хочу сюди!
 

Ирина

48 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 25-45 років

Замітки з міткою «путешествия»

Мисливський замок-палац Шенборнів

Поблизу c. Чинадійово на території розкішного парку санаторію "Карпати" знаходиться колишній мисливський замок Шенборнів.

У родини Шенборнів стало доброю традицією щоосені навідуватися у Сент-Міклош (назва Чинадійово почала використовуватися з 1944 р.) і влаштовувати полювання. Саме для цього в 1890-1895 рр. в урочищі Берегвар на місці дерев'яного мисливського будиночку Ервіном-Фрідріхом фон Шенборном-Бухгеймом (1842-1903) було побудовано замок-палац, куди він та його спадкоємець Фрідріх-Карл фон Шенборн-Бухгейм (1869-1932)запрошували іменитих гостей з Будапешта та Відня.

В проект замку архітектора З. Грессерсона було закладено особливу символіку. Для прикладу, в Європі, а особливо у Німеччині, зустрічаються замки, в яких кількість веж відповідає кількості днів у році, а в проекті замку Шенборнів за основу був взятий астрономічний рік: кількість вікон - 365 - відповідає кількості днів у році, 52 кімнати - кількості тижнів, 12 входів - кількості місяців.

Всі бажаючі можуть відвідати невеличкий сувенірний базарчик.

На озері плавали лебеді , а графські гості катались на човнах.

В архітектурному плані будівля залізничної станції повністю повторює романтичний стиль палацу. Графи Шенборни в кін. 19 ст. потурбувалися про зручне транспортне сполучення на території своїх володінь.

***********

Дивитись багато про Мисливський замок-палац Шенборнів тут

***********  

Свалява

Свалява (угор. Szolyva) - районний центр в Закарпатській області розташований у мальовничій долині р. Латориця біля підніжжя г.Стій.В 13 ст. Свалява належала феодалу Бет-Бетке та входила до угорської держави, потім ненадовго перейшла до Галицько-Волинського князівства і в тому ж 13 ст. знову повернулась до угорських королів, які надавали поселення у володіння угорській знаті. Свалява була складовою частиною володінь магістра Аладара, роду Перені, а в 16 ст. стала власністю трансільванських князів.

Дуже багато цікавої інформації та фото

Мужієво, Закарпатська обл.

Мужієво (угор. Nagymuzsaly) село в Берегівському р-ні, Закарпатської області розташоване неподалік районного центру м. Берегово. Колишня назва - Мужай.Про солідний вік села свідчать залишки домініканського костелу Іоанна Хрестителя, 1117 р. (ймовірно перебудований в 14-16 ст.), які можна побачити відразу при в'їзді в Мужієво.

Є в селі ще один костел 14-15 ст. з дерев'яною дзвіницею 18-19 ст.

Ще фото та опис

Берегово. Закарпаття

Місто Берегово (Берегове, угор. Beregszasz) - районний центр Закарпатської області , розташований на берегах р. Вірке, що з'єднує р. Боржава з р. Латориця, відомий своїми традиціями виноградарства та виноробства. Це єдине місто Закарпаття, де переважна більшість населення угорці, поряд з якими проживають представники ще більше ніж 40 національностей. Мови спілкування: угорська, українська, російська.

1100 р. в місті було побудовано готичний костел, що є однією з найстаріших будівель Закарпаття (пл. Ф. Ракоці II).

Перед головним порталом храму стоїть бронзовий бюст короля Іштвана І Святого(р.п. 1000 - 1038), засновника Угорського королівства.

В 17 ст. землі перейшли у володіння трансільванського князя Габора Бетлена, який побудував у місті свій палац на місці зруйнованого реформаторами католицького монастиря (вул. Г. Бетлена, №1).

В центрі міста на площі Л. Кошута розташована реформаторська церква, перша згадка про яку сягає 1247 р. Храм неодноразово перебудовувався та відновлювався. Башта-дзвіниця з годинником з'явилася в середині 19 ст.

