Не те, що можуть одразу подумати. 

«...завжди подобалася військова історія. (Військова документалістика, якщо завгодно). Хоча і не тільки військова. Не раз собі твердив, що історія повторюється. По-перше тому що її не вчать, по-друге тому що вона постійно фабрикується.
Дещо прочитав про Вітчизняну аж 1812 року. Скільки казкового марення. «Французи грабували, французи розоряли ...

І ні слова про те, що все розорили ще поміщики при евакуації, на додачу обібравши селян. А що їм, на пам'ять Наполеону добро залишити? А ще реквізит для рідної армії. А селяни вже як небудь переб'ються. Нехай прожиток відсутню у ворога знайдуть, еврохарчі.

Ну звичайно в підручниках таке писати категорично не рекомендувалося. Зате в мемуарах учасників походу на Росію, крім того згадувалося, що відступаюча російська армія прагнучи «відірватися» від ворога, безжально кидала по дорозі напризволяще поранених солдатів.

(На відміну від французів не вистачало лікі та лікарів, та пьос с німі, "мамкі йєщо нарожают")

При цьому не голодуючи і не замерзаючи.
А скільки нісенітниці намололи про причини війни! Виходить, Бонапарт тільки й думав підкорити і освоїти болота з очеретами, тайгу, і взагалі, доскакати до Китаю. Але не йдеться ні слова про те, чому у Померанії опинилося перед війною аж три російських армії, ніяк не передбачених Тильзитским миром.

Ах так, ще похід саме на Москву. Так його вабила ця Москва, прямо таки серце Росії. До речі столицею був тоді Пітер. Бонапарт просто йшов слідом за російською армією. Куди вона, туди і він. Йому потрібно було не пустир з населенням захоплювати, а залишити Росію без армії. Щоб пояснити, що недобре допомагати Англії, замахуватися в спину і взагалі порушувати договори.

Нагадую, тоді ще великих запасів сировини ще не було відкрито, як не було й великої потреби в них.

Легенда про Малоярославце говорить про те, що Французи там зазнали поразки і відступили. Насправді закінчилося новим Бородіним. І першими відступили НЕ французи. Але Наполеону вже не було сенсу далі розтягувати комунікації через постійно втікаючу безконечними просторами російською армією, подолжавшей гру в «нас не наздоженуть».

Зауважимо, що в інших європейських країнах таких величезних прсторов не було ... А що до хитрої версії про неразорённой Калузької дорозі, то вона, в разі чого, вона так само швидко б «розорилася» ще до прибуття французів, як і смоленська.


До речі у полон попадали не лише французи. Полонені росіяни (не офіцери-дворяни) потрапляли на французькі верфи у порти, и працювали небезкоштовно. Але того що їм платили, вистачило, щоб тим хто не мали сім"ї у Россіі, незабажали повертатись додому. Платня ціх жалюгідних франків їм здалось казковим багатством у порівнянні з тим, що отримували вдома.

Але ж розбігались, дезертирували з російської арміі й по дорозі до Франціі. Ще у Пруссіі. навіть у Россіі. Просто у Франціі дезертирство досягло апогею. Ополченці не бажали повертатись у кріпацтво. (Їх брала держава у "борг" у хазяїв, а на випадок загибелі, платили компенсацію).
А солдати бачили різницю у рівні життя та свобод.

Ополченцям взагалі не давали мундирів, давали у дорогу поміщики мисливські рушниці, лопати (бо головне завдання ополченця рити редути та варити їжу арміі, допомагати тягти гармати, доглядати за тягловою кіннотою, прибирати за солдатами. Та участь у бою бувало, що доводилось приймати.).
А ви думали, ополченці тоді, це якісь браві вояки?

Німці та французи були вкрай здивовані россійськими оплченцями, що виглядали, як жебраки та безхатьки. Одяг їм давали поміщики, а не держава.

Усього полоненими та втікачами Россія втратила близько 40 тисяч солдат та ополченців, яких об"являли у розшук як у рашкє, так і за її межами.

- Советский Союз не нападал на Польшу в 1939 году! Польша перестала существовать, и мы просто заняли внезапно опустевшие бывшие наши земли...
Ну, вы слышали эти разговорчики, перепевающие марксистскую пропаганду. Линия Керзона, бла-бла-бла, "уродливое детище Версаля прекратило свое существование"...
Однако!
Однако, товарищ Сталин опровергает этих п-болов! Ибо внезапно выяснилось, что Польша и ее правительство никуда не исчезали. Осознав это СССР 30 июля 1941 года подписал с польским правительством в изгнании соглашение о том, что все территориальные изменения 1939 года говна не стоят и что СССР отдает обратно Польше своих трудящихся братьев из Западной Белоруссии и Украины, которых так удачно "освободил" чутка ранее.

