На Новорічно-різдвяних канікулах їздили з моєю дівчиною у славетне місто Львів! До речі, у зв’язку з тим, що залізниця відмінила продаж квитків по документах, нам прийшлося весь день їхати автобусом, бо на потяг квитки були розкуплені!
Були у Львові 2-5 січня, так як Новий рік, у зв’язку з сімейними обставинами, зустрічали вдома і на Різдво теж хотілося побути в родинному колі. Висидіти 9 днів вдома таки було б важко, безглуздо і не цікаво! Хоча раніше ми планували поїздку по Полтавщині, але зовсім несподівано намалювався ключик від квартири у Львові. Гріх було не скористатися нагодою... У Львові ми вже були влітку 2006 року, затрималися там на 3 дні, бо саме звідти починався наш тур по Карпатському регіону.
На цей раз погодка була не дуже привітна. Морози сягали 15-18 градусів, тож особливо містом не погуляєш! Добре, що саме в цей час додому (у Борислав) з заїздом у Львів їхав один гарний знайомий зі своєю дівчиною. Разом ми провели чудово день! Спочатку мене уговорили піти на каток! Його залили на центральній площі біля Ратуші. Я перший раз в житті став на ковзани 
! 
Перші 15-20 хвилин їздив перебираючи руками по бортику, потім вже наважився відірватися і після невеличкого роз’яснення працівниці катка і Тані я вже міг сковзати на льоду... Залишилися гарні враження, хоча адреналіну виділяється менше, ніж при гірськолижному спуску! 
А ще ходили в кафе, стилізоване під землянку бійців ОУН УПА. Це дійсно підвальне приміщення, вхід в яке в глибокій темнуватій арці, без всяких вивісок. І увійти туди можна лише назвавши пароль!
Всередині дерев’яні столики та стільці, на стінах і стелі предмети вжитку та боротьби, починаючи з гасових ламп, гармошки і закінчуючи автоматами тих часів. А також фото повстанців. 
Особливу увагу привернуло меню! Виконане в стилі старої газети з кумедними назвами та коментарями до страв. До речі, не дуже і дорого! Борщ “Причастя героя” коштує 10 грн!
Також в цей день сходили в Музей Королівські кімнати (здається так) через Італійський дворик. Там є досить унікальні вироби, окрім меблів інкрустованих міддю, латунню, слоновою кісткою, є сонячні та зоряний годинник 16-17 століття, діючий поліфон та перші парцелянові вироби. Натрапили також на музей-підземелля під собором (назву забув). Щоправда, крім древнього фундаменту, кількох черепків та кам’яної труни нічого нам не показали, але дядько-екскурсовод дуже гарно та емоційно розповів і історію Львова і про важливість її вивчення. Там же діяла виставка “Леви Львова”, де були виставлені фотографії статуй та барельєфів з зображенням лева чи його голови з адресами де можна побачити їх “вживу”, а також дитячі малюнки та виліпки з пластиліну у формі левів.
А ще лазили на часовою в Ратуші. 3 грн і 450 дерев’яних сходинок! Вигляд зверху просто вражає! Супер! 
Як тільки будуть фото, обов’язково додам їх до розповіді! Не доходячи кілька сходів є “кімната відпочинку”, де можна перепочити, подивитися фото з краєвидами, зробити медальйон з гербом Львова з 25-копійочної монети (коштує 3 грн), почитати книгу відзивів від гостей Львова та залишити свій!
З"явилися кілька фото (тисни тут) !!! 
В наступний день, ми вже вдвох, озброївшись картою міста, вибрали територію дослідження, в яку попали архітектурні споруди різних часів, епох і призначень. Спочатку ми оглянули палац Потоцьких, що на вулиці Коперніка, і пішли далі від центу. Наступним об’єктом на мапі був оборонний комплекс Цитадель! Дійсно оборонний! Ми туди ледь видерлися... Зараз ця споруда з червоної цегли циліндричної форми обнесена захисним ровом використовується як книгосховище бібліотеки. Вигляд досить “потасканий”. Далі оглянули будинок органної музики та ознайомилися з репертуаром... Найближче дійство мало бути аж 8-го січня! То ж ми пішли далі оглядати фасад головного корпусу Львівського Політеху. Далі собор святого Юри. Він вразив нас своєю величчю і не характерними для християнських соборів фігурами старців, апостолів, а на верху, сам Юрій-змієвержець верхи на коні списом долає великого змія. Думаю такі фігури більш характерні для античних древньо-гречеських храмів... Далі, на нашому маршруті був собор Святих Ольги та Єлизавети. Теж дуже потужна та своєрідна гостроверха споруда з величезними вікнами. В інших храмах я таких вікон не пам’ятаю.