Навпроти церкви знаходиться колишній палац комітатського суду(пл. Кошута, №6), побудований в 1908-1909 рр. в стилі необароко з елементами архітектури ренесансу(арх. Ф.Яблонський, І. Копасів, Я.Копасів).

З 1967 р. в місті діє спортивна база "Закарпаття" (пл. Корятовича, №1) . На її території діє готель, кафе та відкритий 50-ти метровий басейн з термальною мінеральною водою. Спочатку база призначалась лише для спортсменів зі всього Союзу, а через деякий час геологи, зробивши лабораторні аналізи підземних джерел, заявили, що вода має цілющі властивості. Подібні за складом води знаходяться в Новій Зеландії, Ісландії, на Камчатці та Сахаліні. Напередодні Олімпіади-80 в Берегово проводилися всесоюзні підготовки.

Поруч, на березі каналу Верке, розташоване колишнє казино комітату Берег побудоване в 1841 р. за ініціативи другого піджупана Томаша Етвеша (пл. Ференца II Ракоці, №1).

Повний опис Берегово, дуже багато фото

Вислобоки, Львівська обл.

Село Вислобоки, Кам'янка-Бузький район, Львівської області.Справжньою окрасою села є дерев'яна тризрубна одноверха церква Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії 1762 р. Церкву побудовано за сприяння власника села Казимира Правдича та за безпосередньою допомогою єпископа Лева Шептицького.

Поблизу села також знаходиться цвинтар часів І світової війни.

Багато цікавого про Вислобоки тут

Ріпнів, Львівська обл.

Село Ріпнів Буського р-ну, Львівської області.В центрі села розташована дерев'яна тризрубна, трикупольна церква Покрови Пресвятої Богородиці (16 ст.,1868) і двоярусна дзвіниця (1868р.). Комплекс цих двох споруд є яскравим прикладом галицької школи.

Багато цікавого про Ріпнів тут

Кути. Дві дерев'яні церкви, пам'ятки національного значення.

Кути - село Буського р-ну, Львівської області розташоване за 3 км на північ від Олеського замку.В Кутах збереглося дві дерев'яні церкви, які є пам'ятками національного значення.

На околиці села, біля цвинтаря знаходиться церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1750 р. Пам'ятка належить до галицької школи народної архітектури.

Неподалік від церкви, на цвинтарі можна побачити цікаву каплицю.

Михайлівська церква, 1697 р. та дзвіниця (18 ст.). Церква була дочірньою до храму Різдва Пресвятої Богородиці. Михайлівська церква побудована майстром Г. Сасовським. Триверха будівля храму має оригінальний ступінчастий пірамідальний дах, що нині зустрічається дуже рідко.

Багато цікавого про Кути тут

Львів. Храм Христа Спасителя Християн Віри Євангельської

Храм Христа Спасителя Християн Віри Євангельської

Храм розташований на вулиці Пекарській, №59. До 1939 р. тут був монастир отців воскресенців або "змартвихвстанців" Римо-Католицької Церкви (польського ордену, заснованого в Парижі у 1836 р. та затвердженого папою Левом XIII).

Львів

Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицько

Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького на вулиці Пекарській засновано в 1784 р. Створення закладу має свою передісторію. У січні 1661р. король Ян Казимир перетворив Львівську єзуїтську колегію в Академію і присвоїв їй титул Університету у складі чотирьох факультетів: теології, права, філософії та медицини. Однак повноцінний медичний факультет аж до закриття Університету у 1773 р. так і не був утворений.

Ансамбль з трьох будівель (корпус гігієни, анатомії та фармакології), які утворюють букву П, розташований навколо відкритого двору . До 1898 р. були збудовані та почали функціонувати нові навчальні корпуси та клінічні бази Університету.

