Не залишай мене як гаснуть зорі
в мереживі, що сутінки снують.
Оті зірки в моєму небі-морі,
без тебе сірим попелом стають.

Не залишай мене як вітер в шибку
мете сніги, а разом з вітром тим
душа ридає, мов самотня скрипка,
думки німіють від холодних зим.

Не залишай мене як сніжний ранок
уста-крижини тулить до грудей.
Я так зігріти хочу той світанок,
та леденію без твоїх очей.

Не залишай мене як по краплині
доплаче воском втомлена свіча,
бо так важливо саме в ці хвилини
схилитись до коханого плеча…

                                                                                                                  Елтон Трублад

                                                                                            Любові всім нам побажаю,
                                                                                            Все буде добре...Вірю...Просто знаю...

       

                          Мої  надії, мої  сподівання
                          У  Новому році - це наші надбання...
                          Щоб краще нам усім жилося
                          В братерстві,мирі,та  вдалося
                          Перемогти    наші  незгоди...
                          Немає  кращої  "погоди"
                          Ніж любов,єднання,злогода і сміх
                          Нехай єднають  нас усіх,
                          Від Карпат  до Сум,
                          А потім Харків і  Одеса...
                          Позбавимось невдалих дум,
                          В епоху інтернет прогреса
                          Не вистачає людяності нам,
                          Так сумно,гидко,просто срам...

                          Не ображай ти іншого,собі оцінку дай...
                          Ти  еталон??Напевно ні...Та знай,
                          Що ти потрібен...Країна зачекалась на твій крок:
                          Рішучий, впевнений...і буде толк...
                          Тому бажаю витримки, везіння,
                          Наснаги...витривалого,шаленного  терпіння...

                          ЛЮБОВІ ВСІМ НАМ ПОБАЖАЮ!!!
                          ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ...ВІРЮ...ПРОСТО ЗНАЮ!!!

P.S.Якщо Вам сподобалось,зробіть розсилку....Дуже дякую!!!

Самотній дощ в осіннім переливі
На щемних віях зустрічі гойдався…
Скажи, прошу, ти потім був щасливий,
Чи так, як я – лиш тільки прикидався?

Скажи, прошу, ти все забув, чи, може,
Як я щоночі з’єднуєш серпанком
Тенета мрій, щоб в зоряній пороші
Хоча б у сні любити до останку?

Та ні, мовчи… Не треба, слів не треба,
Я слів тих – віриш? – перевчила сотні!
А дощ тремтів в обіймах свого неба.
В обіймах… але все ж, як я, самотній…

Спокійний джаз примхливої погоди
оспівує , пробуджуючи щем,
осінню мить небаченої вроди
із ароматом пізніх хризантем.

Кленове листя шарудить тихенько,
снуючи килими серед доріг,
а он каштан – розтулить нишком жменьки
і каштанята падають до ніг.

Таке високе синє-синє небо
і сонце вигляда з-за чорних хмар…
А вітер знов нашіптує про тебе –
який же невиправний вінпліткар!

Останні нитки бабиного літа
зачепляться за вечір ще хиткий
і світла мрія осінню сповита
ледь чутним сном торкнеться до руки…

В Україні гостює осінь,

Жовтим кИлимом землю вкриває.

Різнобарвний настрій розносить,

Листям-золотом світ прикрашає.

 

З павутинок плете візерунки,

Лине в небо ключем журавлиним.

І багряно-палкі поцілунки

Вуст торкаються, наче перлини.

 

Хризантемно-жоржиновим цвітом

Розквітає осіння врода,

В кришталевім повітрі розлита

Її дивна дзвінка прохолода.

 

Яблунево-солодкою пристрастю

Вона чаші сердець наповняє.

В танці з сонцем, любов’ю і ніжністю

Україною осінь кружляє.

На порозі сиділа жінка.
Умивала поріг сльозою.

А навпроти кричали «гірко!»
і шампанське лилось рікою.
А по той бік горлали «будьмо!»,
запивали горілку пивом.
Там, повсюди занадто людно,
біля неї ж – два старці дивом
той поріг ледь переступали.
Не лунали, захриплі дзвони –
вже кричали! до всіх кричали!
та їх чули хіба ворони,
лиш лунав п’яний наспів дзвінко…

Захлинаючись, що є сили
на порозі до храму жінка
за своїх діточок молилась…

І знову сум. Закрався у думки,
знайшов до серця двері потаємні,
які колись на відстані руки
ти не помітив. Чи занадто темні
були тоді осінні вечори,
чи просто не хотів ти помічати?
Байдуже. Знов вечірні кольори
співають небу осені сонати
і тихий сум мереживом снують
тоненькою струною так відверто…
А я немов мозаїку свою
щасливу мрію воскрешаю вперто.
А я люблю. Люблю і все! Хоча,
цих слів ти не чекав і не чекаєш,
а я люблю… Любов – це не свіча,
пробач, але із часом не згоряє…