Звідти ми вже достатньо голодні та замерзлі піймали маршрутку і поїхали в кінотеатр на “Зачаровану” грітися. До речі, з кінотеатрами у Львові просто скрута! Ми нарахували 2,5! Тобто 2 в центрі і один в спальних районах. Всі вони належать мережі “Кінопалац”. Кінотеатр “Дзвін”, що не входить в мережу, виглядає досить страшненько ззовні і транслює фільми здається 90-х років. Після фільму, повечерявши в “молочній кухні” супом, та млинцями з грибним соусом на 28 грн, поїхали додому. Жили ми далеченько... У Рясному, це щось на зразок Київської Троєщини: спальний квартал у хріна на рогах... До речі, проїзд у всіх маршрутках по Львову коштує 1,25 грн, а трамвай 60 коп.
На наступний день, щоб не мерзнути дуже, ми вирішили пройтися по музеях... Зі списку музеїв, що написаний на карті міста, був вибраний музей Львівської Залізниці, як початок маршруту, бо знаходився найдалі від центру. А також визначили кілька музеїв, заради яких потрібно приїхати сюди ще! По перше це МУЗЕЙ ПИВА з ДЕГУСТАЦІЄЮ 
, бо коли на вулиці –10, то пива не хочеться взагалі; та Музей Народної Архітектури та Побуту... Адреса музею Львівської Залізниці була вул. Федьковича 39! Ми знайшли будинок за цією адресою, але там навіть натяку на музей не було... Це був звичайний львівський 3-поверховий жилий будинок, далі вже починався приватний сектор... Дійшли до кінця вулиці... Повернулися назад... Обійшли весь квартал, заглядаючи в відворотні та арки...
В одній з арок на нас навіть кинувся собака... А от музею так і не знайшли... Як вияснилося вже пізно ввечері за допомогою довідника “Весь Львів”, справжня адреса музею Федьковича 56 (це далі (за поворотом) і на іншому боці вулиці). Повернувши свої стопи до центру, ми зовсім несподівано, знайшли вивіску “Пиріжкова”. Зайшли погрітися... Таке прикольне місце, чимось схоже на Совковські столові. З двома каструлями з краниками “чай”-“какао” та вибором пиріжків з різними начинками... Пиріжки були смачні, і какао, як в дитинстві в дитячому садку: солодке і зі згущенкою... А ще, по дорозі ми завжди заходили в книжкові магазини ! Грілися та шукали книжку по ґрунтознавству 
(був такий пунктик, у Києві її купити не вдалося) ...
Дочекавшись 9-го трамвая ми поїхали в центр, бо ще потрібно було забігти на сувенірний ринок... От що цікаво в Львівському трафіку, так це його неквапливість... По перше, вулиці вузькі, по друге більшість їх вимощено бруківкою, тож комфорт від їзди на мерседесі та трамваї думаю майже однаковий, а ще, зовсім дика риса, з точки зору киянина, паркувати авто прямо посередині дороги! Тобто 2 трамвайні колії, по яким зі швидкістю трамвая їдуть і решта автівок, а між ними просто по центру стоять машини. Де ви ще таке побачите? І ще, за весь час, що я там був, так і не збагнув по яким правилам і якій логіці водії розуміють хто куди має повертати, першим проїжджати, пропускати пішоходів??? Де і коли пішоходам переходити дорогу? Ні! Звичайно там є світлофори, переходи (не завжди розміщені у зручному місці), але вони якось існують окремо... І не зважаючи на все це ДТП там на два порядки менше, ніж у Києві!
9-й трамвай довіз нас до центру по величезній дузі, зате комфортно і неквапливо! І ще одна дивна річ для киянина: дуже часто 5-го(!!!) січня нам траплялися люди, що везли додому новорічні ялинки... Чого? Мабуть їх там прийнято ставити саме на Різдво...
Купивши на сувенірному ринку подарунки для рідних та близьких та собі на пам’ять магнітики з краєвидами Львова, ми пішли знову в кінотеатр на мультик “Ілля Муромець та Соловей-розбійник”. Далі пробіглися по магазинах, купили мелену каву та фірмових цукерок. Швиденько повечеряли в Молочній кухні і ще встигли забігти на каву 
у кафе “Соната”, що поряд з пам’ятником Королю Данилу. Вона нам сподобалася ще у минулий приїзд... Після смачної кави з фірмовими цукерками з сумки 
ми впіймали маршрутку і поїхали додому збирати речі, бо ввечері вже мали їхати додому... Вийшли з дому заздалегідь, але потрібну маршрутку чекали хвилин 20-25, то прийшлося бігти за потягом, ледь встигли! До речі, минулого разу (влітку) ми теж бігли за потягом на Яремчу... Се ля ві! Це як візитна картка Львова! Взагалі-то кожне місто з певною історією має свій характер! У Львова це гостинність, але з гумором та норовом! Наступного разу, перед поїздкою туди, потренуємось побігати 100-метрівку! Але обов’язково ще поїдемо! Чекай нас, славетне місто Львів!
