Вже котре десятиліття на Україні триває та з кожним роком «посилюється» (в більшості своїй декларативно) боротьба з корупцією можновладців. Жодних ефективних наслідків такої боротьби таки складно виявити. Йде систематичне культивування боротьби лише з чиновниками нижчої ланки (пам’ятаєте, як у минулому, за часів Сталіна був «закон про п’ять колосків»).

Що ж стосується чиновників вищого рівня, державних керманичів – то тут розквітають махровим квітом кумівство, кругова порука та інші види «прикриття» корумпованих діянь. Слід нагадати і про такий «великий» крок у боротьбі з корупцією – як розкриття сімейного бізнесу Завгороднього Олександра Вікторовича, призначеного 07.07.2015 за протекцією представника Президента на посаду Голови комісії з реорганізації – виконувача обов'язків генерального директора Укрзалізниці. Як то кажуть: а віз і нині там.

(http://korupciya.com/oleksandr-zavgorodniy-koruptsiyniy-s/ )

Сімейні компанії Олександра Завгороднього реконструювали залізничний вокзал у Дніпропетровську і обслуговували шляхи для швидкісних поїздів. Про це повідомила програма журналістських розслідувань «Дістало» на каналі ICTV. Автори програми також стверджують, що комерційні підприємства Завгороднього, оформлені на його членів сім'ї, завищували ціни на послуги перед залізничниками і мають борги перед залізницею.

Крім того, приховує дані про нерухомість і рахунки в закордонних банках. Про це у своєму Facebook пише політичний активіст Олександр Аронець. За словами активіста партії «Свобода», відповідні розділи зникли з опублікованої нещодавно декларації про доходи чиновника за 2014 рік. Аронець також звертає увагу, що витрати чиновника на 18 тис. грн. перевищують доходи. Торік він заробив лише 37 тис., а витратив 55 тис. гривень, пише Главком. Дохід членів сім'ї глави «Укрзалізниці» майже в двадцять разів перевищує його власні.

На сьогоднішній день боротьба з корупцією – це боротьба з наслідками.

Один Закон України «Про запобігання корупції» та купа законодавчих та нормативно-правових актів України, де фрагментарно виписані самі заходи боротьби та їх обсяг. А ще є купа (доволі велика) міжнародно-правових актів, які теж регулюють боротьбу з корупцією в Україні.

При цьому, слід зауважити, що права та обов’язки органів, що діють у сфері боротьби з корупцією та її протидією доволі-таки чітко виписані. А ось єдиного прописаного дієвого механізму щодо дій саме осіб, уповноважених на виконання функцій держави, не встановлено! Законодавець України обходиться загальними фразами, сподіваючись на «чесність та відповідальність» чиновників України.

Але ж усім відомо, що найкращий спосіб зменшити кількість правопорушень – це їх запобігання шляхом вжиття превентивних попереджувальних заходів.

Чи існують такі превентивні попереджувальні заходи згідно чинного законодавства України?

Відповідно до Розділу VII профільного Закону України «Про запобігання корупції» особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, повинні подавати відповідну декларацію із зазначенням доходів як своїх, так і членів сім’ї (які спільно з ним проживають).

І це є єдиним превентивним методом, оскільки усі інші діяння вчиняються вже після виникнення певної ситуації (пропозиція чи вимога хабара, подарунків, конфлікти інтересів тощо).

Проте існуюча система декларування доходів, навіть шляхом подачі не письмових документів, а електронних (що Порошенко & Co намагаються подавати як велике досягнення України за останні роки) не можна визнати суттєвим кроком у подоланні корупції - оскільки змінюється лише форма подання декларації, а не її змістовне заповнення.

Слід відмітити, що одним з основних показників «некорумпованого» чиновника є відсутність різниці між доходом та витратами як його самого, так і членів сім’ї (які спільно з ним проживають) у звітній період. Але така інформація у декларації не відображається.

