З 27.03.2012 – 30.03.1012 у м. Івано-Франківську відбулися семінари – обміни, на яких були присутні активісти, представники громадських організацій та органів місцевого самоврядування. Активісти з сіл та малих міст Східної, Центральної, Західної України та АР Крим мали можливість ознайомитись з позитивним досвідом громад сіл Старий Лисець та Старуня Івано – Франківської області, а також обмінятись власним досвідом. Учасниками семінарів – обмінів обговорені найбільш актуальні питання, а саме: проблеми малих населених пунктів, стратегічне планування розвитку громад, методи самоорганізації місцевого населення, проблематика взаємодії між органами місцевого самоврядування та громадами.

В планах – простий домашній день, довкола неяскраво і рутинно, а тут ще й
дипломна. Причому тема дипломної, вибрана не мною…не тягне до написання.
Коротше нецікава.

На розраду останнім часом приходить, як не дивно ася!
Підключилась. Подруга запросила кудись вибратись на повітря, бо за вихідні
її стіни не були більш цікавими за мої ;) Я вперто вірила, що змушу себе до
роботи над темою…я старалась…не вийшло ;) В голову нізвідкіля прийшла ідея,
куди б вибратись. Давно хотілось забігти, впасти посеред поля і дивитись в
небо! Тиші хотілось…шуму машин, десь там на трасі..а ще, послухати, що там нашіптують
теплі весняні трави. Тож перед очима картинка мальовничого Раківця, цілющого
джерела і просто красивого українського села.

Домовились. Зібрались. Поїхали.
Досить таки швидко приїхали. Ще чуть пройшли від траси до самого Раківця.
Сонце так нагріло асфальтовану дорогу… що повітря наскрізь пронизалось знайомим
запахом смоли. Пам’ять відтворила кілька уривків з дитинства. Настільки приємно
було знову побачити затишний сільський куточок щастя, і звичайно ж джерело.
Цілюще джерело.

Змінилось. Там усе змінилось.
Привітні ліси, жовті болота, співи жаб і повітря…не міняються!
А ще обов’язково не їхати, а йти пішки, по траві, босою по стежкам. Можливо
банально і просто – а може…..гармонійно?

Масу задоволення отримала проходячи дванадцять кіл по джерелу. Нам там
сказали, що так треба…і дивно, ми навіть не розпитали чому :)  Перше коло видавалось нереальним пройти, тому
одразу ж вийшли з води. Потім зібрали всю свою сміливість і рушили. Чесно? Дуже
спочатку ламало ноги, потім вони просто затерпали і почались «набіги мурашок».
З п’ятого кола вже було смішно чого ми так боялись її,- води. Неймовірні
відчуття, ну просто як очищення якесь чи що?!

Але це була спланована акція, далі ж почалось цікавіше ;)

Вже повертались назад до траси, йдучи селом помітили які веселі ну й смішні
наші люди. Двоє дітей – брат і сестра продавали на ганку молоко, при цьому зі
сміхом та істеричним криком виясняли відносини…хі, такі смішнючі. А ще одна
добра бабуся продавала бузок, і саме обривала конвалії, мабуть також
переслідуючи комерційні цілі ;) Наш супутник насмілився попросити подарувати
кілька букетиків – погодилась. Приємно.

Двоє чоловіків чимось торгували. Один медом, інший – вином, коньяком та
бринзою. Підійшли. Спробували усі сорти меду, вибрали, купили. І, звичайно, як
журналісти почали цікавитися, розпитувати про мед. А добрий, круглолиций і кремезний
дядько розповів про фестиваль меду, що відбуватиметься наприкінці травня.
Сусідній дядько «Пані Дівчинко» (назвали ми його так тому, що він до усіх саме
так і звертався) запропонував зробити нам каву…і почалося. Все було і кава, і
вино, і коньяк, ще бринза з медом. Пригощали дуже смачно і довго. Надзвичайно
приємні селяни. Інколи заздрю їхньому щастю займатися господарством. На
завершення, або як кажуть, «на коня» двічі налили медовухи – домашньої,
солоденької та м’якої. Основне, що самі вони не пили ніц, окрім кави. :)

То був незабутній вечір. Правда ми вже хмільні були, і смішні, і всякі
;)  І ще, чомусь дуже поволі до траси
йшли. Сподобалось.

Давно не була в цій, захованій від міського шаленства місцині.
Гарно.

І про небо. Ми таки дивились на нього!!!

Читать полностью: http://h.ua/story/390748/#ixzz2kB5aCCB6