Українi не повезло з сусiдами.Нi такої багатющої природи, нi
тисячолiтньої звички працювати й ладувати з нею їм Бог не дав. Їм
просто нiчого iншого не залишалося, як їсти Україну поїдом. Що вони й
робили. Дарма билися в їхнiх тенетах нашi провiдники, дарма намагались
укласти спiлку з одними сусiдами проти iнших, дарма сподiвалися на
допомогу вiддаленiших шведiв, чи нiмцiв, чи французiв… Окупацiя була
неминучою, i пiсля Полтави вона вже не припинялась. І не припиняється.
Наслiдки тривалого панування одного народу над iншим досить добре
вивченi, оскiльки iсторiя дає на це безлiч прикладiв. Серед тих
наслiдкiв є, так би мовити, класичнi – руйнацiя нацiональної економiки i
встановлення колонiальної, приниження нацiональної гiдностi, пониження
морального й культурного рiвня народу i т. д.; але є й специфiчнi для
кожного конкретного випадку. Українi не повезло й тут: її окупант мало
вiдрiзнявся мовою й релiгiєю вiд окупованого народу, що створило iлюзiю
«возз’єднання» i прирекло пiдкорених на особливо тяжку й глибоку
психiчну травму, вiдому як комплекс «меншовартостi», або «меншого
брата». Найтяжчим виявом цiєї травми є яничарство.
Яничарство – це свiдомий перехiд на бiк противника, але з пiдсвiдомим
багажем своєї первинної (рiдної, природної) культури і вiдповiдним
комплексом вини перед нею.
Конфлiкт свiдомостi з пiдсвiдомiстю в душi яничара породжує алогiчну
жорстокiсть та низку iнших психiчних вiдхилень, до яких ми всi так
звикли, що вважаємо їх нормою, хоча, скажiмо, європейцям вони впадають в
око моментально, шокують i вiдштовхують. Визначальнi патологiчнi риси
гомо совєтiкуса – брехливiсть, заздрiсть, злодiйкуватiсть i постiйний
страх (що другим боком свiтиться як агресивнiсть) – стали нашими майже
нацiональними ознаками. Мало хто з українцiв сьогоднi й помiчає їх.
Звикли
Цією московською отрутою українців годували протягом не одного
століття,годували спочатку потроху і повільно , бо якщо дати відразу
велику дозу то ніяка людина цього не витримає . А їм потрібні були раби і
виконавці їхньої волі на загарбоної теріторії.
Полiтична консервативнiсть України та її вiрнiсть iдеалам старшого
брата вражають нинi цiлий свiт. І мусимо визнати, що центральним
стабiлiзуючим чинником українського суспiльства є потужний яничарський
рух. В ньому запорука подальшого утвердження й змiцнення колонiального
способу життя. Але в ньому ж таїться й небезпека: яничарство за своєю
природою – хвороба не спадкова, отже потребує постiйного й досить
розумного культивування. Інакше – дестабiлiзацiя з усiма наслiдками.
Ось чому Московія ніколи не шкодувала і не шкодує грошей на підтримку
цього яничарського духу серед українців.Наше телебачення і газети
наскрізь просякнути московською пропогандою , в наших книгарнях повно
книг надрукованих в Московії яки восхволяють так званий "русскій мір " ,
і його "благатворноє вліяніє" .
Зазвичай людска спільнота ізолює психічно хворих,не дуже вiдрiзняючи
їх вiд злочинцiв. Це нормальна захисна реакцiя здорового суспiльства.
Але коли психiчна хвороба набуває характеру епiдемiї, то всiх хворих
iзолювати неможливо; прикладiв аж надто багато – пияцтво, наркоманiя,
сексуальна стурбованiсть, булiмiя, клептоманiя, релiгiйний,політичний
фанатизм.Поки хворих мало їх ізолювати можно легко і гумано, їх не треба
бити , не треба саджати за ґрати та психушки, на них було достатьньо
показати пальцем "дивись яка гидота , не будь таким".
Але зараз , коли таких психічно хворих аж занадто багато , то
пальцями вже вказують на здорових "дивись який ідіот". Це захисна
реакція нездорового суспільства.
