Где дождь и ветер,

Где снег и слякоть,

Стою под ливнем ,

И жду тебя.

Жую неспешно,

Батона мякоть,

С кефиром кислым,

Среди дождя.

 

И серый ветер,

Бесстыдным хамом,

Пролез прохладой

Под куртку мне.

В мурашках тело,

А сердце в шрамах,

И глупость в мыслях

В моей башке.

 

В грязи машины

Летают мимо,

И пульс волненья

Играет дробь.

Ещё немного,

Терпенью вилы

Придут внезапно,

И будет скорбь.

 

Летят минуты,

Часы проходят,

Напиток выпил.

Батон доел.

Тебя всё нет.

Ну где ж ты сука,

Уж от прохлады

Я заболел.

 

Стою продрогший,

Ручьями сопли,

Глаза слезятся

Во рту першит.

Иди ты в жопу!

Ведь я промокший,

Узнал всю сухость

Твоей души. 

© Ветер Города

Сатана

Ей было двенадцать, тринадцать - ему.
Им бы дружить всегда.
Но люди понять не могли: почему
Такая у них вражда?!

Он звал ее Бомбою и весной
Обстреливал снегом талым.
Она в ответ его Сатаной,
Скелетом и Зубоскалом.

Когда он стекло мячом разбивал,
Она его уличала.
А он ей на косы жуков сажал,
Совал ей лягушек и хохотал,
Когда она верещала.

Ей было пятнадцать, шестнадцать - ему,
Но он не менялся никак.
И все уже знали давно, почему
Он ей не сосед, а враг.

Он Бомбой ее по-прежнему звал,
Вгонял насмешками в дрожь.
И только снегом уже не швырял
И диких не корчил рож.

Выйдет порой из подъезда она,
Привычно глянет на крышу,
Где свист, где турманов кружит волна,
И даже сморщится:- У, Сатана!
Как я тебя ненавижу!

А если праздник приходит в дом,
Она нет-нет и шепнет за столом:
- Ах, как это славно, право, что он
К нам в гости не приглашен!

И мама, ставя на стол пироги,
Скажет дочке своей:
- Конечно! Ведь мы приглашаем друзей,
Зачем нам твои враги?!

Ей девятнадцать. Двадцать - ему.
Они студенты уже.
Но тот же холод на их этаже,
Недругам мир ни к чему.

Теперь он Бомбой ее не звал,
Не корчил, как в детстве, рожи,
А тетей Химией величал,
И тетей Колбою тоже.

Она же, гневом своим полна,
Привычкам не изменяла:
И так же сердилась:- У, Сатана! -
И так же его презирала.

Был вечер, и пахло в садах весной.
Дрожала звезда, мигая...
Шел паренек с девчонкой одной,
Домой ее провожая.

Он не был с ней даже знаком почти,
Просто шумел карнавал,
Просто было им по пути,
Девчонка боялась домой идти,
И он ее провожал.

Потом, когда в полночь взошла луна,
Свистя, возвращался назад.
И вдруг возле дома:- Стой, Сатана!
Стой, тебе говорят!

Все ясно, все ясно! Так вот ты какой?
Значит, встречаешься с ней?!
С какой-то фитюлькой, пустой, дрянной!
Не смей! Ты слышишь? Не смей!

Даже не спрашивай почему! -
Сердито шагнула ближе
И вдруг, заплакав, прижалась к нему:
- Мой! Не отдам, не отдам никому!
Как я тебя ненавижу!

Жизнь, стает сплошным кошмаром

И вдыхая горький дым

Убивая Божьим даром

Человек ставал другим

Он ставал другим от боли,

Искажающей лицо,

И бежал куда-то к воле,

Что из сердца бьет ключом

 

Это страшно, да! Но, правда

Что давно забыли мы

Как прекрасно быть счастливым

Воплощать свои мечты.

Ось так завжди й усе з початку.
І ти попав неначе в казку.
А виявилось просто спав,
Бо не туди ти знов попав.

А помилився випадково,
Кохав дівчину ти чудову.
А виявилась просто лялька -
Бо все життя її забавка

Вона в життя неначе грала,
Робила все чого бажала.
Усе що хотіла те й робила,
Бо напевно, не любила...

А ти хотів її кохати,
З неба зорі всі дістати...
І що робити ти назнаєш???
Та гадаєш що кохаєш!!!

У тишині лунає постріл,
У тишині лунає два...
І в йього в серці тишина!
.........................
А бути все могло інакше.
 
Кохайте поки є кого


вірші про кохання

С Тобою не знаком настолько,

Чтобы конкретно мог сказать...

О  том  –   какая  Ты  девчонка,

И    как    Тебя   мне   описать.

 

Ну, эти смелые, ровные ножки -

Должное им надо срочно отдать!

Чудная кожа  упругой ладошки,

Тебя так  и  хочется,  поцеловать.

 

В эти бездонные Ксюшины глазки,

Без устали можно, как в небо смотреть.

Вовке Ты даришь небесные  ласки,

Ему   ж   остаётся  –  только   балдеть...

---

...вірш із збірки "Близько серцю моєму"

Осінньою ніччю, покрилися ніччю,

Простягнуті  руки,  запалені  свічі.