Крім того, проблемою згаданого закону є й обмеження щодо кола осіб, інформацію про яких надає декларант. Так, міститься вказівка інформування щодо членів сім’ї, які спільно (!) проживають з декларантом. Крім того, у декларації відсутній розділ, в якому декларант зазначив би близьких осіб (перелік наданий у статті 1 зазначеного вище закону). Але при цьому вбачається доцільним прибрати обмеження щодо спільного проживання, пов’язаності спільним побутом і наявності взаємних прав та обов’язків із декларантом. Коректніше було б просто дати перелік таких осіб, дещо розширивши його.

Доволі дивно, на перший погляд пересічного українця, виглядає така прогалина у законодавстві.

Але ті, хто відслідковують законодавчі перипетії у сфері вдосконалення антикорупційного законодавства, вже давно відзначають таку законодавчу недалекоглядність нашої влади та її системність щодо деяких аспектів виявлення фактів, які можуть містити ознаки корупційного злочину.

Нажаль, влада хоч і змінюється за своїми політичними уподобаннями, але жодних бажань щодо підвищення відповідальності перед суспільством, крім усних декларацій, не здійснює.

Так, декларування доходів в Україні почалось з Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92. Мета декларування – інформування про джерела отримання податків та їх сплата.

Проходив час, змінювалось законодавство, яке регулює сферу сплати податків, види і наповнення декларацій, деталізувались все більше та більше сфери діяльності осіб, які мають подавати декларації про дохід.

Так продовжувалось до 2001 року, поки не була здійснена перша спроба розмежувати сферу сплати податків суб’єктами оподаткування та звітність осіб, які уповноважені на виконання функцій держави.

Тоді був поданий до Верховної Ради України законопроект щодо державного (фінансового) контролю за декларуванням доходів осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та їх витратами (№ 7297 від 16.05.2001, http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?skl=4&pf3516=7297 ).

Автор законопроекту Віктор Медведчук взяв за основу визначення відповідності сум доходів суб'єкта декларування, одержаних ним протягом календарного року та (або) за попередні роки, до витрат на придбання майна, отримання послуг, результатів робіт, здійсненим у той же період. Крім того, у законопроекті вперше був чітко виписаний перелік осіб, які повинні подавати відповідну декларацію (державні службовці та вичерпний перелік вищих посадових осіб України.

Тому, на жаль, в обох випадках проривний та ефективний механізм попередження злочинів у сфері корупції, так і залишився діяти лише на папері.

Приклади правління Кучми, Ющенко та інших керманичів нашої держави свідчать лише про одне – небажання влади нести відповідальність за свої діяння.

Усі подальші спроби (як народних депутатів, так и суспільних рухів) щодо:

-                       запровадження контролю за витратами суб’єктів декларування та членів їх сімей,

-                       розширення кола осіб, які можна буде віднести до кола сім’ї,

котрий рік блокуються як на рівні Верховної Ради України, так і апарату Президента України.

Проте, у провідних країнах світу зазначені норми вже давно запроваджені та діють ефективно.

Так, не можливо уявити, як у непрацюючої дружини «з повітря» з’явилося привабливе житло (в престижних районах), нові престижні марки авто або ж предмети гардеробу, вартість яких перевищує дохід як самого чиновника, так і його сім’ї разом.

У країнах світу та СНД стандарти щодо звітування не тільки щодо доходів, але й видатків активно запроваджуються з 70-х років минулого століття. Особливий адміністративний район Гонконг – з 1974 року, у Російській Федерації – з 2011 року, у Республіці Білорусь та Республіці Казахстан – з 2015 року.

Цікава практика й Німеччини (яка є федеративною країною): існує порядок декларування доходів державних службовців, проте цю процедуру повинні проходити лише канцлер, міністри та депутати Бундестагу. При цьому, вони декларують перед виборами не тільки доходи, але й свої видатки.

Є приклади, коли, крім національного законодавства, деякі країни додатково беруть на себе зобов’язання за міжнародними договорами. Так, наприклад, Конвенція ООН проти корупції почала ратифікуватись з 2003 року, у тому числі Австрією, Ірландією, Бангладеш, США, Китаєм та ОАЕ,Швейцарією та Чилі, й іншими країнами світу, яких вже понад 170.