Критична маса яничарiв – це така їх кiлькiсть, коли вони вже нікого
не дивують, а далi суспiльство загалом погоджується (чи мириться) з тим,
що, мовляв, це нормальнi, повноправнi люди. Та вiд того яничар не
перестає бути тяжко хворою iстотою, страждання якої вдається хiба що
притупити наркотиками, розвагами та iншими втiхами загальної
деградацiї.
Конфлiкт, боротьба мiж двома культурами, тобто мiж свiдомою й
несвiдомою частинами душi яничара, викликає в ньому специфiчну муку,
«ломку», тим страшнiшу, чим сильнiшi цi два «противники». Ломка, в свою
чергу, породжує позiрно алогiчнi форми поведiнки – жорстокiсть,
агресивнiсть, авантюризм, саморуйнування, цинiзм, фаталiзм або й просто
втечу в якесь традицiйне божевiлля
Немає з чим порiвняти пекло в душi справжнього яничара, свiдомо,
iнтелектуально переконаного в своєму виборi: вiн має скiльки завгодно
аргументiв на користь переходу в стан ворога, та все одно йому щось
муляє, щось пече, i пече тим страшнiше, чим бiльше первинного
українського залишилося в його душi.
Деякi яничари присвячують усе життя iнтелектуальному самовиправданню.
Та найчастiше для полегшення своїх мук яничар знаходить рiзноманiтнi
засоби притлумлення власної свiдомостi: вiн може замiнити або заглушити
свою хворобу iншою – розпустою, кар’єризмом, боротьбою за владу,
релiгiйним блюзнiрством
Існують навіть цілі держави яничарів, яскравим прикладом є
Московія.«Нормальний» росiянин не може позбутися нi своєї очевидної
культурної приналежностi до слов’ян i до Європи взагалi, анi своєї
темної пiдсвiдомостi азiйського кочiвника-загарбника. Називає себе
народом-воїном, але без горiлки вже давно не воює. Агресивний,
безжалiсний, iстеричний. Не зважаючи на очевиднi патологiчнi ознаки,
почувається майже самовпевнено – саме завдяки тому, що патологiя носить
масовий характер, реалiзуючись, зрештою, в державнiй полiтицi.
І саме завдяки їхнього "благатворного вліянія" ,яничарство так поширено у нас в Україні.
Але видимiсть тотальної перемоги росiйської культури, як це вже не
раз бувало, залишається видимiстю. Схрещення не вiдбувається,
вiдбувається лише потужне пригноблення однiєї сили iншою. Часом
здається, що сила силу ломить i українська культура приречена. Та це
телевiзiйна iлюзiя людей, котрi нiколи не заглядали в саму глибину
етнiчної культури i не пiдозрюють про пiдводну частину айсберга.
Враховуючи те , що українська культура творилася протягом багатьох
тисячолітть , пам'ять нашої стародавньої культури зберегається на геном
рівні , і ніяка пропаганда не взмозі її витравити.Московські "генетики"
це дуже добре розуміли і саме тому вселяко заохочували новонавернених
яничарів одруживатися на москальках , сподіваючись на те що таким
способом їм вдасться подолати генетичну пам'ять. Але вони помилилися в
своїх розрахунках . Українська генетична пам'ять одна з найстародавніших
у світі , нам її залишили наші предки - арії, зосновники всіх сучасних
цівілізацій.
Дiагностика та лiкування яничарства, як і бiльшостi масових психiчних
хвороб, не тiльки не розробленi, але навiть не усвiдомлюються як
суспiльна проблема. Може, це було б i не страшно, якби не тяжкi
соцiальнi наслiдки яничарства.
Яничарство рiдко набуває чiтких однозначних форм.
У нас і в голову нікому не приде те , що Микола Гоголь був яскравим
прикладом яничарства , а малюють його як сирiтку безборонного, що його
переманили й переiнакшили клятi москалi. Та і зараз ми маємо дуже
багато прикладів такого ж самого яничарства ( зйомка українських акторів
у московських фільмах які поплюжать українську історію та культуру ,
"Тарас Бульба" , "Мьі из будущего" , серіал "Моя прєкрасная няня" . Цих
прикладів можна навести безліч )
Ускладнюється дiагностика ще й тим, що надто часто яничарством
здається несвiдомий перехiд на бiк ворога, а то й узагалi просто
бiологiчне походження. Пушкiн не був яничаром, бо в його пiдсвiдомостi
не було жодних залишкiв жодної семiтської чи ефiопської культури. Це був
чистий, стовiдсотковий, дуже гармонiйний росiянин – наскiльки взагалi
може бути гармонiйною росiйська душа.
