Да и  заказчики тоже разные. Вот сделала заказ для девочки 3 лет - шапочка с косами. Очень простая, но красивая. Но цвет. Или я не очень люблю серый или просто у меня не складывается, что детям вполне подойдет такой цвет. 

Одна моя близька людина має таку цілеспрямованість, якій би могли всі позаздрити. Вона пройшла роки відстоювання свого, і отримала результат до якого йшла. А ми всі критикували.

От, як це можливо, ви мені поясніть, що людина змолоду хапається за те, що їй потрібно й міцно тримається цього? А як вона знала попередньо, що саме це їй потрібне, що саме воно є її ціллю? Це ж неможливо передбачити, правильно? Як воно далі буде.

Зрештою поясню про що я.

Дівчина побачила хлопця десь у якійсь компанії, вхопилася за нього, і вже не відпускала, навіть супротив його волі. Пропрацювала зв’язки з його родиною (з його матір’ю). Яка й посприяла у подальшому, коли дівчина «залетіла». Він її намагався відшити, намагався позбавити себе відповідальності мати дитину, і тим паче, продовжувати стосунки. Але її не зупиняло. Матір хлопця поселила дівчину у його кімнаті разом з ним. І він не зміг чинити опір цьому.

Спочатку він просто покинув батьківський дім. Багато років був де завгодно тільки не вдома. З’являючись зрідка, на день – два раз чи два на рік. Дівчина старанно прочитала кіпи психологічних книжок, пройшла безліч консультацій, тренінгів. Ходила до ворожок й екстрасенсів. І все, що отримував з її боку хлопець – це не докори, і не сварки, а дуже стабільні слова «Я тебе кохаю» навіть коли намагався підсрачниками викинути її зі своєї домівки.

Дитину також ненавидів, всіляко обзивав, і намагався позбутися їх обох, коли приїжджав, стверджуючи, що йому це все не потрібно.

Але у відповідь тільки «Я тебе кохаю» і прохання хоча б казати слова «Я тебе теж кохаю», навіть коли це не правда.

Не знаю як вони домовилися, але він погодився просто казати ці слова, але попереджав, що це не правда.

Йшли роки. Повернення з відрядженнь мужчини перетворювалося в пекло для неї і її дитини. Але вона просто догоджала йому, прибирала, кормила, робила масажі, змовчувала на всі знущання, тощо. І будь що казала ті самі слова про кохання, і благала його повторювати те саме.

Пройшло ще кілька років. Ми всі, хто її знає, просили її не мучити себе й дитини, а піти від цього пекла, кожного разу, як вона зривалася в істерики й сльози перед нами (але уникаючи хоча б крихту розпачу показувати йому).

Зрештою, їй разом з його сім’єю вдалося переконати його, що необхідно розписатися, заради майбутнього дитини. Десь два роки вмовляннь його переконали. Але він позбувся білого плаття, яке вона собі придбала (весільне пишне), і купив їй чорне звичайне, як на корпоративи ділові одягають.

Їй вдалося переконати його влаштувати банкет. Хитрість була в тому, що це був його ювілей. Всі родичі прийшли на весілля, і тільки він вважав, що це його ювілей, і постійно це повторював у мікрофон на святі, але натовп вперто кричав «гірко», і він цілував наречену.

 

Пройшли роки. Мужчина перетворився за абсолютно звичайнісінького мужика. Праця й генетичні хвороби зробили його зовсім не приглядним на вигляд. Звичайнісінький, ще й алкоголік, як і всі.

Мужик приїжджаючи додому почав помічати переваги чемної дружини, яка зустрічає дуже тепло, готує, прибирає, пестить, тощо. І вредний веселий хлопчак вилитий він як дві каплі, вже не дратує. Відчув, наскільки потрібний він цим двом. Вона як і завжди «Я тебе кохаю», і він вже відповідає не силоміць.

 

Мужику вже багато років. Ну, кому б він знадобився, якби не вона??? Тільки завдяки цій жінці він отримав майбутнє не самотнє, як, наприклад, в його рідного брата.

 

Якщо чесно, то я, особисто, у шоці, що так буває. І абсолютно не схвалювала її тактики на самому початку. Але. Всі знайомі мені жінки, які поважають рішення інших людей – самотні й бездітні. А у них – теплий охайний дім, сім’я, весело й все, загалом, дуже нормально.

Невже, щоби все було добре, треба рвати своє з м’ясом і кров’ю???? Це по-перше. А по-друге, не розумію – як зрозуміти, що потрібне саме те, а не інакше? Що веде таких жінок? Чим вона керується, визначаючи, за кого вхопиться і триматиметься? Я б на її місці взагалі не звернула би уваги на якогось придуркуватого хлопця, що полюбляє пити й захоплюється авіа-конструкціями. А може це і є кохання? Якого не всім фартує у житті відчути. Можливо, якби мною опанувало таке відчуття – може й я би йшла напролом до своєї цілі, як вона. Але не йду, бо не відчула такого. Кого не візьми – усі придурки якісь, і нафіг те треба?))) І тим більш, я би не стерпіла тих принижень, через які мужчина з цієї історії проводив свою другу половинку.

Виходить, жінки, сімейне щастя полягає у самопожертві, приниженнях, тяжкій праці зрання і допізна з недосипаннями, інколи навіть фізичних розправах. І тільки пройшовши через таке жінка отримує чоловіка, який забезпечує сім’ю, і дитину, і сім’ю і затишний дім і слова кохання, і пишне весілля, і подарунки-прикраси-квіти.

Виходить так?

Беріть, короче, своє за барки, і буде твоє.

А я так ніколи не робитиму))) І пофіг мені те сімейне життя)))

 

Прям беда какая-то. Сегодня целый день сильно чешется нос. Я в примету не верю, так как не пью. Тогда может это какая-то аллергия? 

Я сейчас многие идеи, которые приходят мне в голову записываю, обдумываю тщательно и реализовываю. Ну, то есть запускаю в жизнь. И вдруг сегодня осознала, что если все они разом "выстрелят", то меня как хомячка порвет))) надеюсь моя метафора понятна))) 

Сегодня у меня был выездной день. Выбралась в люди в два часа дня. Поехала на Житомирскую забрать кое-что. И подмерзла в маршрутке так, что решила срочно выпить горячего чая. Уселась на диванчике в кафе и сербаю имбирный чай. Пишу идейки в дневничок.. и подсознательно себя тороплю. Мол надо быстрее допивать и бежать.. бежать.. а потом стоп. Куда бежать? Я же больше никому ничего не должна, почему все еще подсознательно подталкивает бежать-бежать? 

Когда я решила учить корейский язык, мне казалось, что он будет не сложнее японского. Но оказалось, что японский по произношению реально проще. 

Однажды, мне сказали, что у меня в голове работает попкорн-машина, которая выдает тысячи идей, как прыгающий попкорн. В этой метафоре есть часть правды и часть выдумки. 

Поделюсь с вами моим марафоном. Вот уже 68 дней, как я спрятала все свои брюки и ношу только юбки и платья. И сегодня не исключение. Даже если на улице снег, я все равно в платье) 

Представьте, что исчезло электричество и закончился бензин. Раньше я о таком варианте не думала. Но отсутствие стабильности в мире и то, чем нас пугают астрономы и физики, перенаправляет мысли. То пишут, что астероид обязательно врежется в Землю, то Йеллоустонская кальдера взорвется. В общем, катаклизм практически объявлен на ближайшее время. Короче, вы готовы к отсутствию света, в смысле электроэнергии и бензина?