На світанку 22го червня, з боку німецького кордону почали обстрілювати та бомбардувати військові скупчення радянських військ, терміналів техніки, боєзапасів, та стратегічні промислові ооб"єкти СРСР. 

Згадаємо втрати СРСР у Вітчизняній війні, згідно з радянськими даними.
Всього за всю війну було мобілізовано 29,5 млн. громадян.
З них 8,8 млн військових загинули на фронтах за увесь час війни.

Але. Є таке вираз "нєбоєвиє потєрі". Тобто не слід вважати, що гинули всі від ворожого вогню. Не слід вважати, що на фронті, наприклад, не хворіли. Ще й як,  враховуючи умови у той час. Від застуди до тифу та раку включно.
А ще були нещасні випадки.

Мерзли зимою, тонули на переправах. Перекидувались танки, вантажівки з людьми. Гинули від "дружнього вогню" через помилку власної авіаціі та артилеріі, та лупцювали своїх.  Ще необережне ставлення до зброї.
А бувало не всі витримували умов фронту, військових взаємовідносин, та накладали на себе руки.

А ще бували внутрішні сварки та бійки між військовими, що доходили до стрілянини, вбивств.
А ще бувало, страчували військових за різні військові злочини.

От "нєбоєвих потерь" у радянській арміі гинув кожен третій військовий від усіх загиблих на фронті від ворожого вогню.

Далі.

Здалось у полон за всю війну 5,9 млн радянських військових.
З них 3,5 млн. у 1941му році. та 2 млн. у 1942му. Інші навіть після 1942го.

Але. полонених 1941го велику більшість німці відпустили додому.
Бо вірили у швидку перемогу, утримувати таку кількість полонених у таборах неможливо, а у робітниках тоді ще великої потреби не було.

Полоненим 1942го року не пощастило. Війна почала затягуватись, їх не відпускали, а Рейх вже почав відчувати нестачу робочої сили через втрати на фронті, та часткову мобілізацію.

Мало хто знає, але Сталін привітав наказ про бомбардування таборів для радянських полонених у 1941му, щоб менше здавались, бо вважались зрадниками. Точно не скажу. Мабуть задумка не вдалась, бо німці мало не одразу відпускали більшу частину полонених з таборів крім командирів та частково мобілізованих за лінією фронту, де залишились їх сім"ї. А ще чимало бажаючих було піти на службу Рейху.

Дезертири.
 Їх нарахували близько 750 тис. Ну це ті хто не бажав а ні воювати, а ні здаватись.
З них близько 150 тисяч було розстріляно за вироком трибуналу здебільшого на протязі 41го та 42 років. Але більшості вдалось розбігтись.

До речі, коли фронт пішов у бік Німеччини, трапилась повторна мобілізація відпущених з полону та дезертирів.
Багато з них видавало з себе партизан або підпільників, та вигадували неіснуючи подвиги, аби їх не стратили чи не відправили у штрафні підрозділи. Здебільшого не страчували. Наріду у арміі не вистачало.

Можливо багато з них увійшло у офіціальну статистику. Але виглядало із статистики досить дивно, тому що чомусь партизани знищили ворогів більше, ніж Червона Армія. А у час перебудови навіть почали базікати про незаслужені партизанські ордени, та недоведені заслуги.

Проте, задля справедливості радянські військові теж перебільшували свої досягнення.
Бо за звітами, на протязі 41го року мав бути повністю знищений вермахт, і червоний прапор перемоги повинен бути причеплений до Рейхстагу щонайбільше  ще у травні 1942го

Близько 1 млн. радянських гр. служили вірою та правдою Гітлерові у складі СС, поліціі, РОА,
Ну можливо, це з числа полонених. А ще  могли бути з числа немобілізованих громадян оккупованої територіі.

Далі.

Досить важко точно встановити скільки пропало безвісти. Скільки поранених та інвалідів. Скільки померло у шпиталях від поранень, але у статистиці так і залишились пораненими, скільки померло, скоро після офіційної виписки, від наслідків поранення.

Втрати громадянского населення точно складно встановити. В СРСР загальна чисельність втрат постійно змінювалась. Від 7 млн у Сталінський період, до 42млн. (?!) у путінську епоху.