Згадана конвенція містить статтю 20 «Незаконне збагачення», яка містить доволі цікаве формулювання (незвичне для нас), але доволі чітке:

«За умови дотримання своєї конституції та основоположних принципів своєї правової системи кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином умисне незаконне збагачення, тобто значне збільшення активів державної посадової особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може раціонально обґрунтувати.»

Отже, для ефективної боротьби з корупцією у нашій країні необхідно впроваджувати світові стандарти та розвивати не тільки напрям зменшення наслідків корупційних діянь шляхом відкриття нових антикорупційних органів, посилення відповідальності (у тому числі й кримінальної), але й розвивати заходи превентивного попередження. В першу чергу - шляхом прийняття на законодавчому рівні вимог щодо декларування видатків самого суб’єкта та членів його сім’ї.

Сподіваємось, що до влади прийдуть, нарешті, люди високих моральних якостей і черговий законопроект стосовно боротьби з корупцією, який міститиме норми щодо контролю за видатками все ж таки (після 15 років безрезультатних спроб) буде прийнятий. І почне працювати - в інтересах народу України, а не корумпованих можновладців.

Навіщо було тринькати час і гроші на люстрацію, створювати антикорупційні контори, якщо сам Прем’єр-міністр призначає на керівний пост (в.о. заступника Голови ДФС) скандально відомого корупціонера Продана М.В., який більш того – знаходиться під слідством (кримінальне впровадження № 42016020000000035 від 16.02.2016 р. Поновлене від 08.06.2016 р.)?

 Наразі в керівництві фіскальних органів відбуваються марзматично абсурдні кадрові зміни, що не піддаються жодному логічному поясненню – фігурантів корупційних справ призначають на керівні посади і жоден антикорупційний орган цьому не протидіє та не стає на заваді.

“Собака гавкає, а караван іде” – так виглядає й ситуація щодо скандальних фактів державних зловживань, які висвітлюють ЗМІ.

Єдиним результатом є те, що нашими міліонерами і мільярдерами - держслужбовцями, зацікавились міжнародні організації по боротьбі з корупцією та впливові іноземні партнери (Посольство Великої Британії та Посольство Сполучених Штатів). До їх відома передано матеріали нового скандального призначення та наші сподівання на дієву боротьбу з “авторитетними” хабарниками.

Продан Мирослав Васильович досить живучий «абориген» у структурі ДФС , має заплямовану репутацію (просто “зірка” Інтернету по кількості згадувань в шахрайстві і корупції), знаходиться під слідством Вінницької прокуратури за кримінальні правопорушення, що передбачені: ст. 364 (зловживання службовими повноваженнями), ч.2 ст. 368 (незаконе збагачення), ст. 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах або організованою групою) КК України, проте перебуває у дружніх стосунках із владою та керівництвом ДФС.  І з таким “букетом” правопорушень Продана таки призначають допомогати керувати Голові ДФС!

Обурює сам факт такого незаконного призначення! Постає питання: чи не будує пан Гройсман, який ще не встиг облаштуватися в кріслі Прем’єр-міністра України, свою корупційну схему і чи зможе хоч один антикорупційний орган йому перешкодити?

Хапаючись за останню надію -  детальні матеріали справи передано до міжнародних організацій. А нам, громадянам із затягнутою мотузкою державних кредитів навколо шиї, залишається лише об’єднуватись та протидіяти корупційним діям високопоставлених чиновників, оскільки отримані державою кредити вони розкрадуть, а віддавати прийдеться нам та нашим дітям.

В результаті безпрецедентно закритого і непрозорого конкурсу номінаційний комітет при Кабміні запропонував на посаду керівника держпідприємства «Укрпошта» співробітника американського офісу аудиторської компанії KPMG Ігоря Смілянського.