Забули  про  світло  заплющені очі,

Колись я любив, а зараз – не хочу!

 

Не хочу торкатися дивної казки.

Я хочу щоб зникла, прекрасного маска.

Лежимо у тиші, стріляє  у вухах

Ти   є   павук,   а   я   лише   муха.

 

Розстелюй на ліжку павутиння-чари,

Запалюй  у  мені  –  болючі   пожари!

А мо, ще  до  ранку, ми ся покохаєм.

І може пізнаєм, що, люди звуть раєм.

 

Як  м`яко  і  тихо,  Ти  поруч ступаєш,

Шістьома руками мене роздягаєш.

Серце ледь б`ється, зтухають пожари,

І  ранок   розвіює   всі   Твої  чари.

---

...вірш із збірки "Близько серцю моєму"

...

Що  за  усмішка, і білії  зуби,

Заводять мене, її чорнії губи.

Що?! Як заводять? Я маю благати,

Аби  перестала  мене так шмагати!

Чорт! Як звабливо підстрибують груди.

В   такт   батогу,   я   гарячий   усюди!

О Боже, о що це?! У мене встає!

Безкрає  захоплення  моє видає!

Богиня   побачила,   зіщурила  очі,

У нас попереду лишилось півночі.

Ходою  звабливою  коло   пройшла,

Й стрибнувши, ногами мене обвила.

Не   знав   куди    діти,    енергії   стільки,

В ту ніч я в кайданах торкнувся до зірки.

До неба, до сонця, у космос зринав,

Не   менше   кохання   їй    віддавав.

Прокинулись    разом,   у    неї   у   спальні.

Привіт! Добрий день Вам!  Забави оральні.

Чіпляю  язиком   її,  як  по   нотам.

Стогне й сопе, обливається потом.

Руки  розкинула,  це  те  що  треба,

Спочатку зв`язати, а потім до неба!

Ну ось і готово, лежить моя киця,

Моя чорна богиня, нічная цариця.

Роздута, розп`ята на билицях ліжка,

Домашня, спокуслива  милая кішка.

Я можу робити з нею, що хочу.

Хоч зацілую,  а  схочу задрочу.

До вечора вільність собі дозволяю,

Її   я   за   світла   рабинею   маю.

Та тільки лиш сонце за обрій сідає,

Як  морок  всебічно,  мене  огортає…

---

...вірш із збірки "Пошло, про любов"

Морок всебічно мене огортає,

Хочу  чи ні,  ніхто  не  спитає.

Чорні  по  стінах   розбризкані   тіні,

Тепер я їй раб. На сьогодні. Віднині.

Лячно вронити хоч слово у тиші,

Краще  стояти  тихіше  від  миші.

Скуті    кайданами   руки    і   ноги,

Нема мені звідки, чекать допомоги.

Раптом пітьму різкий звук пронизає,

Це   звук   батога,   і   усе   завмирає.

Серце  ледь   б`ється,   пітьма  ріже  очі.

Відчинилися двері, бачу постать дівочу.

Тиша,  мовчання,  ні  я,  ні  Вона.

Невимитий посуд – ось моя вина.

Вмикається світло,  і перед  очима –

Я бачу чортяку, авжеж не дівчину!

Розпатлані коси,  корсет шкіряний,

На шиї дівочій, ошийник стальний.

Очі  пантери,  а  може  й  тигриці?!

Слідів не лишилось від бувшої киці.

Зап`ястя  закуті  у  шкіру  з  шипами,

А Вона нічогенька, з міцними ногами.

Ноги чарівні,  а  де  те,  що вище?

Гумові шорти стягнули сідлище.

Руками   зминає   батіг   шкіряний,

Десь я вже бачив точненько такий.

І  поки  в  безодні думок я тонув,

Цей же батіг враз мене обгорнув.

Боляче вжалив хлистом ягодицю.

Я поглядом впився у мою царицю...

...далі є

Наташа – милое созданье,

Капелью голосок звенит.

Моих   очей   очарованье,

Я  красотой  Твоей  убит.

 

В   Твоих  глазах  ищу  спасенья.

Смотрю в их чистый, нежный свет.

За годы блядства жду прощенья,

Я   пред   Тобой,   душой   раздет!

---

...вірш із збірки "Близько серцю моєму"

Затихли  дерева,  нечути птахів.

Дихання   вітру,   траву   не   колише.

Нечути у лісі людських голосів,

На приречену землю спустилася тиша.

 

В ній я сиджу на зеленій галяві,

Серце   та   очі   –   від  світу  закрив.

Мрії дитинства то ясні то мляві,

Йдучи життям так безжально згубив.

 

Небо шарахнуло ніби від болю,

Землі посилаючи збуджений грім.

І, - мов сльозами, своєю водою

Життєдайну  вологу  надало  усім.

 

Перші краплини, холодні і важкі,

Зовсім як спомини пасмурних днів.

Ринули   з   неба   роздертої  пащі

Змиваючи   все,  що  забути  я  хтів.

 

Так дощ, розмовляючи гулко з травою,

Мене ненароком – пестив і мив...

Щоб  ранок   новий  –   своєю    росою,

Очищене  тіло  моє  – пробудив.

---

...вірш із збірки "Близько серцю моєму"