тот обратно денег не брал. Кончилось всё тем, что бомж пошел дальше, а мужик остался один. Возвращаться он не спешил. Закурил сигарету.

Поезд остановился на очередной станции. Вышли и вошли пассажиры. Мужик, докурив сигарету, тоже вошел обратно в вагон и присел на свое место у окна. На него никто особо не обращал внимания. Вагон уже жил своей обычной жизнью. Поезд иногда останавливался. Кто-то выходил, кто-то входил.

Проехали остановок пять. Вот уже и моя станция. Я встал и пошел на выход. Проходя мимо мужика, я бросил на него беглый взгляд. Мужик сидел, отвернувшись к окну, и плакал».
© Михаил Фатахов, 2014

Все те же люди

Мы можем менять работу, супругов, или религии, но пока мы не изменимся внутри, мы будем привлекать тех же людей, и те же обстоятельства.

Смена настроения

Вот едя вечером в маршрутке на своем любимом месте возле окна, размышляя о прошлых записях в блоге понимаю что все не так как мне казалось. Одни трудности сменяются другими, а некоторые люди остаются в прошлом. Но в целом я доведен происходящим я двигаюсь к своей цели пусть не так быстро как думал в 16) но все же движение есть.
И слушаю zz top хочеться сказать : интересно а что будет дальше?)

Знаете ценность свою?

"Знаете ценность свою? Она равна количеству людей, которые не могут жить без вашей заботы".
***
Николай Сербский (Велимирович)

"Коли немає з ким поговорити" (лист від ubb.org.ua)

Такого ось листа отримала сьогодні від ubb.org.ua
Всім раджу прочитати - розповідь дарує щось світле і невимовне.





Привіт,
Друзі!


В нас стають гарною традицією листи від співробітників та історії з життя. Сьогодні саме такий день, День пам'яті напередодні 9 Травня. 

Моєму діду цього року виповнилося 89 років, а в свої 17 його забрали одразу на фронт. Він пережив голод, війну, але не втратив життєвого оптимізму і віри в краще майбутнє. Звісно, його цінності відрізняються від цінностей молодого покоління, однак, його любов до життя та відсутність будь-яких упереджень наводять на думки, що до старших треба прислуховуватися частіше.

Нещодавно, ми говорили з ним про сім'ю та самотність. Дід розказав, що в парку, де він гуляє вдень, є багато самотніх стареньких. В когось діти померли, в когось їх не було, а в когось - наче немає. І тоді, мій старий промовив дуже правильну фразу: "Уявляєш, мені йде 90-й рік, але я живу, бо в мене є онуки, є правнуки - мені є заради чого жити. А що є в них? В них нікого немає. Тому, я щодня ціную вас всіх ще більше".

Можна мати різне ставлення до свят, до політичних сил та думок. Однак, перед самотньою старістю відступають будь-які моменти, лишається лише бажання, щоб було заради чого жити у 80, 90, 100 років. 

В нас є кілька проектів, присвячених стареньким, які живуть у скрутних умовах і я б дуже хотіла, щоб ви звернули на них увагу. А завтра, якщо побачите на вулиці ветерана, чи просто самотню бабусю - підійдіть поговорити. Часто, увага - це найважливіше в їх житті.


З вірою в краще сьогодні,
Вікторія Бондар
та
вся команда ubb.org.ua
та
собака Кузя, йорк, який сьогодні в нас у гостях :)