Смілянський народився в Одесі в 1975 році. У 1999 році закінчив Школу бізнесу ім. Лубіна Пейс Університету (Нью-Йорк, США) за фахом бухгалтер-аудитор.  

З липня 1998 року по лютий 1999 року - бухгалтер з податків і зборів в Cantor Fitzgerald L. P. З лютого 1999 року по липень 2001 року - старший фахівець з оподаткування KPMG.

З вересня 2005 року по січень 2008 року Смілянський працював у консалтинговій компанії The Boston Consulting Group на посаді старшого консультанта/менеджера проектів.

З лютого 2008 року по жовтень 2010 року на посаді директора по інтеграції активів російського Промсвязьбанка. Був звільнений з компанії за зрив виходу банку на IPO.

З листопада 2010 по липень 2011 працював клерком в Україні в ПУМБ (Перший Український Міжнародний Банк).

З травня 2011 по грудень 2011 - клерк в московському представництві туристичної компанії Thomas Cook

З січня 2012 по грудень 2014 консультант в московському офісі The Boston Consulting Group

З січня 2015 по теперішній  час співробітник американського офісу аудиторської компанії KPMG.

7 квітня 2016 р. у  другій половині дня на сайті Мінекономіки з'явилося повідомлення про те, що комісія при Комітеті з призначенням керівників особливо важливих для економіки підприємств з 48 претендентів відібрала чотирьох, а вже вранці наступного дня вищевказаний Комітет вибрав співробітника американської компанії!

Причому ні на одне засідання Комітету і комісії не запрошувалися представники ЗМІ та громадськості, а дати їх проведення зберігалися в глибокому секреті. Найбільш дивним є те, що ДЕРЖАВНУ комісію з відбору керівника «Укрпошти» очолює Олексій Комліченко - генеральний директор ТОВ «Телент Едвайзорс», компанії, яка надає послуги з пошуку кадрів і їх працевлаштування. Тобто при виборі кандидата присутній конфлікт інтересів, і напевно даний відбір, що пахне корупцією, перевірятимуть правоохоронні органи.

Американський переможець відбору в своїй конкурсній презентації відзначив, що має намір зменшити кількість відділень приблизно у п’ять разів. Також Ігор Смілянський пропонує здійснити приватизацію «Укрпошти» - і судячи за трудовими «досягненнями» Смілянського - саме заради цієї мети його і обрали. Показово, що в попередньому конкурсі на посаду керівника «Укрпошти» міністр інфраструктури Пивоварський проштовхував колишнього банкіра Артемія Єршова (докладніше про Артемія Єршова читайте в статті «Укрпошту» готують до банкрутства і приватизації за схемою «Укртелекому), який в нульові роки організовував плачевну приватизацію «Укртелекому».

Бухгалтер із США Смілянський не розуміється в поштових технологіях і ніколи не керував виробничим колективом. Втім, тих хто його відбирав здається цікавить лише приватизація майна Укрпошти.

               Рівно опівночі, казати б, уже 21 лютого ц.р., у готелі «Козацький», що на Майдані Незалежності, розпочалася прес-конференція тих, хто начебто його захопив у суботу Були такі провокативні повідомлення. За столом зібралися четверо людей у камуфляжах і двоє в цивільному. Один із них, кого я добре знаю – колишній народний депутат України ряду скликань Юрій Кармазін.

                Тривала вона рівно годину. Те що там говорилося, думаю, стовідсотково відповідає реаліям дня. Те, що наболіло в мільйонів українців після Революції гідності. Що владу в Україні захопили олігархи і їх безпардонні й нахабні служки, що так званими «реформами Порошенка-Яценюка», які перетворилися в банальний грабунок народу, людей доведено до повного розорення і відчаю. І кінця краю цій брутальній татьбі немає. Що так звані Мінські угоди це повна і неприкрита зрада України. Що глава держави практично усунувся від виконання своїх обов’язків, не бажаючи міняти ЦВК. Що на головні державні пости він висовує своїх кумів, загалом бездарних, сірих людей, для яких інтереси держави на якомусь там 47-му місці. Всі вони безбожно обкрадають державний бюджет і кричать про боротьбу з корупцією. Глава уряду з своєю бригадою злодіїв також розкрадає державу.