Не можна вважати яничаром i українця, який вирiс, наприклад, у
росiйському культурному середовищi, – навiть якщо вiн усвiдомлює своє
українське походження i думає, що щось знає про українську культуру.
Нiчого він про неї не знає, державна система освiти забезпечила йому
глибоку темряву в цьому питаннi, ба навiть спокiйне наївне переконання,
що такої культури не iснує. Такий «українець» – цiлком здорова iстота
i, до речi, завдяки своєму душевному здоров’ю, не переживає звiрячої
ненавистi до української культури, коли раптом виявляє її iснування.
Найчисленнiший, найскладнiший для дiагностики i найтяжчий для
лiкування контингент становлять мiжкультурнi покручi (не плутати з
бiологiчними, мiжрасовими покручами). В їхнiх душах є i яничарство, i
здоровий, усвiдомлений компонент кожної з культур, i, звичайно ж, дуже
мало бажання розбиратися в цьому складному калейдоскопi. Та й навiщо.
Розбиратися важко й боляче. Нехай уже так якось. Так якось цi люди й
живуть – як тi жаби в пiдiгрiтiй водi, в’ялi, безпомiчнi й культурно
безплiднi. Справжнього схрещення культур не буває, i душа яничара завжди
схожа на посудину, в якiй перебовтанi двi субстанцiї різної природи.
Навiть при наявностi потужного iнтелекту, здатного вмiстити та
впорядкувати дві рiзнi культури (ой, яке ж це рiдкiсне явище…), перед
яничаром постають нерозв’язнi проблеми самоiдентифiкацiї, виховання
власних дiтей та багато iнших
Сама собою яничарська хвороба не така вже й страшна: якщо вона не
дiйшла найвищої, незворотної стадiї (що трапляється досить рiдко), то
покруча можна вилiкувати освiтою, апелюючи при цьому до автентичних
глибин його душi. Тiльки повне й несилуване усвiдомлення тих глибин
вiдкриває йому дорогу до вiльного вибору, а значить i до одужання.
Потужний i яскравий ефект дає шокова терапiя (наприклад, переляк),
але результати її нетривкi й ненадiйнi, а рецидиви хвороби тяжкi.
Переконливий приклад – еволюцiя нашої полiтичної номенклатури за останнi
пiвтора десятка рокiв.
Зрозумiло, що серйозне лiкування не може бути нi швидким, нi простим,
навiть у тому разi, коли освiта забезпечена. Але фактично освiта не
забезпечена, а масовий характер покруцтва породжує пiдсвiдому
впевненiсть, що вона й не потрiбна. Неосвiченi, неграмотнi й незлiченнi
яничари-покручi створюють дику антисанiтарiю в культурi, тобто всi
передумови для ще серйознiших психiчних епiдемiй, що роз’їдають духовну
структуру суспiльства.
Московські ляльководи це добре розуміють і зараз ми якраз маємо вірного виконавця їхньої волі - міністра культури та освіти Д.Табачника. Про його діяльність я думаю не треба тут писати , вона відома.
Але епоха імперій наблизилися до свого кінця , і намагання Московії
зберегти свій вплив на Україну це тількі останні пручання вмираючої
імперії . Як би вони там собі не мріяли , але час вже неможливо
зупинити.Україна вже не є колонією Московії у повному сенсі цього
слова.Україна на шляху відродження. І прийде час коли саме наша країна
стане духовним центром європейської цівілізації , як це вже було .
І у нас на це дуже високі шанси.
1. Нас припинили відстрілювати
2.Ми маємо юридично теріторію і державу.
3.Ми отримали величезний досвід виживання.
4. Ми ще й досi не втратили того розуму й таланту, який формувався
протягом кількох тисяч рокiв напруженої й рiзноманiтної працi, що її
вимагала наша земля.
Майбутьнє за Україною і українською нацією !