У 1939 р. медичний факультет вийшов зі складу Львівського університету і реорганізований у Львівський державний медичний інститут з двома факультетами - лікувальним і фармацевтичним. З приходом німецької окупації у Львові припинили діяльність всі вищі навчальні заклади, а у липні 1941 р., фашисти розстріляли 36 професорів львівських вишів (серед яких було 13 професорів медінституту).

про Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького тут

Большой хаос и тишина, или записки путешественника

Большой хаос. Вроде бы это остатки строительного материала для Воронцовского дворца и парка. Как куча битых кирпичей возле только что построенного дома, свалены они большой кучей. Беспорядочное нагромождение гранитных глыб, сросшихся друг с другом под воздействием времени.

Уже был вечер, когда мы уселись на нагретый за жаркий день камень. Он с легкостью отдавал нам свое тепло. Ему было не жалко. Завтра камень вновь будет нагреваться под палящими лучами солнца, и снова с наступлением ночи остывать.  Цикл практически бесконечен.

Мы сидели. Солнце медленно клонилось к западу, ненадолго зависло над вершиной Ай-Петри, как будто горные пики задержали на пару минут старого знакомого, чтобы перекинуться с ним несколькими фразами. А потом, все быстрее и быстрее солнце стало прятаться за вершиной горы. 

Тени удлинялись среди каменных нагромождений, причудливо складываясь в своеобразные формы. Потом они начали сливаться одна с другой, постепенно подбираясь к нам, окружая, и двигаясь дальше, вслед уходящему светилу. Тьма постепенно окутывала нас.

Мы осмотрелись. С одной стороны виднелись очертания поднимающихся вверх домиков, черными свечами над ними возвышались кипарисы, пропитывая воздух тем волшебным ароматом, который можно почувствовать только на южном берегу Крыма. С другой стороны  темно-синей кляксой простирались воды Черного моря. Еще было видно, как волны набегают одна на другую, еще играли в воде отблески заката, но на горизонте  уже воды Черного моря сливались с темным небом. 

Было ощущение, что смотришь немое кино. Не доносилось ни звука. Тишина дарила возможность увидеть происходящее.

Небо постепенно чернело. Вот уже и первые звезды появились на небосклоне. Видно как Рак уползает от обнявшихся Близнецов, а вот и Возничий с Персеем выглянули  из-за вершины, как бы подсматривая за нами, такими маленькими на фоне огромного неба.

Зябко поеживаемся. Но, находясь в плену тишины, абсолютно не хочется уходить. И ведь понимаешь, что в кромешной темноте будет проблематично скакать с камня на камень (все-таки не горные козлы мы), не видя, куда ступает нога, но нет сил уйти. Тишина завораживает. Хочется задержаться еще немного, остаться еще на минуту, смотреть, как чернота плавно перетекает в темно-бордовый отсвет за пиками гор. Как воды Черного моря меняют свой свет, превращаясь из синего в темно-серый а потом и в черный, как бы оправдывая свое название. Как вдалеке начинают приветливо загораться желтые огоньки в окнах одноэтажных домиков.

Казалось бы, приходи завтра и снова любуйся. Но нет. Не то ощущение будет завтра. Важным  остается то, что происходит именно сейчас. Это как первый поцелуй, да, завтра он тоже будет приятным, но сегодня он первый. Потому и сидим до последнего на теплых гранитных валунах, возвышаясь над хаосом. Хаос под нами, а тут тишина и покой.

Прошло много времени, как благодаря огромному труду рабочих эти валуны были привезены сюда. Долго камни наблюдали за происходящим из плавно текущего потока времени. Сколько людей тут побывало, прикоснулось ладонями к их  поверхности, со сколькими они поделились своим теплом? И сколько еще поколений придя сюда, будет стоять возле каменного отвала, читать надписи – единственное напоминание о тех, кто когда-то тут был, пробовать на ощупь  шероховатую поверхность гранита и наблюдать, как темнота медленно, но уверенно надвигается на вершины гор, сопровождаемая тишиной?

П.С. Алупка, нагромаждения камней "Большой хаос"