                Усього навіть не передаси про що говорили люди, відчуваючи свою відповідальність за долю держави, інтереси якої  практично неприкрито здають московітам Порошенко, Яценюк і їхній верткий підручний Гройсман.

                Юрій Кармазін зачитав до двох десятків категоричних вимог людей, які зібралися за столом, а там, як я зрозумів, були командири підрозділів, які пройшли АТО, і як можна було зрозуміти, представляють новоутворену організацію за дотримання вимог Конституції. Усе це робилося на фоні розгорнутого за спиною учасників зібрання прапора зі словами РПС. Вони оголосили, що їхня мета 21 лютого ц.р., о 17:00 провести на Майдані всенародне віче з вимогами до влади прозвітувати перед українським народом про зроблене за два роки. Кармазін декілька разів підкреслював важливість того, що це не третій Майдан, це продовження другого, вимогами якого влада підло знехтувала. 

                Серед найперших вимог до влади – негайно звільнити з ув’язнення всіх патріотів, яких «запакували» під різноманітними приводами до в’язниць. Притягнути до кримінальної відповідальності поплічників Януковича, які допомагали йому розкрадати Україну, а тепер втираються у владу, знову дориваються до командних висот в економіці і управлінні. Звільнення прокурорів і судів, які заплямували себе переслідуваннями майданців, служінням владі злодіїв. Арешту корупціонерів, казнокрадів, які зажили по-новому. Звільнення уряду крадіїв Яценюка. Притягнення їх до відповідальності за повний розвал економіки. Розпуск Верховної Ради, оголошення імпічменту президенту держави за зраду інтересів України. 

Новостворена організація бажає на віче пояснити тим, хто дорвався до влади, став служками олігархів, що жодне з завдань, за яке віддали життя тисячі патріотів України, починаючи з героїв Небесної сотні в лютому 2014 року, нинішніми керівниками держави не виконано. Жодне!  Глава держави, прем’єр-міністр, нинішній секретар РНБО безславно здали ворогам Крим і частину Донбасу, вперлися рогом у якісь дикунські Мінські угоди, які є насправді смертельним зашморгом на шиї України, котрі передбачають, зокрема, амністію убивцям українців, зміну Конституції на догоду Медведчуку і Путіну. А відтак і устрою держави. Усе це разом узяте засвідчує, що українська дипломатія, за яку відповідає перед народом України персонально глава держави, разом з контрольованим ним зовнішньополітичним відомством, програли в міжнародній політиці все, що лише можна було програти. Ізганьбилися навіки разом зі своїм маленьким міжнародником Клімкіним. Отримали повне фіаско. Що від зрадницьких Мінських угод потрібно негайно відмовитися, як і від Норманського формату переговорів, де пан Порошенко проявив себе повним профаном. Учасники нічної прес-конференції  закликали українську владу якнайшвидше переходити до вирішення проблем на основі Будапештської угоди від 5 грудня 1994 року з додаванням за столом переговорів окрім США, Великобританії, Росії, Китаю й Франції, як основних учасників гарантії безпеки України за здану ядерну зброю,  ще й Польщі та Туреччини, як наших найближчих і впливових сусідів.

Цікава деталь. На прес-конференції були присутні представники ряду телевізійних каналів, але жоден з них цю розмову не транслював наживо. За винятком якогось телеканалу з поміткою 17-ть, сигнал якого розповсюджувався в Інтернеті. При чому здійснювався репортаж через Інтернет видання Житомир.інфо.

Зрозуміло, що нині в Україні вся телепродукція належить олігархам. Вони вирішують, що нам можна знати, а на що накласти табу. Суворіше, ніж у часи комуністичного режиму. Люди, які зібралися в готелі «Козацький» одразу виступили проти олігархізації держави й привласнення багатіями медійного простору. Думаю, що телеканали навряд чи покажуть цю прес-конференцію, позаяк це означатиме Ахметовим, Коломойським, Пінчукам вихльостати самих себе.

