Як це не дивно, але навіть на 22-му році незалежності України в тіні залишається багато імен визначних особистостей, справжніх патріотів, які зробили значний внесок у культурну спадщину нашої країни. До таких постатей, про яких мало знають, але якими варто пишатися, належить американська співачка українського походження Квітка Цісик. Її унікальний голос відомий на весь світ, пісню в її виконанні було номіновано на «Оскар», її музичний альбом — збірку українських народних пісень — номінували на «Греммі»... Але найголовніше — ця людина популяризувала українську пісню у світі та навіть не знала, як вона популярна на Україні, що плівки з її записами розійшлися протягом трьох тижнів після того, як її платівку раптово привіз з-за кордону канадієць українського походження. Ці пісні у виконанні Квітки мали неабиякий резонанс, особливо на Західній Україні — люди масово робили копії, передавали їх одне одному. Її називали «Голосом Америки та Душею України».

Квітка Цісик народилася і мешкала у США, але все життя вважала себе українкою. Вона з’явилася на світ 4 квітня 1953 року у Нью-Йорку в родині емігрантів з України, які після Другої світової війни були змушені залишити батьківщину, тікаючи на Захід від сталінського режиму. Але жодного дня Цісики не забували свого коріння і мріяли повернутися на рідну землю.

«Наші батьки були великі патріоти. Дідусь біля дверей завжди тримав спаковану валізу — щоб повернутися назад в Україну одразу, щойно вона стане незалежною, але не дожив до того часу, — згадує двоюрідна сестра Квітки Христина. — Нас виховували в українському дусі. Ми з Квіткою розмовляли українською, ходили в українську школу, були членами української скаутської організації «Пласт». Я грала на бандурі, сестра співала українські пісні. Нас ніби готували до того, що ми повернемося назад».

У такому середовищі виростала майбутня зірка. В дорослому віці вона також не втрачала зв’язок з Україною — слідкувала за подіями в країні, підтримувала і спонсорувала молодих українських митців, збирала картини українських художників та вироби гончарів. Але, безумовно, найголовнішою її заслугою перед Україною є два альбоми з народними піснями — «Пісні України» (1980) та «Два кольори» (1989). У роботу над ними вона вклала всю душу. Для створення платівок Квітка запросила найкращих музикантів Нью-Йорка, які свого часу працювали з самим Френком Сінатрою, дуже професійно і вимогливо підійшла до якості звукозапису і аранжування. Цісик випускала альбоми своїм власним коштом — це обійшлося її родині в 200 тисяч доларів США.

Завдяки співачці українські народні пісні зазвучали по-новому — на якісному рівні. Як зазначають спеціалісти, вона позбавила українську музику шароварної мішури. Більше того, нашу пісню нарешті почув увесь світ — обидва альбоми було номіновано на головну міжнародну музичну премію «Греммі». Та найважливіше те, що пісні у її виконанні сколихнули тоді ще радянську Україну, стали уособленням такої бажаної, але на той час ще недосяжної незалежності.

Народна артистка України Ніна Матвієнко стверджує, що саме Квітка змогла зберегти українську пісню в ті нелегкі часи. Таким чином американка Цісик стала втіленням української національної самоідентифікації.

Квітка мріяла записати ще один альбом з українськими піснями — цього разу для дітей. Вона хотіла приїхати з концертом в незалежну Україну, заспівати для земляків вживу. Але, на жаль, її життя перервала страшна хвороба...

«Цісик казала, що двома платівками з народними піснями хотіла внести частинку своєї душі в розшарпане життя українців. Для неї було головне, щоб ці пісні почула українська громада і наші емігранти у всьому світі», — розповідає Алекс Гутмахер, шанувальник творчості співачки і продюсер благодійного проекту «Незабутня Квітка». До речі, пан Алекс — також американець українського походження, один з небагатьох людей, який намагається популяризувати ім’я Квітки Цісик в нашій країні. Він організував Фестиваль романсу імені Квітки Цісик, посприяв у тому, щоб одну із вулиць Львова було названо її іменем, а на будинок, де жили батьки співачки, встановили меморіальну дошку.

«Хотілося б, щоб в Україні в музичних школах та й навіть в середніх дітям розповідали про Квітку Цісик. Щоб кожна дитина почула її голос, — говорить Гутмахер. — Щоб вони побачили, як американка, котра говорила з акцентом, відчувала українську душу і з якою повагою ставилася до української культури».

Цього року — до 60-ї річниці від дня народження Квітки Цісик — Алекс Гутмахер організував у Львові благодійний гала-концерт.

До вшанування пам’яті співачки також приєднався телеканал «Інтер» — зняв власний документальний проект «Квітка. Голос у єдиному екземплярі», який вийде в ефір 5 квітня. А 4 квітня «Інтер» організував спеціальний показ телевізійного проекту у чотирьох містах України — Києві, Львові, Одесі та Луганську. Єгор Бенкендорф, голова правління телеканалу «Інтер», каже: «Ми раді представити нашим глядачам історію дивовижної жінки — співачки Квітки Цісик, творчість якої стала знаковим явищем для мільйонів людей у нашій країні та в усьому світі, які відчувають себе українцями не лише за громадянством, але й за духовною та культурною приналежністю. Її пісні — надзвичайно ліричні та щирі — пробуджують найкращі емоції, думки та відчуття причетності до талановитого українського народу. Відтепер у ефірі «Інтера» з’являтимуться подібні проекти, важливі, на наш погляд, для формування національної об’єднуючої ідеї громадян незалежної України».

Мария Бурмака - Сонцем, Небом, Дощем:
Я - де тихо і дощ, серед вулиць і площ, 
Серед неба і зір, серед рік, серед гір ... 
Я - де втомлений шлях, де вертається птах 
Із чужих берегів на дороги свої ... 

Приспів: 
Сонцем, небом, дощем, 
Снігом, вітром, благаю ще -
Тільки, тільки мене 
Не залишай ... 

Я - де трунок п'янкий, 
де слова від руки, 
Ті далекі слова, 
обертом голова 
Від неписаних слів, 
від ночей тих і днів, 
Що забути не можу 
Я - де тихо і дощ ... 

Приспів. 

Я давно там, де ти, 
хай ще довго іти 
І летіти дарма. 
Де ти є чи нема? 
Це не знати мені, 
це надія бринить, 
Я - де світло і тінь ... 
Я - іду по воді ... 

Приспів.

Знаєте, з початку цей конкурс не дивився. Дорослих - так, але діти... Але випадково  побачив 2 випуски тому і прикипів. Так, діти у нас чудові, а голоси просто фантастичні! Одразу в мене з'явилася фаворитка - Соломія Лук'янець. Вона пройшла у суперфінал з 3-х претендентів, але... Дивіться самі. Оце моя улюблена Соломія, найвдаліший виступ нмд:

А ось переможець (не знайшов менший ролик, дивитись з 1:30)

Напевно, співвітчизники проголосували за дуже милу маленьку дівчинку, пусика... Але ж конкурс називався ГОЛОС країни, а не миле дівчисько, чи там пусик... Розчарований, ні, навіть розлючений неймовірно!     

Друзі, а ви згодні, що Голосом мала стати Соломія?