Але через 10-12 хвилин після закінчення прес-конференції, (себто, на початку другої ночі), на тих, хто транслював події з публічними заявами РПС і залишався в прямому ефірі, стали нападати якісь люди. Вихопивши мікрофон, один із них став вигукувати, що 17-ий канал мовбито фінансується колишніми оплічниками Януковича – Арбузовим та Захарченком, а тому, мовляв, йому зовсім не потрібно вірити. Це, мовляв, вороже кіно. Зчинилася страшенна штовханина в прямому ефірі. Подібне продовжувалося, напевне, з хвилин двадцять – не менше. Але трансляція телеканалу з Майдану, де ночує група активістів, які в неділю, 21 лютого, планують провести всенародне віче, продовжується. Його в Інтернеті ви можете отримувати тут.

Надзвичайно складно зрозуміти все що відбувається. Але люди, яких мені вдалося вислухати на прес-конференції, казали правильні й розумні речі. А потім я особисто вірю патріоту України, юристу Юрію Кармазіну, який серед них вів головну скрибку.

У мене склалося чітке враження, що нападки на 17-ий телеканал організовано нинішньою нечесною, ще більш брехливою, цинічною владою, ніж були попередники донецькі, з тим, щоб відрізати тих, хто прагне запитати владу про виконання завдань Майдану 2013-2014 років, Революції гідності від медійного простору. Від інформування народу. Зранку ми вже почуємо, мабуть, і про руку Москви, яка з’явилася буцімто в готелі «Козацький». Невже це вона, та міфічна Москва, а не персонально Порошенко, Яценюк, Турчинов, Гройсман довели все в Україні до повного розвалу? Народ до зубожіння? Думаю, що це абсолютна брехня…

Тому закликаю: думайте, друзі, кого підтримувати. Добре думайте...

        Чи відповідатиме Ігор Кононенко за свої вказівки міністрові економіки Айварасу Абромавічусу ставити на грошові потоки йому потрібних людей?

         Відповідь уже є. Її озвучили найближчий до Петра Порошенка радник і права парламентська рука-розпорядниця глави держави по лінії БПП – Юрій Луценко. Та й сам вождь-правитель висловився теж приблизно в унісон сателіту. Хіба, мовляв, можна притягнути людину до відповідальності за відіслану СМС? Щоправда, пан Луценко при цих словах зробив ще й уточнення: начебто послання відправлено не з телефону Кононенка.

         А хто скаже, скільки їх у нього?

         Даруйте, але тут мимоволі виникає аналогія з «замінуваннями» станцій метро, шкіл (коли не хочеться йти на контрольну), будинків, державних установ і повідомленнями про це з невідомих ґаджетів. Чому ж МНС реагує на це блискавично, і на місце негайно виїжджають фахівці-мінери, і собак з собою привозить? Та тому, що хоч і десятки тих несподіваних погудок буває на добу, а реагувати серйозно потрібно на всі, позаяк може рвонути.

         Тому тут підхід до з’ясування обставин серйозності корупційних вказівок має бути явно не з того боку, панове начальники, звідкіля СМК відправлялися, з якого саме апарата, а як сприймалися ті конкретні вказівки міністром економіки. Чи знав він, чиє розпорядження йому поступає? Не залежно від того, СМСкою його передали, кінетичною мовою – себто, помахом руки, ноги, змигом брови, чи, можливо, поштовими голубами. Якщо пан Абромавічус чудово уясняв, хто за цим конкретно стоїть і яких дій від нього вимагалося, чітко й однозначно означає таке: райські кущі корупції буйно розквітли на Банковій. А в тих корчах хазяюють відомо хто – Ігор Віталійович та Петро Олексійович.

         Важлива деталь. Ви ж зверніть увагу, куди кинувся за захистом від наступу високорангових крадіїв пан Абромавічус? В Україні, як бачимо, не знайшов до кого. Хоча, здавалося, мав би по ідеї насамперед звернутися до прем’єр-міністра, як до свого прямого і безпосереднього начальника. Але хіба він не знає, хто такий насправді є пан А. Яценюк? Ще у вересні минулого року ряд народних депутатів України, зокрема, і Сергій Каплін в ефірі телеканалу 112.ua (запис цей у мене є) неодноразово заявляв, що оточення глави Кабміну в тісному крузі бурхливо відзначило перший мільярд доларів США, нібито вкрадених чиновником на різноманітних оборудках в уряді. Святкували народження нового доларового мільярдера. Казати б, чергового злодійського олігарха. Все це, зрозуміло, було відомо литовцю, думаю, що він мав і свої ще яскравіші дані з цієї проблеми. Чи можна було шукати йому захист від І. Кононенка на сьомому поверсі вулиці Грушевського, в кабінеті прем’єра? А в глави держави? Погодьтесь: риторичні запитання.

         Ви, можливо, скажете, а чому не в Національне антикорупційне бюро (НАБ) звернувся міністр, яке уже функціонує?

         Не знаю, чи відомо А. Абромавічусу, що НАБу, як стверджують професіонали юристи, Віктор Іванович Шишкін, зокрема, колишній генеральний прокурор України, колишній суддя Конституційного суду, що Національне антиконституційне бюро створено не в конституційний спосіб. Тому, що директора НАБу чомусь призначив президент України, навіть посвідчення йому підписав. А Конституцією України таких повноважень главу держави не наділено. Тому вже перші грамотні адвокати будь-яку кримінальну справу, оформлену в НАБу, розвалять у суді за п’яток хвилин, заявивши про цей неспростовний факт. Тоді вся робота детективів піде під хвіст коту. А все тому, що як мені особисто видається, глава держави проявляє щонайбільш посилену увагу до антикорупційного бюро, ледве не щомісяця з’являється туди. І чого б це, скажіть?

         З цих мотивів, чи ні, але пан Абромавічус до НАБу не пішов. Він знайшов інший громовідвід – в особі послів країн G-7. Такого собі комічного правління колгоспу «Україна», яке взяло собі за моду безапеляційно порядкувати в нашій державі, хоча люди, які зібралися там не завжди навіть мають бодай ілюзорну уяву про наші проблеми, нашу ментальність, мову, культуру. От приміром, нині вже точно відомо, що й вони доклали зусиль до того, аби Арсеній Яценюк залишився й далі на посту прем’єра при голосуванні за недовіру Кабміну. Через народних депутатів, на яких мають персональний вплив. Відтак, українці, переважній частині яких уже бракує коштів навіть на харчі, (я це вчора, до речі, побачив наяву, зайшовши до найдешевшого супермаркету «Ашан», де практично зовсім не було покупців) вважають, що цей Кабмін  привів їх до голоду, вимирання, а посли країн великої сімки навпаки переконані, що Яценюк це велика надія України. Бачите, він блискуче розмовляє їхньою мовою, він красиво повістує їм про якісь там реформи, яких насправді немає, окрім у його хворобливій уяві, малює різноманітні прожекти. Одне слово, муйня в європейсько-японсько-американському соусі. Яка точно закінчиться діареєю…

         І все-таки, чи є СМС Кононенка вказівкою Порошенка?

         Відповідь на це питання ми повинні були отримати ще в вересні… 2000 року? Так, так, я з часом не помилився. Відповідь мала поступити одразу після зникнення Георгія Гонгадзе, бо були і по нині є свідки злочину, і люди знають, хто є замовниками вбивства, але суду над ними нема. Там теж, пригадайте, прямих вказівок знищити журналіста начебто не було? Але й голову молодому чоловікові відрізали і не раз її переховували.

         Нинішні події - пряме продовження минулого злочину. Щоправда, голову уже одрізають не окремій людині, а всій державі. А ми мовчимо…